Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
місто Київ
справа № 715/1615/21
провадження № 61-8480св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3, Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області, Чернівецька районна державна адміністрація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року, додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року, постановлені суддею Маковійчук Ю. В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у 2021 році звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Чагорська сільська рада Чернівецького району Чернівецької області (далі - Чагорська сільська рада), Чернівецька районна державна адміністрація (далі - Чернівецька РДА), у якому просив:
- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 06 вересня 2005 року про строкове платне користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, площею 1, 4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, розташованою в с. Чагор Чернівецької області, зареєстрований у Чернівецькій регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК" Глибоцькому секторі реєстрації 07 вересня 2005 року за № 040581200002;
- скасувати запис про державну реєстрацію права суборенди за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 1, 4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, розташовану в с. Чагор Чернівецької області, відповідно до договору суборенди землі від 06 вересня 2005 року, зареєстрованого у Чернівецькій регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК" Глибоцькому секторі реєстрації 07 вересня 2005 року за № 040581200002.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він спільно із ОСОБА_3 є орендарями земельної ділянки, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1, 4278 га, з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення.
На час отримання в оренду зазначеної земельної ділянки вона відносилась до державної форми власності, а її розпорядником станом на 2005 рік була Глибоцька районна державна адміністрація (далі - Глибоцька РДА), яка приймала розпорядження про передачу землі в оренду.
Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області від 26 листопада 2020 року № 24-3-ОТГ та акта приймання-передання землі від 26 листопада 2020 року орендовану ним земельну ділянку передано із державної в комунальну власність. Земельна ділянка на цей час належить до земель комунальної власності територіальної громади с. Чагор, її розпорядником є Чагорська сільська рада.
Позивач зазначав, що у січні 2021 року отримав витяг із Державного земельного кадастру та дізнався, що орендована ним і ОСОБА_3 земельна ділянка, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, перебуває в суборенді у ОСОБА_2 . Втім він не укладав та не підписував жодного договору суборенди земельної ділянки. Крім того, в договорі оренди землі не передбачено право передавати земельну ділянку в суборенду.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 01 грудня 2021 року Глибоцький районний суд Чернівецької області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору суборенди землі недійсним.
Суд першої інстанції керувався тим, що в пункті 19 договору оренди землі від 06 липня 2005 року передбачалося право орендаря передавати в суборенду земельну ділянку. Також суд встановив, що договір суборенди землі від 07 вересня 2005 року не підписаний позивачем, однак він підписаний другим орендарем ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_1 з моменту укладення договору оренди земельної ділянки та до 2021 року не сплачував орендну плату, не вкладав коштів для розвитку земельної ділянки. Водночас такі дії вчинявОСОБА_2 . За 16 років перебування земельної ділянки в суборенді ОСОБА_1 не висловлював жодного заперечення проти факту користуванням ОСОБА_2 земельною ділянкою та не зазначав про свій інтерес до неї або ж про волю (бажання) володіти (розпоряджатися) земельною ділянкою, тому договір суборенди землівважається таким, що прийнятий/схвалений/погоджений позивачем.
З наведених підстав суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_2 законно користувався земельною ділянкою на підставі договору суборенди, зареєстрованого згідно з нормами чинного законодавства на момент укладення правочину.ОСОБА_1 не довів порушення його прав.
Додатковим рішенням від 29 грудня 2021 року Глибоцький районний суд Чернівецької області задовольнив заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію права суборенди.
Додаткове рішення мотивовано тим, що оскільки рішенням суду відмовлено у задоволенні позову про визнання договору суборенди землі недійсним, тому позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію задоволенню не підлягає.
Постановою від 28 липня 2022 року Чернівецький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року змінив із підстав, викладених в мотивувальній частині зазначеної постанови, додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, посилаючись на те, що цей договір він не підписував та його умови не погоджував. Водночас, у разі оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договору в мотивувальній частині судового рішення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 28 серпня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 грудня 2021 року, додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 грудня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17
(провадження № 61-30435сво18), щодо застосування правил статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 479/1049/16-ц
(провадження № 61-43242св18), відповідно до яких відсутність волевиявлення позивача (орендодавця) на укладення оспорюваного договору оренди землі підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17
(провадження № 61-48842св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 502/1817/15-ц (провадження № 61-9595св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 380/1405/17 (провадження № 61-34св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 543/721/19 (провадження № 61-7348св20), відповідно до яких скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав позивача, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення таких прав;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), про те, що негаторний позов є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 626/2734/18
(провадження № 61-2047св20), щодо перебігу позовної давності у подібних правовідносинах;
- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили доказів, які мають значення для розгляду справи, зокрема, висновок судової технічної експертизи документів від 19 квітня 2022 року та відповідь Чагорської сільської ради Чернівецької області від 12 квітня 2021 року № 495.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у жовтні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Чернівецька районна державна (військова) адміністрація Чернівецької області у жовтні 2022 року із застосуванням засобів електронного та поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду письмові пояснення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 16 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 15 лютого 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням від 05 лютого 2002 року №5-25/2002 Чагорська сільська рада надала ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проєкту відводу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться поза межами населеного пункту с. Чагор в
районі "Коди", в розмірі 1, 30 га, для будівництва ставка.
ОСОБА_3 виготовив виконавчу документацію на ставок - копань в с. Чагор. Всі дозволи, договори, акти для підготовки укладення договору оренди землі підписував виключно ОСОБА_3 та виготовили їх на його замовлення.
06 липня 2005 року Глибоцька РДА як орендодавець та ОСОБА_1, ОСОБА_3 як орендарі уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого останні орендували строком на 49 років земельну ділянку, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, площею 1, 4278 га, з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення.
В подальшому згідно з договором суборенди землі від 06 вересня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали в суборенду ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1, 4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044.
Договір суборенди зареєстрований в Чернівецькій регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК" Глибоцького сектору реєстрації, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07 вересня 2005 року № 040581200002.
Суди встановили, що договір суборенди землі не підписаний ОСОБА_1, проте підписаний другим орендарем ОСОБА_3 .
На час передання в оренду земельної ділянки, площею 1, 4278 га, кадастровий номер 7321087900:01:001:0044, в оренду, вона відносилась до земель державної форми власності, а її розпорядником станом на 2005 рік була Глибоцька РДА, яка приймала розпорядження про передачу землі в оренду.
На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 26 листопада 2020 року № 24-3-ОТГ та акта приймання-передання земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 26 листопада 2020 року зазначену земельну ділянку передано у комунальну власність Чагорської сільської ради.
Також суди встановили, що рішенням від 17 листопада 2006 року № 120-7/2006 Чагорська сільська рада погодила ОСОБА_2 збір матеріалів попереднього погодження щодо встановлення будівельних споруд малих архітектурних форм на частині суборендованої земельної ділянки, площею 0, 01 га (договір суборенди земельної ділянки від 06 вересня 2005 року, загальною площею 1, 4278 га, яка знаходиться поза межами населеного пункту с. Чагор (район Коди) Глибоцького району Чернівецької області).
28 серпня 2008 року приватний підприємець ОСОБА_2 та ВАТ ЕК "Чернівціобленерго" уклали договір про постачання електричної енергії ПП-417 до будинку рибака в с. Чагор.
Рішенням від 26 травня 2010 року № 78 Чагорська сільська рада погодила ОСОБА_2 відкриття торгової точки для роздрібної торгівлі на спірній земельній ділянці, затвердила графік роботи.
Право, застосоване судом
Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Згідно зі статтею 8 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.
Відповідно до частини четвертої статті 93 Земельного кодексу України
(далі - ЗК України) (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, позивач просив визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 06 вересня 2005 року з таких двох підстав: він не укладав та не підписував оспорюваного договору суборенди; у договорі оренди землі не передбачено право передавати земельну ділянку в суборенду.
Оцінка факту укладення договору суборенди
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).
Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України, волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
У тому випадку коли сторона не виявляла своєї волі до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тоді правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у виді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо простої письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зроблено висновок про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У разі оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання самостійного позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Ці висновки Великої Палати Верховного Суду враховані судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається.
Втім, у подальшому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зробила висновки про те, що якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. У разі якщо договір виконувався обома сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У разі заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Тобто відповідно до цих висновків Великої Палати Верховного Суду, для встановлення факту неукладеності договору потрібно не лише зробити висновок про його непідписання однією зі сторін договору, а й встановити факт невиконання договору, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Враховуючи те, що зазначені висновки щодо застосування норми права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), ухваленій 26 жовтня 2022 року, тобто після подання ОСОБА_1 28 липня 2022 року касаційної скарги, тому є підстави для виходу за межі її доводів та вимог згідно з частиною третьої статті 400 ЦПК України для врахування наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у цій справі.
У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не підписував текст оспорюваного договору суборенди.
Водночас особливістю цієї справи є те, що за оспорюваним договором суборенди сторону орендодавців представляв не лише ОСОБА_1, а й ОСОБА_3, який, як встановили суди, підписав договір суборенди. Цю обставину учасники справи не заперечували.
Неукладеним є договір, якщо хоча б одна із сторін цього договору не виявляла своєї волі до вчинення правочину, не підписувала його та не виконувала.
Якщо ж сторона правочину представлена не однією, а декількома особами (співвласниками/співкористувачами), й хтось із цих осіб, але не всі, погодив істотні умови договору та підписав його, то в такому разі не можна стверджувати, що договір не укладено. Такий договір укладено, оскільки обидві сторони правочину здійснили вольові дії щодо його вчинення. Втім, в описаній ситуації потрібно вважати, що особа, яка представляла одну зі сторін договору та вчинила правочин за відсутності інших осіб, які мали представляти цю ж сторону договору (інший співвласник/співкористувач), вчинила такий правочин без відповідних повноважень.
Отже, у справі, що переглядається, оспорюваний договір суборенди землі не можна оцінювати як неукладений, оскільки він підписаний ОСОБА_3 як співорендодавцем. Втім, оскільки земельну ділянку передано в оренду двом орендарям, та земля перебувала в їх спільному користуванні, то ОСОБА_3, передаючи в суборенду земельну ділянку, мав узгодити це з іншим співорендодавцем. Ненадання такої згоди свідчить про брак повноважень на укладення оспорюваного договору.
У частині четвертій статті 369 ЦК України зазначено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Це правило може бути застосоване для вирішення спору між співкористувачами, тож один з них може оспорити правочин щодо розпорядження спільним майном у тому разі, якщо такий договір укладений іншим співкористувачем без необхідних у нього повноважень.
Досліджуючи питання узгодження між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 рішення про передання орендованої ними земельної ділянки в суборенду, Верховний Суд врахував, що у пункті 42 оспорюваного договору суборенди землі від 06 вересня 2005 року зазначено, що невід`ємними частинами договору є, зокрема, акт визначення меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості) та акт приймання-передання об`єкта оренди.
07 вересня 2005 року ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписали акт встановлення і погодження меж земельної ділянки та передання і приймання її в натурі (на місцевості), згідно з яким ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали спірну земельну ділянку, а ОСОБА_2 прийняв цю ділянку із установленими межовими знаками.
Зазначений акт, який є невід`ємною частиною договору суборенди, підписаний всіма учасниками цього договору.
Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з висновком експерта Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 02 червня 2022 року № СЕ-19/126-22/3020-ПЧ, складеним за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 у розділі "Земельну ділянку передав" в акті встановлення і погодження меж земельної ділянки та передання і прийом її в натурі (на місцевості) від 07 вересня 2005 року виконаний, ймовірно, не ОСОБА_1, а іншою особою. Відповісти на поставлене питання в категоричній формі експерт не зміг у зв`язку з недостатньою кількістю вільних зразків підпису ОСОБА_1 за 2004-2006 роки та відсутністю вільних зразків його почерку
за 2004-2006 роки.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зазначений висновок експерта, який викладений не в категоричній, а ймовірній формі не доводить твердження позивача про те, що він не підписував згаданий акт встановлення і погодження меж земельної ділянки та передання і приймання її в натурі (на місцевості) від 07 вересня 2005 року.
Отже, ОСОБА_1 як співорендодавець за договором суборенди землі, хоч і не підписав цей договір, проте підписав акт встановлення і погодження меж земельної ділянки та передання і приймання її в натурі (на місцевості) від 07 вересня 2005 року й спільно з іншим співорендодавцем передав земельну ділянку в суборенду ОСОБА_2 .