Постанова
Іменем України
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 185/6894/20
провадження № 61-334св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Шоста донецька державна нотаріальна контора, Київський районний відділ державної виконавчої служби у місті Донецьку Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вабіщевич Тетяни Володимирівни на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2021 року у складі судді Перекопського М. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 07 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Шоста донецька державна нотаріальна контора, Київський районний відділ державної виконавчої служби у місті Донецьку Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції
(м. Харків), в якому просив:
- зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, яка належить позивачеві на праві власності, вжитого ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 31 березня 2005 року б/н та постановою відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька від 13 квітня 2005 року серії АА № 429167;
- скасувати записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, внесені Шостою донецькою державною нотаріальною конторою №1832263 від 01 квітня 2005 року та №1899139 від 20 квітня
2005 року.
Позовна заява мотивована тим, що у лютому 2018 року позивач, маючи намір відчуження зазначеної квартири, виявив, що у квітні 2005 року Шостою донецькою державною нотаріальною конторою щодо вказаної квартири внесені обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно на підставі ухвали Київського районного суду м. Донецька від 31 березня 2005 року б/н та постанови відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька від 13 квітня 2005 року серії АА № 429167, власником якої зазначена ОСОБА_2, яка, на думку позивача, ніколи не була її власником, а квартира належала лише позивачеві, що позбавляє його здійснювати своє право власності на квартиру, за захистом якого він і звернувся до суду.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що не маючи відомостей відносно судового провадження (виду, предмету, стягувача), у якому ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 31 березня 2005 року було накладено арешт на квартиру позивача, судами не встановлено, що при скасуванні цього обтяження не будуть порушені права та законні інтересів інших осіб. Для скасування арешту, накладеного на майно судовим рішенням, суд повинен впевнитися, що відпали підстави, якими керувався суд, який накладав арешт. Відсутність відомостей про підстави накладення арешту судом унеможливлює зняття арешту, оскільки суду невідомо, чи то було кримінальне провадження, чи цивільне або інші підстави і чи зникли вони, а відсутність самої постанови та відомостей про виконавче провадження позбавляє суд можливості визначитись з наявністю чи відсутністю підстав для скасування арешту.
Вимоги позивача в частині скасування записів в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна також не можуть бути задоволені, оскільки такі дії не відносяться до компетенції судів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Вабіщевич Т. В. на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вабіщевич Т. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17, провадження № 14-479цс19, від 26 листопада
2019 року у справі № 905/386/18, провадження № 12-85гс19, від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц, провадження № 14-618цс18, від 28 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, провадження № 14?299цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що Київський районний відділ державної виконавчої служби у місті Донецьку Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) своєю письмовою відповіддю підтвердив відсутність виконавчого провадження АА 429167 та постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13 квітня 2005 року, водночас зазначивши, що позивач не є стороною вказаного виконавчого провадження.
Водночас ухвала Київського районного суду м. Донецьк від 31 березня
2005 року б/н відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відшукати вказаний документ з огляду на місце знаходження архіву суду та відсутність інформації про номер справи не вдається можливим.
Зазначає, що позивач з об`єктивних обставин, що не залежать від нього, не міг і не може звернутися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження, оскільки не може виконати вимоги частини другої статті 491 ЦПК України щодо змісту такої заяви.
Зазначає, що арешт накладено незаконно, оскільки власником арештованої квартири є позивач, а не відповідач; позивач не є боржником у виконавчому провадженні, в рамках якого винесено постанову про арешт майна боржника; на момент винесення ухвали суду та постанови про арешт майна боржника власником квартири був позивач, а не відповідач; судове рішення та матеріали виконавчого провадження, на підставі яких вносилися записи про обтяження, відсутні; у вказаний період позивач не був учасником будь-яких судових процесів, кримінальних проваджень тощо, в рамках яких могли б накладатися арешти на його особисте майно.
Таким чином, встановивши факт того, що арешт накладено на майно позивача, а не боржника (відповідача), встановивши відсутність будь-яких доказів на підтвердження законності зареєстрованих обтяжень, суди повинні були захистити право власності позивача у спосіб, передбачений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" шляхом зняття арештів з майна.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить квартира
АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 28 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Лобас А. В. та зареєстрованого в реєстрі за №2336, наданого до матеріалів справи позивачем у копії.
Зазначені відомості внесені 28 вересня 2004 року до Державного реєстру правочинів за реєстраційним №140350, що також узгоджується з відомостями у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з часом формування інформації станом на 25 вересня 2020 року.
Також з Відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 31 березня 2005 року б/н за реєстраційним номером обтяження 1832263 та постановою відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Донецька від 13 квітня 2005 року серії АА № 429167 за реєстраційним номером обтяження 1899139 вжиті заходи заборони відчуження квартири
АДРЕСА_1, власником якого зазначена ОСОБА_2 .
З відповіді Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Міністерства юстиції України від 03 квітня 2018 року № К-363-0418 архів документів Шостої донецької державної нотаріальної контори не був вивезений з приміщення зазначеної контори у зв`язку із загрозою життя працівників держнотконтори та залишився у м. Донецьку, яке віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №1085-р.
Також судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять ані відомостей щодо судового провадження, у якому Київським районним судом м. Донецька було накладено арешт на квартиру позивача, стороною позивача не вжито заходів щодо відновлення втраченого судового провадження, в межах якого було постановлено ухвалу про накладення арешту на майно від 31 березня 2005 року, також не заявлялось клопотань про забезпечення чи витребування доказів стосовно обтяження, яке накладено на спірну квартиру ухвалою Київського районного суду
м. Донецька від 31 березня 2005 року, ані доказів наявності виконавчого провадження, в рамках якого такий арешт накладався, що узгоджується з відповіддю Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
від 13 квітня 2021 року № 18.13-29683/4, в якій зазначено про відсутність на виконанні у Ленінському РВДВС виконавчих проваджень у 2005 році з цього приводу.
Як вбачається з відповіді Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 13 квітня 2021 року № 18.13-29683/4, на виконанні у Ленінському РВДВС перебувало три виконавчі документи щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2, два з яких було видано у 2006 році (ВП 43329903 та ВП 43329800), а один - у 2008 році (ВП 7995655). Таким чином, вони не стосуються виконавчого провадження, у якому в 2005 році було накладено арешт на квартиру позивача.
Отже, доказів, які б містили інформацію про виконавче провадження, у якому було винесено постанову про арешт АА № 429167 від 13 квітня 2005 року, сторонами суду також не надано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.