Постанова
Іменем України
06 березня 2023 року
м. Київ
справа № 209/1990/20
провадження № 61-14741св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 січня 2021 року у складі судді Замкової Я. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням, зі зняттям з реєстраційного обліку.
Позов обґрунтований тим, що згідно з договором іпотеки від 10 липня 2007 року, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1, передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії.
Іпотекодержатель не надавав своєї згоди на реєстрацію дружини відповідача ОСОБА_2 та їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 за адресою предмета іпотеки, тому реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов договору та вимог статті 629 ЦК України. Зняття цих осіб на підставі рішення суду з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя.
ОСОБА_1 та усі інші мешканці були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, з порушенням вимог законодавства, тому не мають права користування квартирою АДРЕСА_1 .
Просило: припинити дії, які порушують право сторони договору, шляхом визнання дій ОСОБА_1 щодо реєстрації у предметі іпотеки ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, неправомірними та вчиненими з порушенням законодавства; позбавити права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2, неправомірно зареєстрованих осіб, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки) за адресою: АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, у позові АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до підпункту 16.7.2 договору іпотеки від 10 липня 2007 року іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором у випадку пред`явлення іпотекодержателем предмета іпотеки в користування третім особам без письмової згоди іпотекодержателя.
Позивач не довів та не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідачі, а також малолітня дитина ОСОБА_3 мають будь-яке інше майно у власності.
Позивач не спростував, що спірне житло, яке є іпотечним майном, є місцем постійного проживання відповідачів.
Позивач не обґрунтував підстави та суспільну необхідність втрати відповідачами права користування квартирою, яка належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності.
Позивач обрав спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який не передбачений законом, оскільки при вирішенні питання щодо позбавлення особи права користування житловим приміщенням, на підставах, передбачених Законом України "Про іпотеку", необхідно керуватися статтею 40 Закону України "Про іпотеку" та статтею 109 ЖК України (тут і далі назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21 квітня 2022 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 25 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що іпотечним договором передбачено право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише за умови отримання від іпотекодержателя письмової згоди.
Реєстрація у предметі іпотеки ОСОБА_2 та неповлітнього ОСОБА_3 є порушенням статті 629 ЦК України. Вказані особи були зареєстровані в квартирі, що є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки.
Згідно з пунктом 33.2 іпотечного договору кредитні кошти надано ОСОБА_1 на купівлю квартири.
Наявність осіб, зареєстрованих в предметі іпотеки, на який звертається стягнення, негативно відобразиться на його ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього майна. Це порушуватиме законні права та інтереси АТ КБ "ПриватБанк" як іпотекодержателя та кредитора. Оскільки відповідачі порушили умови іпотечного договору та статтю 629 ЦК України, то зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом права.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на можливість виселення відповідачів, оскільки предмет іпотеки не є їхнім єдиним житлом.
Позовні вимоги стосуються позбавлення відповідачів права користування спірною квартирою та їх зняття з реєстрації місця проживання відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Суди не врахували необхідність застосування до спірних правовідносин у цій справі принципу заборони суперечливої поведінки ("venirecontra factumproprium"), який базується на принципі "ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці" ("non concedit venire contra factum proprium").
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суди попередніх інстанції не застосували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц та постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15.
Аргументи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 липня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DZHCGK00770491.
Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 20 730,00 дол. США строком до 09 липня 2022 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 липня 2007 року АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки.
Згідно з пунктом 33.3 договору іпотеки ОСОБА_1 надав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 71,40 кв. м, житловою площею 40,30 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу (а. с. 9-13, 15-19).
У вказаній квартирі зареєстровано місце постійного проживання ОСОБА_1, його дружини ОСОБА_2 та їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 (а. с. 14).
Відповідно до підпункту 16.7.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань за кредитним договором у випадку пред`явлення іпотекодержателем предмета іпотеки в користування третім особам без письмової згоди іпотекодержателя.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 липня 2007 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 18.12 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язується не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ "ПриватБанк" посилалося на те, що на порушення зазначеного вище пункту іпотечного договору ОСОБА_1 зареєстрував у квартирі, яка є предметом іпотеки, свою дружину ОСОБА_2 та їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 без письмової згоди на це іпотекодержателя.
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.