Постанова
Іменем України
06 березня 2023 року
м. Київ
справа № 341/2087/13
провадження № 61-11395св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор Галицького району Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківській області,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2021 року у складі судді Мергеля М. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Томин О. О., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2013 року прокурор Галицького району Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області (далі - УСЗН Галицької РДА) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що під час досудового розслідування у межах кримінального провадження установлено, що, працюючи секретарем Дубівецької сільської ради, виконуючи розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 липня 2008 року № 10080-р "Про виділення коштів для проведення невідкладних заходів з ліквідації наслідків стихійного лиха-повені, що сталося 23-27 липня 2008 року", ОСОБА_2 в силу неналежного виконання своїх функціональних обов`язків, передбачених статтями 42, 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не перевірила достовірність зазначених у актах обстеження та дефектних актах площ пошкоджених будівель з площами таких будівель, відображеними в інвентарних справах на будівлі щодо кожного господарства та/або за відсутності таких інвентарних справ - з площами будівель, зазначеними у погосподарських книгах с. Дубівці, узагальнила такі дані щодо площ пошкоджених будівель, склавши відповідні списки, і передала вказані списки голові Дубівецької сільської ради ОСОБА_1 .
ОСОБА_1, перебуваючи на посаді сільського голови с. Дубівці, неналежно виконуючи свої службові обов`язки, передбачені статтями 42, 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктами 1, 11, 14, 15 Порядку використання у 2008 році субвенцій з державного бюджету обласним бюджетам Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей, міському бюджету м. Чернівців для ліквідації наслідків стихійного лиха, що сталося 23-27 липня 2008 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2008 року № 689, не перевірив відомостей у дефектних актах, актах обстеження домогосподарств, затвердив їх власним підписом і печаткою ради, вніс зазначені акти на розгляд сесії сільської ради, сформовані секретарем ОСОБА_2 списки осіб з відображенням відповідних площ пошкоджених будівель не звірив із даними фактичних площ відповідних домогосподарств, які містились в інвентарних справах чи погосподарських книгах, та подав такі списки до УСЗН Галицької РДА для виплати відповідних субвенцій.
Прокурор вважав, що внаслідок вказаних діянь відповідачів потерпілим від стихійного лиха безпідставно виплачено грошову допомогу з розрахунку на 3 580,7 кв. м площ пошкоджених будинків більше, ніж мало місце фактичне пошкодження таких будівель. У результаті потерпілим зайво виплачено 3 062 832,00 грн, чим державним інтересам завдано значних матеріальних збитків.
Позивач стверджував, що розрахунок відповідних площ працівники КРВ у Галицькому районі правомірно й обґрунтовано здійснювали, виходячи із загальної житлової площі будівель згідно з даними технічних паспортів, а не виходячи із зовнішніх обмірів житлових будинків. Водночас, навіть у випадку здійснення відповідних розрахунків, виходячи із зовнішніх обмірів житлових будинків на підставі даних технічних паспортів цих будівель, отримані дані все ж будуть меншими, ніж дані, які відображені в актах обстеження, дефектних актах і відповідних списках, поданих до УСЗН Галицької РДА.
Прокурор вважав, що вину відповідачів щодо зайвої виплати постраждалим коштів на зазначену суму встановлено постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2011 року, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року, та постановою Галицького районного суду від 10 липня 2013 року, якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року.
Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі УСЗН Галицької РДА заподіяну шкоду в розмірі 3 062 832,00 грн.
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі УСЗН Галицької РДА заподіяну шкоду в розмірі 3 062 832,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в порядку розподілу судових витрат 1 720,50 грн судового збору. Стягнуто з ОСОБА_2 в порядку розподілу судових витрат 1 720,50 грн судового збору.
Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції, керуючись статтями 1166, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виходив із того, що відповідачі як посадові особи органів місцевого самоврядування своїми солідарними та спільними неправомірними діями, які виразилися у складанні та підписанні списків громадян про надання допомоги для ліквідації наслідків стихійного лиха, з перевищенням на 3 580,70 кв. м площі пошкоджених житлових будинків 204 мешканців с. Дубівці, завдали державі шкоди у розмірі 3 062 832,00 грн, які були виплачені мешканцям села з державного бюджету.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2014 року змінено в частині розміру стягнення матеріальних збитків із 3 062 832,00 грн на 614 380,00 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що розрахунок спричинених збитків саме на суму 3 062 832,00 грн прокурор до позовної заяви не долучив, позов пред`явлено на таку суму з посиланням на єдиний доказ - акт контрольно-ревізійного відділу в Галицькому районі позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області за період з 01 серпня 2008 року до 01 січня 2009 року, з долученим розрахунком до нього на суму 634 380,00 грн. На думку апеляційного суду, правильним є спосіб визначення збитків шляхом обчислення різниці між проведеними зовнішніми обмірами 194-х житлових будинків та їх площами, зазначеними у дефектних актах, які теж вносилися по зовнішніх обмірах, та згідно з якими проведено виплату матеріальної допомоги 194-м потерпілим, оскільки такі збитки є реальними. Контрольно-ревізійним відділом виявлено завищення площ у дефектних актах по 194-х будинках в цілому на 725,8 кв. м, що призвело до зайвого нарахування та виплати потерпілим коштів на суму 634 380,00 грн. Оскільки інших доказів прокурор та позивач на обґрунтування заявленого цивільного позову не надав, а представник відповідачів на спростування такого теж не надав жодного доказу та не заявив клопотань про призначення будівельно-технічної чи бухгалтерської експертизи, право на яку йому було роз`яснено, тому апеляційний суд дійшов висновку, що позов необхідно вважати доведеним на суму 634 380,00 грн, яку з відповідачів стягнув солідарно на користь позивача, що стало підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 квітня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1, першого заступника прокурора Івано-Франківської області задоволено частково, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначив, що акт контрольно-ревізійного відділу, на який посилався апеляційний суд, не був предметом дослідження в суді першої інстанції. Вперше цей акт як письмовий доказ у справі згадується апеляційним судом, проте, здійснюючи посилання на новий доказ, апеляційний суд не вказав на наявність поважних причин, які зумовили неможливість подання та дослідження такого доказу під час розгляду справи судом першої інстанції, тому він не може бути визнаний належним, а рішення апеляційного суду ґрунтується на припущеннях. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в цьому акті є розбіжності щодо розміру збитків, спричинених державі внаслідок зайвого нарахування та виплати потерпілим відповідної допомоги: у пункті 4 зазначено 2 860 220,00 грн, у пункті 5 - 634 380,00 грн. Також апеляційний суд на обґрунтування свого висновку про непоодинокі випадки здійснення місцевими громадянами добудов до своїх будівель, тобто збільшення їх площ, без погодження з відповідними органами влади (збільшені площі насправді існують, проте не внесені у технічні паспорти на будівлі та не відображені у погосподарській книзі), не навів жодних доказів, ніякі письмові матеріали із цього питання безпосередньо у судовому засіданні не досліджувались та не перевірялись.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 відхилено, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2014 року залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що завдана кримінально караними діями відповідачів шкода позивачу стала наслідком їх спільних дій, що підтверджується змістом постанов Галицького районного суду про звільнення від кримінальної відповідальності за амністією, тому, виходячи із неподільності результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав держави, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом покладення на відповідачів солідарної відповідальності. Розрахунок спричинених збитків на суму 3 062 832,00 грн обґрунтований в постанові Галицького районного суду від 10 липня 2013 року та підтверджений актом контрольно-ревізійного відділу в Галицькому районі позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності управління праці та соціального захисту населення Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області за період з 01 серпня 2008 року до 01 січня 2009 року на суму 2 860 200,00 грн за 3 342,1 кв. м різниці між загальною площею та площею, вказаною у списках для відшкодування 187 жителям села. Головним розпорядником районного бюджету, до якого було направлено субвенцію з державного бюджету та який забезпечував проведення видатків по Галицькому району Івано-Франківської області, було УСЗН Галицької РДА, отже, вимоги є обґрунтованими у повному обсязі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1, до якої приєдналася ОСОБА_2, задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначив, що апеляційний суд не виконав попередні вказівки суду касаційної інстанції при направленні справи на новий розгляд; не звернув уваги на те, що суд першої інстанції при задоволенні позову прокурора одночасно керувався як статтею 1166 ЦК України, так і статтею 1174 ЦК України, які по-різному визначають суб`єктний склад відповідальних за шкоду осіб та підстави відповідальності; посилання апеляційного суду як на безспірний факт на те, що постановами про закриття кримінальної справи стосовно відповідачів доведено розмір шкоди державі, є передчасним.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права. Прокурор як на підставу позову посилався на статтю 1166 ЦК України, яка є загальною нормою, і в цьому випадку не підлягає застосуванню, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдали шкоди державі як службові особи органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, тому така шкода повинна відшкодовуватись органом місцевого самоврядування на підставі спеціальної норми закону - статті 1174 ЦК України. У разі пред`явлення позову на підставі статті 1174 ЦК України відповідачем повинен виступати орган місцевого самоврядування (у цьому випадку - Дубівецька сільська рада), який у цій справі залучений не був. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні брати участь у розгляді справи як треті особи на стороні відповідача. Тільки після цього орган місцевого самоврядування (у цьому випадку - Дубівецька сільська рада) отримає право зворотної вимоги до відповідачів у справі на підставі частини четвертої статті 1191 ЦК України. З огляду на це, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, неправильно відхилив доводи відповідачів із посиланням на статтю 1174 ЦК України про те, що вони є неналежними відповідачами, оскільки такі доводи є обґрунтованими.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 червня 2016 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області задоволено частково, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2014 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що відшкодування шкоди, завданої злочином, покладено на винну особу. Норма статті 1174 ЦК України передбачає відшкодування шкоди, завдану фізичній або юридичній особі незаконними діями посадової або службової особи органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, органом місцевого самоврядування - незалежно від вини цієї особи, а у спірних правовідносинах шкоду завдано державі особами, вина яких доведена під час розгляду кримінальної справи. Також апеляційний суд залишив поза увагою положення пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України, де серед іншого, способом захисту цивільних прав та інтересів зазначено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ дійшов висновку, що не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що в постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2013 року про звільнення відповідача ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі пункту "в" статті 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року розмір шкоди зазначено в сумі 3 062 832,00 грн, разом з тим в акті контрольно-ревізійного відділу у Галицькому районі, на який суд першої інстанції також здійснив посилання в судовому рішенні, розмір шкоди указано в сумі 2 860 220,00 грн, тобто мають місце суттєві розбіжності. Суд першої інстанції цих суперечностей не усунув і не вказав, чому перевага надана постанові суду, яка є таким самим письмовим доказом у справі, як і наведений вище акт. Крім того, суд першої інстанції, відповідно до журналу судового засідання від 12 листопада 2013 року, залучив до участі у справі як третіх осіб Дубовецьку сільську раду та мешканців с. Дубівці, які отримали кошти, проте, як вбачається з матеріалів справи, вказані особи участі у справі не приймали, їх думка щодо позовних вимог не перевірялась.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із положень статті 1166 ЦК України, зокрема, суд зазначив, що відповідальність за заподіяння шкоди настає за умов наявності такої шкоди; протиправної поведінки відповідача; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Постанови про закриття кримінальних справ від 29 грудня 2011 року та від 10 липня 2013 року не є обов`язковими для суду у цій справі та не доводять наявності вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зайвій виплаті громадянам 3 062 832,00 грн, оскільки за змістом частини четвертої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (у редакції, чинній на час ухвалення судом постанов про закриття кримінальних справ стосовно відповідачів) для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, обов`язковими є лише вирок щодо цієї особи у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Так само відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України (у чинній редакції) ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюються норми ЦПК України щодо преюдиції в частині встановлення вини відповідачів, а обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог, підлягають доведенню в загальному порядку. В той же час суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України. Окрім того, прокурор належними і допустимими доказами не довів нанесення державі шкоди у розмірі 3 062 832,00 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про можливість розгляду цього спору без участі третіх осіб, окремо зазначивши таке. Протокольною ухвалою суду від 12 листопада 2013 року до участі у справі залучалися третіми особами без самостійних вимог на предмет спору мешканці с. Дубівці, які отримали виплати допомоги для ліквідації наслідків стихійного лиха, члени створених Дубівецькою сільрадою комісій, якими проводились обміри пошкоджених будівель та складались акти обмірів та дефектні акти, а також залучалась Дубівецька сільська рада. Після цього на адресу вказаних осіб надсилались повідомлення з роз`ясненням їхнього права заявити про свою участь у справі. Від указаних третіх осіб не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, а тому справа багаторазово у судах різних інстанцій розглядалася без таких осіб.Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції поставив на обговорення питання щодо доцільності та необхідності залучення і виклику в судове засідання третіх осіб - громадян, членів комісій та відповідної ради, прокурор та відповідачі висловили думки щодо відсутності потреби у залученні до справи та виклику вказаних осіб. Справа багато разів розглядалась судами різних інстанцій із 2013 року. Таким чином, зважаючи на те, що залучені як треті особи повідомлення про згоду на участь у справі до суду не подали, їм точно відомо про розгляд спору у цій справі, власними правами не скористалися; суд як безсторонній учасник спору не повинен проти волі осіб залучати їх до участі у справі, якщо вони самі не бажають цього; беручи до уваги позицію відповідачів стосовно питання залучення третіми особами відповідних громадян і сільської ради, до яких у них потенційно можуть виникнути позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доцільності та необхідності залучати третіми особами 204 мешканців села та сільську раду з викликом їх у судове засідання.
Також, з огляду на приписи частини третьої статті 53 ЦПК України, суд першої інстанції вважав, що рішення у цій справі навіть потенційно не може вплинути на права та обов`язки сільської ради, мешканців села, тобто породити нові права чи обов`язки безпосередньо вказаних осіб. Окрім зазначеного, суд першої інстанції врахував тривалий період часу, протягом якого розглядається справа, безрезультатно вжиті заходи попередніми складами суду першої інстанції щодо залучення до справи третіх осіб, тягар правової невизначеності для сторін у справі, об`єктивно необхідний час та ресурси, які потрібно затратити для повідомлення 204 мешканців села та їх виклику до суду у випадку залучення як третіми особами, зважаючи на ситуацію з епідемією коронавірусу та неможливістю розгляду справи з такою кількістю учасників тощо.
Оскаржуваною постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2021 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції послався на те, що у процесі встановлення обсягу і площ майна жителів с. Дубівці, пошкодженого внаслідок стихійного лиха 2008 року, брали участь не лише голова та секретар сільської ради, докази щодо безпосередньо вини відповідачів у спричиненні шкоди в заявленому розмірі відсутні, та вказав, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував фактичні обставини справи, дав їм правильну правову оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд окремо звернув увагу на те, що суд першої інстанції, посилаючись на частину шосту статті 82 ЦПК України, помилково вказав на юридичні наслідки застосування постанови про закриття кримінального провадження у зв`язку з існуванням такого поняття як ухвала про закриття кримінального провадження, проте зазначена обставина, на думку апеляційного суду, в цілому не впливає на законність ухваленого рішення та висновків за ним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2021 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також повідомити про час та місце розгляду справи Офіс Генерального прокурора та Івано-Франківську обласну прокуратуру.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17 (провадження № 61-12842св18), від 03 липня 2020 року у справі № 311/4070/18 (провадження № 61-18516св19), від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17 (провадження № 61-46786св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 402/1497/19 (провадження № 61-7958св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 263/4331/18 (провадження № 61-8286св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 182/4418/14-ц (провадження № 61-8185св19), від 05 квітня 2021 року у справі № 554/3327/18 (провадження № 61-2690св20), від 04 червня 2021 року у справі № 753/21343/14-ц (провадження № 61-10976св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що нереабілітуючі підстави означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, проте через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається, проте шкода, завдана особою, підлягає відшкодуванню. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (далі - КК України), та за наявності визначених правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у частині першій статті 44 КК України, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію" можливо лише щодо осіб, які вчинили злочин. Судом встановлена вина відповідачів у інкримінованих їм злочинах, доведено факти вчинення кримінально-караних діянь, передбачених частиною другою статті 367 КК України, внаслідок яких інтересам держави заподіяно матеріальну шкоду. Лише за наявності обов`язкових елементів злочину, у тому числі матеріальних збитків, та причинно-наслідкового зв`язку між збитками та протиправною поведінкою відповідачів виникають підстави для застосування до них інституту звільнення від кримінальної відповідальності, у тому числі внаслідок акта амністії. Постановами Галицького районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2011 року та 10 липня 2013 року встановлено факт вчинення відповідачами злочину, передбаченого статтею 367 КК України, а отже, додаткового доведення вказані обставини не потребують. У цих постановах відображено висновок суду про винуватість відповідачів.
Апеляційний суд всупереч положенням частини третьої статті 3 ЦПК України щодо того, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, помилково застосував до процесуальних правовідносин, виниклих під час розгляду справи, положення частини четвертої статті 61 ЦПК України, який діяв до 15 грудня 2017 року. Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюються норми ЦПК України щодо преюдиції в частині встановлення вини відповідачів та необхідності доведення вини відповідачів у загальному порядку.
Заявник звертає увагу на те, що незрозумілим є посилання суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на те, що, заявляючи клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінальних справ у 2011 та 2013 роках, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали "законні очікування" щодо відсутності обов`язковості для суду, який буде розглядати справу про цивільно-правові наслідки їхніх дій, постанов про закриття кримінальних справ та встановлених у них обставин. Вказані висновки суду жодним чином не підтверджуються матеріалами цивільної справи, а тому суперечать положенням статті 81 ЦПК України в частині недопустимості доказування, що ґрунтується на припущеннях.
На переконання заявника, не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду щодо відсутності у чинному законодавстві будь-яких норм, які б надавали преюдиційного характеру постанові про звільнення від кримінальної відповідальності. Незважаючи на різницю найменувань, суть і постанови в порядку статті 248 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) 1960 року, і ухвали в порядку статті 288 чинного КПК України, є однією і тією ж самою: рішення компетентного суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі амністії не є реабілітуючою обставиною та можливе лише при доведеності вини та, відповідно, встановлення факту злочину.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. У цьому випадку підставами позовних вимог є саме правові наслідки злочинних дій відповідачів, внаслідок яких із державного бюджету фізичним особам безпідставно виплачені грошові кошти в сумі 3 062 832,00 грн.
Посилання судів про відсутність обґрунтованих підстав стверджувати про вчинення відповідачами протиправних дій у формі службової недбалості є спробою під час розгляду цивільної справи переглянути висновки суду у кримінальній справі, зроблені та реалізовані судом у постановах про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі акта про амністію. Водночас ні чинним ЦПК України, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом такі повноваження до компетенції суду, що розглядає цивільну справу, не віднесені.
Окрім цього, заявник наполягає, що матеріали справи містять достатні та належні докази заподіяння відповідачами збитків саме на суму 3 062 832,00 грн, а протилежні висновки судів є хибними.
У серпні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, в якому відповідачі, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просять відмовити заявнику в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2021 року касаційна скарга заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури передана на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 341/2087/13 із Галицького районного суду Івано-Франківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.