ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2023 року
м. Київ
справа № 816/3871/15
адміністративне провадження № К/9901/41475/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року (суддя Іваненко С.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді: Старостін В.В., Бегунц А.О.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Офісу великих платників податків ДФС, Головного управління Державної казначейської служби України в м.Києві, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, про стягнення надміру сплачених коштів,
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників (яке ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року було замінено правонаступником - Офісом великих платників податків ДФС; далі - податковий орган, відповідач), Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (залученої до участі у справі ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року), в якому (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) просило стягнути на його користь з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м.Києві надміру сплачені грошові зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 30 507 690,08 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначало, що згідно даних інтегрованої картки платника податків за ним рахується переплата з податку на прибуток в сумі 30 507 690,08 грн., з метою повернення якої воно неодноразово зверталось до податкового органу з відповідними заявами на підставі статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України), які, однак, залишались без задоволення з повідомленням про можливість зарахування переплати в рахунок майбутніх платежів з податку на прибуток та посиланням на повернення Головним управлінням Державної казначейської служби України в м.Києві складених податковим органом висновків з вказівкою на сплив строку подання заяви.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, адміністративний позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м.Києві на користь Товариства надміру сплачені грошові зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 30 507 690,08 грн.
Приймаючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що Товариство має всі передбачені чинним законодавством підстави для повернення з бюджету суми надміру сплаченого податку на прибуток в розмірі 30 507 690,08 грн., а відмови у поверненні йому такої переплати є необґрунтованими та безпідставними, відтак належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення в судовому порядку з Державного бюджету України на його користь через Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 30 507 690,08 грн.
Водночас, суд апеляційної інстанції вказав й на помилковість тверджень контролюючого органу про закінчення строку, встановленого чинним законодавством для подання заяви про повернення переплати з податку на прибуток, тобто 1095 днів, та відсутності у Товариства права на отримання вказаних коштів, оскільки відповідні заяви подавались платником у строк 1095 з моменту виникнення переплати.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, адже податковим органом в порядку та строки, встановлені законом, надавались відповіді на звернення позивача щодо повернення переплати з податку на прибуток; крім цього вказує на неврахування судами обставини спливу встановленого пунктом 43.3 статті 43 ПК України терміну подання заяв для повернення такої переплати.
Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
Суди встановили, що 06 жовтня 2010 року у зв`язку з поданням Товариством уточнюючого розрахунку до декларації за 2009 рік про зменшення зобов`язань з податку на прибуток в сумі 120 043 990,00 грн. та з урахуванням існуючої переплати в розмірі 6 109 851,50 грн. загальна її сума склала 126 153 841,50 грн. Дана переплата була частково погашена шляхом повернення грошових коштів на розрахунковий рахунок Товариства та шляхом заліку відповідно до поданих Товариством напротязі 2011 - 2013 років заяв до Кременчуцької ОДПІ.
Проте на заяву від 14 травня 2013 року про повернення суми залишку переплати, що рахувалась станом на цю дату Товариство отримало відмову (лист від 21 травня 2013 року №13875/10/20.2-12), яку податковий орган мотивував напруженими доведеними показниками по забезпеченню надходжень до державного бюджету з одночасним повідомленням про вжиття заходів щодо залучення додаткових резервів для вирішення питання про повернення коштів.
Подальші неодноразові звернення як до Кременчуцької ОДПІ, так і до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з ОВС, на обліку в якому з 2015 року перебував позивач, з питань погашення існуючої переплати залишались без задоволення.
Крім того, в листі-відповіді №18329/10/28-10-3-20 від 23 липня 2015 року на заяву Товариства Міжрегіональне головне управління ДФС - Центральний офіс з ОВП повідомило, що формувало висновки на повернення частини коштів та передавало їх для виконання до Головного управління Державної казначейської служби у м.Києві, проте вони повернуті без виконання з посиланням на сплив терміну подання заяви, встановленого пунктом 43.3 статті 43 ПК України.
Така бездіяльність податкового органу спонукала Товариство до вирішення питання щодо стягнення залишку неотриманої переплати в розмірі 30 507 690,08 грн. в судовому порядку.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Відповідно до статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.