ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 905/715/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случа О.В. - головуючого, Волковицької Н.О., Могил С.К.,
за участю секретаря судового засідання - Кравчук О.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ананка Віктора Миколайовича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2022 року (головуючий - Терещенко О.І., судді: Геза Т.Д., Тихий П.В.) і рішення Господарського суду Донецької області від 16 грудня 2021 року (суддя Бокова Ю.В.) у справі
за позовом Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області
до Фізичної особи-підприємця Ананка Віктора Миколайовича,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: (1) Державного реєстратора Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І.О., (2) Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області
про визнання недійсною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора.
(судове засідання у даній справі відкладалося з 14.02.2023 на 07.03.2023)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст вимог і підстав позову
1. Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області (далі "Позивач", Миколаївська міськрада) звернулась у Господарський суд Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ананка Віктора Миколайовича (далі "Відповідач", ФОП Ананко В.М.) про визнання недійсною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДЦ № 141193540669, виданої 20.12.2019 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області (далі "Третя особа-2", Департамент ДАБІ) і визнання недійсним та скасування рішення Державного реєстратора Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І.О. (далі "Третя особа-1", Державний реєстратор Булошник І.О.) від 13.01.2020 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50632038, яким було зареєстровано право власності Відповідача на нерухоме майно, а саме сторожку, загальною площею 21,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, Слов`янський район, м. Миколаївка, вулиця Ювілейна, будинок 8А.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Миколаївська міськрада посилалась на те, що зареєстроване за Відповідачем майно є самочинним будівництвом, адже дозволу на таке будівництво Позивач (як власник земельної ділянки) ФОП Ананку В.М. ніколи не надавав. Позивач пояснював, що Відповідачем при поданні відповідних документів до Департаменту ДАБІ було вказано недостовірну інформацію (зокрема щодо дозволу на будівництво), а тому декларація про готовність об`єкта до експлуатації, видана на підставі цих документів підлягає визнанню недійсною і скасуванню. Ті самі наслідки мають бути застосовані і до рішення Державного реєстратора Булошник І.О. від 13.01.2020, оскільки в порушення чинного законодавства останнім при його прийнятті не було витребувано рішення виконавчого комітету про присвоєння адреси нерухомому майну після прийняття його в експлуатацію та технічний паспорт на нерухоме майно.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.12.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 позовні вимоги задоволено.
4. Рішення судів мотивовані такими аргументами і обставинами.
1) Рішенням Миколаївської міськради № 15-ХХV-5 від 31.08.2009 "Про затвердження проекту відводу та укладення договору оренди (Ананко В.М.)" затверджено проєкт відводу щодо землеустрою, зокрема складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку Ананко В.М. для розміщення та експлуатації стоянки автомобілів. Пунктом 2 вказаного рішення вирішено передати Ананку В.М. в оренду строком до 10 років земельну ділянку площею 0,1994 га, розташовану по вул. Ювілейна, 8а (кадастровий номер 1414145400:01:001:0206) для розміщення та експлуатації стоянки автомобілів, із земель житлової та комунальної забудови Миколаївської міськради.
2) 01.10.2010 між Миколаївською міськрадою (орендодавець) та ФОП Ананком В.М. (орендар) було укладено договір оренди землі № 04101720014 (далі Договір оренди), відповідно до пункту 1 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, землі комерційного використання (згідно рішення сесії № 15-ХХIV-5 від 31.08.2009), яка знаходиться у м. Миколаївка по вул. Ювілейна, 8а.
3) Згідно з пунктом 2 Договору оренди в оренду передано земельну ділянку (1414145400:01:001:0206) загальною площею 0,1994 га. Земельна ділянка знаходиться у зоні житлової забудови (пункт 7 Договору оренди). Земельну ділянку передано в оренду для розміщення та експлуатації стоянки автомобілів (пункт 15 Договору оренди).
4) У пункті 17 Договору оренди сторони погодили заборону самовільної забудови земельної ділянки та визначили, що земельну ділянку слід використовувати за цільовим призначенням.
5) Згідно з пунктом 43 Договору оренди, останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
6) Договір оренди підписано представниками сторін без зауважень, та зареєстровано у Державному підприємстві Донецька регіональна філія земельного кадастру при Держкомземі України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.10.2010 за № 041017200147.
7) У грудні 2019 року ФОП Ананко В.М. здійснив забудову орендованої земельної ділянки.
8) Так, 20.12.2019 Департаментом ДАБІ зареєстровано подану ФОП Ананком В.М. декларацію ДЦ №141193540669 про готовність об`єкта до експлуатації, а саме - сторожки, загальною площею 21,5 кв.м., за адресою Донецька область, Слов`янський район, м. Миколаївка, вулиця Ювілейна, будинок 8А. В декларації про готовність об`єкта до експлуатації зазначено, що документом, який засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою є Договір оренди.
9) Далі, на підставі звернення ФОП Ананка В.М. від 09.01.2020, Державним реєстратором Булошник І.О. було прийняте рішення про державну реєстрацію за заявником права власності (з відкриттям розділу) на вказане нерухоме майно, тобто сторожку, загальною площею 21,5 кв.м. Згідно інформаційної довідки № 225931549 від 29.09.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, підставами виникнення права власності ФОП Ананка В.М. на вказаний об`єкт є декларація про готовність об`єкта до експлуатації ДЦ № 141193540669, видана 20.12.2019 Департаментом ДАБІ.
10) Таким чином із наведених обставин слідує, що на належній Позивачеві земельній ділянці Відповідачем було побудовано нерухоме майно, право власності на яке, офіційно визнано державою.
11) В той же час, відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Частиною першою статті 95 Земельного кодексу України, зокрема, передбачено право землекористувачів споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, якщо інше не передбачено законом або договором. Частиною ж першою статті 25 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
12) Пунктом 17 Договору оренди чітко передбачено, що самовільна забудова орендованої земельної ділянки забороняється. Окремого дозволу для ФОП Ананка В.М. на забудову земельної ділянки матеріали цієї справи не містять.
13) З викладено слід дійти висновку, що Відповідачем внаслідок внесення недостовірних відомостей до декларації ДЦ № 141193540669 про готовність об`єкта до експлуатації щодо наявності в нього права на забудову належної Позивачеві земельної ділянки було порушено умови пункту 17 Договору оренди, статті 95 Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про оренду землі", що в свою чергу призвело до порушення прав Миколаївської міськради як власника земельної ділянки.
14) Відповідно до частин другої-третьої статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
15) Згідно з частиною 10 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", саме замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
16) Абзацом 7 пункту 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (далі Порядок № 461), у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю.
17) З огляду на наведені положення, а також установлені обставини справи заявлена Позивачем вимога про визнання недійсною та скасування оспорюваної декларації є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.
18) Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
19) Згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) та його прийняття до експлуатації.
20) Враховуючи попередній висновок про задоволення вимоги про визнання недійсною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, в силу положень статті 376 Цивільного кодексу України спірна сторожка має статус об`єкту самочинного будівництва, державна реєстрація прав на який законодавством не передбачена, а тому вимога Миколаївської міськради про скасування рішення Державного реєстратора також є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
21) Доводи Відповідача про те, що Позивач надав згоду на забудову спірної земельної ділянки шляхом укладання Договору оренди, адже у пункті 15 договору встановлено, що вона передається в оренду для розміщення та експлуатації стоянки автомобілів є безпідставними, адже предметом спору у цій справі є порушення процедури забудови земельної ділянки, а не її функціонального використання.
22) Аргументи ж Відповідача про те, що Позивач погодився на розміщення нерухомого майна на земельній ділянці шляхом укладання договору про пайову участь в розвитку інфраструктури міста Миколаївка також є безпідставними, оскільки під час розгляду даної справи установлено, що відповідний договір не був підписаний з боку Позивача, а факт сплати Відповідачем грошових коштів в сумі 1 075, 00 грн із призначенням платежу "надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту" не свідчить про його укладення. Крім того, листом від 24.01.2020 Відповідача було повідомлено про те, що стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", якою було передбачено укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, наразі є виключеною.
Касаційна скарга
5. Не погодившись із судовими рішеннями, Відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
6. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням статей 24, 26, 31, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 1, 3, 4 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", пунктів 17, 18, 19 Порядку № 461 та без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаних норм права у подібних правовідносинах, які наведено у постанові Касаційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 905/981/21.
7. Відповідач пояснює, що судами попередніх інстанцій не було враховано того, що для реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації ним були виконані усі вимоги наведених вище приписів матеріального права і подані усі документи, що цими нормами вимагаються. Внесення відомостей про право на забудову земельної ділянки до декларації про готовність об`єкта до експлуатації чинним законодавством не вимагається, а тому висновки судів попередніх інстанцій про обов`язкову наявність такої є необґрунтованими і такими, що зроблені з порушенням статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наполягає, що у формі декларації у розділі "Відомості щодо земельної ділянки" замовник має вказати документ, який посвідчує право на земельну ділянку і інформацію про такий документ (Договір оренди) ФОП Ананком В.М. було зазначено. Більше того, висновки судів про те, що орендар повинен був отримати від орендодавця будь-який дозвіл для зведення сторожки на орендованій земельній ділянці є помилковими, адже наявність такої будівлі прямо передбачається нормами ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі легкових автомобілів" і затвердженими ще у 2011 році містобудівними умовами та обмеженнями.
Ураховуючи наведене Відповідач стверджує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що збудована ФОП Ананком В.М. сторожка має ознаки самочинного будівництва є безпідставними та такими, що зроблені з неправильним тлумаченням положень статті 376 Цивільного кодексу України, статті 95 Земельного кодексу України і пункту 17 Договору оренди. У цій частині акцентує також на неврахуванні судами обставин того, що обраний Позивачем у даній справі спосіб захисту є неналежним, що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду, які були наведені у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, і які враховані Касаційним господарським судом у вже згаданій вище постанові від 14.06.2022 у справі № 905/981/21.
8. Окрім зазначеного скаржник також наголошує на допущеному судом апеляційної інстанції порушенні приписів статті 120 Господарського процесуального кодексу України, яке полягає у неналежному повідомленні Відповідача про дату, час та місце розгляду цієї справи. Заявник касаційної скарги пояснює, що викладена в оскаржуваній постанові інформація про те, що представник ФОП Ананка В.М. адвокат Дергачов В.С. 05.09.2022 отримав ухвалу суду від 10.08.2022 про призначення судового засідання на 13.09.2022 не відповідає дійсності, адже у період з 21.08.2022 до 10.09.2022 вказаний представник перебував в Угорщині, а тому отримати згадану ухвалу ніяк не міг; сам же ФОП Ананко В.М. ухвалу суду від 10.08.2022 також не отримував, що судом у постанові відмічено підставно. В порядку частини шостої статті 120 Господарського процесуального кодексу України про дату, час і місце судового засідання суд апеляційної інстанції міг повідомити представника Відповідача за допомогою телефону чи електронної пошти, проте цього не зробив, а за таких обставин ФОП Ананко В.М. вважається таким, що не повідомлений про розгляд справи належним чином, що є підставою скасування оскаржуваної постанови.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
9. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (за відсутності представників учасників справи) заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
11. Однією з підстав касаційного оскарження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
12. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
13. Тобто, відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:
(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;
(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
14. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
15. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
16. Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правових висновків в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, тому підстави для врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 905/981/21 і від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 відсутні з огляду на таке.
17. Предметом спору у справі № 905/981/21 були вимоги Миколаївської міської ради про визнання недійсною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації та визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за Фізичною особою-підприємцем Цубирою М.С. (далі ФОП Цубира М.С.) права власності на нерухоме майно, з огляду на порушення права позивача як власника земельної ділянки, наданій відповідачу для розташування торгівельного павільйону, на якій відповідачем здійснено будівництво об`єкта нерухомого майна (громадської будівлі для роздрібної торгівлі) за відсутності погодження із власником землі.
Суд першої інстанції у справі № 905/981/21, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про обґрунтованість підстав для задоволення позову, установивши обставини стосовно того, що за сукупністю положень статті 95 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду землі" та пункту 17, укладеного між сторонами договору оренди землі від 09.11.2010, ФОП Цубирі М.С. було заборонено самовільно забудовувати земельну ділянку та отримання дозволу від позивача на забудову було обов`язковою умовою для здійснення відповідачем будівництва і внесення відомостей про право забудови землі в декларацію. Однак, відповідний дозвіл власника землі - Миколаївської міської ради на забудову земельної ділянки в матеріалах справи відсутній.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до статті 24 Закону України від 20.04.2000 № 1699-ІІІ "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинної на дату спірних правовідносин) у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об`єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об`єкта.
18. За наслідками касаційного перегляду справи № 905/981/21, постановою Касаційного господарського суду від 14.06.2022 постанову апеляційного господарського суду було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду попередньої інстанції.
Направляючи справу № 905/981/21 на новий розгляд суд касаційної інстанції виснував, що наведені вище висновки суду апеляційної інстанції є передчасними з урахуванням, зокрема, того, що за умовами укладеного між Миколаївської міською радою і ФОП Цубирою М.С. договору оренди землі від 09.11.2010, земельну ділянку без розташування на ній об`єктів нерухомого майна, передано в оренду відповідачеві для функціонування торгівельного павільйону для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, а не громадської будівлі для роздрібної торгівлі, право власності на яку було зареєстровано за орендарем.