Постанова
Іменем України
07 березня 2023 року
м. Київ
справа № 275/1184/20
провадження № 61-17811св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне підприємство "Україна",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 04 березня
2021 року у складі судді Миколайчука П. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів:
Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом
до приватного підприємства "Україна" (далі - ПП "Україна") про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості
та повернення земельної ділянки.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є власником земельної ділянки, площею 3,4243 га, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130, яка
на підставі договору оренди землі перебуває у користуванні ПП "Україна".
Позивач зазначала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, його дія була поновлена на підставі положень
статті 126-1 ЗК України. За умовами договору оренди землі відповідач зобов`язався не пізніше 31 грудня відповідного року за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати орендну плату в розмірі 10 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки, визначеної відповідно до законодавства. Проте відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою
та систематично нехтував термінами з виплати орендної плати, у зв`язку
із чим виникла заборгованість за 2017-2020 роки у сумі 34 067,40 грн.
Її звернення до відповідача щодо сплати заборгованості останнім залишено без відповіді.
Станом на час звернення із цим позовом до суду на її користь належить стягнути із відповідача 70 202, 61 грн, які включають: 34 067,40 грн - заборгованості з орендної плати, 34 067,40 грн - пені та 2 067,81 грн -
3 % річних.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд:
розірвати договір оренди землі № 67, укладений 16 березня 2011 року між нею та ПП "Україна", зареєстрований 29 грудня 2012 року відділом Держземагенства у Брусилівському районі Житомирської області
за № 182090004002641;
стягнути з ПП "Україна" заборгованість з виплати орендної плати
у сумі 70 202,61 грн;
зобов`язати відповідача передати їй земельну ділянку площею 3,4243 га,
що розташована на території Новоозерянської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130, у стані придатному для цільового використання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області
від 04 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано припиненням дії договору оренди землі між сторонами з 29 грудня 2015 року та відсутністю підстав для задоволення позовної вимоги щодо розірвання договору оренди землі від 16 березня 2011 року № 67, оскільки розірванню підлягає лише чинний договір.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості за договором оренди землі, суд першої інстанції виходив
із того, що обов`язок ПП "Україна" зі сплати орендної плати припинився одночасно з припиненням дії договору, у зв`язку із цим, нарахування заборгованості з орендної плати, пені та 3 % річних за період часу після завершення дії договору є безпідставним.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що договір оренди землі від 16 березня 2011 року був пролонгований по завершенню трирічного строку, на який
він був укладений, як і доказів того, що ПП "Україна" не було виконано свій обов`язок зі сплати орендної плати за час чинності договору оренди
та обов`язок по поверненню земельної ділянки після 29 грудня 2015 року
та доказів продовження використання ділянки підприємством включно
по час розгляду цієї справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 04 березня
2021 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки дія договору оренди землі
№ 67 припинилася у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а тому такий договір розірваним бути не може. На вимогу однієї
із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний
за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 та 25 ЗК України та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єктів оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також
на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Разом із цим доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що договір не був пролонгований по завершенню трирічного строку, на який він був укладений, а також того, що відповідач виконав свій обов`язок зі сплати орендної плати за час чинності договору оренди та обов`язок щодо повернення земельної ділянки. Відсутність акта повернення земельної ділянки позивачу беззаперечно не доводить продовження відповідачем використання земельної ділянки
та автоматично не покладає на відповідача обов`язок сплатити орендну плату за період після закінчення строку дії договору оренди землі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 379/338/16-ц, а також посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних висновках (пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки, на думку ОСОБА_1, відповідно до наявних доказів, що знаходяться в матеріалах справи чітко вбачається,
що відповідачем було повторно зареєстровано договір оренди земельної ділянки від 22 липня 2015 року знову строком на 3 роки, що свідчить
про підтвердження користування спірною земельною ділянкою відповідачем та продовження договору оренди ще на 3 роки.
На думку ОСОБА_1, договір оренди землі від 16 березня 2011 року
№ 67 є діючим та жодних дій щодо його припинення сторонами
не приймались, запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про оренду земельної ділянки кадастровий номер 1820983000:03:000:0130 за заявою будь-кого зі сторін не припинено (оскільки відсутні будь-які документи, які б давали підстави державному реєстратору внести запис щодо припинення договору оренди землі
від 16 березня 2011 року № 67).
Разом із цим, заявник посилалась на те, що відповідач станом на час звернення із цим позовом до суду першої інстанції користувався спірною земельною ділянкою.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Брусилівського районного суду Житомирської області.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ПП "Україна"
на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,4243 га, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої
на території колишньої Новоозерянської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, що підтверджується Державним актом
на право власності на земельну ділянку, серія ЯИ № 240750 від 03 березня 2010 року (а. с. 7, 8).
Згідно із договором оренди землі від 16 березня 2011 року № 67, який укладений між ОСОБА_1 та ПП "Україна" про оренду земельної ділянки площею 3,4243 га, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯИ № 240750.
Відповідно до пункту 8 цього договору вказаний договір укладено на три роки, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк.
Пунктом 9 договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 5 % від нормативно грошової оцінки, що складає 1 977,14 грн на рік.
Згідно із пунктами 10, 11 цього договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься у такі строки один раз у рік до 30 числа останньому у звітному році місяця.
Відповідно до пункту 21 цього договору після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Пунктом 34 договору оренди землі дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно із пунктом 40 договору оренди землі цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а. с. 59, 60).
Договір оренди землі зареєстрований у відділі Держземагенства
у Брусилівському районі Житомирської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 грудня 2012 року
за № 182090004002641.
Згідно акта прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 16 березня 2011 року № 67, засвідчено та підтверджено, що власник передав, а орендар прийняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 3,4243 га, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130 (а. с. 61).
Відповідно до акта визначення меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) від 16 березня 2011 року сторонами договору оренди землі від 16 березня 2011 року № 67 проведено визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), передані на зберігання межові знаки, розміри та місцезнаходження позначені на кадастровому плані, визначено приступити до використання земельної ділянки лише після державної реєстрації договору оренди (а. с. 62).
Згідно із записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 22 липня 2015 року, 27 травня 2015 року вчинено запис № 10503682 про реєстрацію речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 16 березня
2011 року № 67, орендар - ПП "Україна", орендодавець (власник) - ОСОБА_1, строк дії - три роки, додаткові відомості - договір оренди був зареєстрований у відділі Держземагенства у Брусилівському районі Житомирської області 29 грудня 2012 року (а. с. 31, 34, 64).
Відповідно до інформації, що міститься у Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08 грудня 2020 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 3,4243 га, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130 складає - 102 000,64 грн
(а. с. 9).
Згідно із відповіддю відділу у Брусилівському районі Головного управляння Держгеокадастру у Житомирській області від 23 вересня 2020 року
№ С-99/0-0.22-104/132/20, договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1820983000:03:000:0130, укладений між ОСОБА_1 та
ПП "Україна" - відсутній (а. с. 10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими
не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи
від порушень і протиправних посягань.
Статтями 4, 5 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог
та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором
є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які
є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України.
Згідно зі статтею 795 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння