ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 березня 2023 року
м. Київ
справа № 280/1530/20
адміністративне провадження № К/9901/27463/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020 (у складі головуючого судді Бойченко Ю.П.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 (у складі головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Божко Л.А., Лукманової О.М.)
у справі №280/1530/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Державної казначейської служби України
про визнання протиправними дій та стягнення коштів.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
1. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; Державної казначейської служби України, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.11.2019 виплати позивачу пенсії по інвалідності;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивача заборгованість з виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 в сумі 1 625,41 грн.;
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку грошової суми у розмірі 10 000,00 грн;
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3 200,00 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України.
2. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.11.2019 виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 в сумі 1 625,41 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заборгованості з виплати пенсії по інвалідності за період з 01.11.2019 по 30.11.2019 в сумі 1 625,41 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 500,00 грн присуджено на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
У стягненні судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1 700,00 грн - відмовлено.
3. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій (в частині відмови у відмови у відшкодуванні моральної шкоди та стягненні судових витрат) виходили із того, що:
- позивачем не доведено, що діями Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.11.2019 виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних доказів, якими підтверджується завдання такої шкоди (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та заподіянням позивачу шкоди, не зазначено, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди;
- сам по собі факт дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за листопад 2019 року не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди;
- ця справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об`єму наданих послуг (складання адвокатського запиту та позовної заяви), а тому понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 200,00 грн є неспівмірним із складністю цієї справи.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
4. ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.04.2015 №2301003331, від 05.10.2016 №2301004935, від 12.06.2017 №0000234892, від 18.11.2019 №2301-5000231889.
5. Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII, позивачка перебувала на пенсійному обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як отримувач пенсії по інвалідності.
6. Позивачка зазначає, що виплату пенсії їй припинено з 01.11.2019 по 30.11.2019.
7. З листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Олександрівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя) від 20.02.2020 №0800-0206-8/4799 вбачається, що з листопада 2019 року виплату пенсії позивачці призупинено за результатами верифікації отримувачів пенсій, проведеної між автоматизованими системами фонду та Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, відповідно до якої встановлено, що довідка від 12.06.2017 №0000234892 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 скасована.
Із грудня 2019 року виплату пенсії поновлено на підставі нової довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
8. Щодо виплати пенсії за листопад 2019 року зазначено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
9. Уважаючи дії та прийняті відповідачем рішення протиправними позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги.
10. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати (в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди та у частині відмови у стягненні судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката) та ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог.
11. В якості підстав для відкриття касаційного провадження у справі скаржник вказала на застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні у справі докази, що передбачено пунктами 1 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.
12. На обґрунтування поданої касаційної скарги позивачка зазначає, що суди не надали правової оцінки обставинам та доказам, які підтверджують факт понесення нею моральної шкоди, а саме те, що зупинення виплати пенсії відповідачем є знущанням над позивачем як особою, яка має 2 групу інвалідності, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, що у сукупності призвело до розпачу, завдало душевних страждань, які пов`язані із усвідомленням доведення позивача до стану безвиході у взаємовідносинах із державним органом.
13. Також, на думку скаржника, моральна шкода полягає у перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність витрачання додаткових зусиль на відновлення ї порушеного права.
14. ОСОБА_1 зауважує, про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених:
- у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 де зазначено, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано;
- у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 де вказано, що у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.
15. Також позивачка звертає увагу на ненаведення судом першої інстанції обґрунтувань неспівмірності понесених витрат на правову допомогу із складністю цієї справи, при цьому зауважує, що всупереч положенням частини 6 статті 134 КАС України, суд зменшив розмір витрат, хоча від відповідачів не надходило жодних клопотань про таке зменшення.
При цьому скаржник посилається на аналогічний висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 18.12.2018 у справі №910/4881/18 та від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.
16. Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції, необґрунтовано зменшуючи розмір судових витрат на правничу допомогу, не врахував висновку Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
17. На адресу Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, де останній зазначив про безпідставність викладених в ній доводів. Вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для їх скасування відсутні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
18. При розгляді касаційної скарги Верховним Судом враховуються приписи статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у відповідності до яких, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини 3 статті 353, абзацом 2 частини 1 статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
19. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (зокрема, рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
20. У розрізі заявлених позовних вимог і підстав касаційного оскарження Верховний Суд зауважує, що в силу вимог статті 341 КАС України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
У зв`язку з цим, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2020 та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 10.09.2020 переглядаються лише в тій частині, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 і розподілі судових витрат відмовлено та, відповідно, з якою вона не погоджується.
21. Надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Щодо відшкодування моральної шкоди
22. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
23. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
24. Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
25. Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
26. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
27. У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
28. Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, Верховний Суд звертає увагу на те, що позивачка не довела і суди не встановили, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивачка не надала.
Оцінюючи ж посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 варто зазначити, що таке не є релевантним до розглядуваної справи, позаяк слід зауважити, що при розгляді зазначеної справи (№464/3789/17) суди попередніх інстанцій встановили конкретні обставини та дослідили належні докази, подані на підтвердження понесеної особою моральної шкоди, зокрема: "…протиправні дії відповідача відбилися на її самопочутті після проведених перевірок та винесених рішень, що підтверджується відповіддю КЗ ЛОР "Львівський обласний центр екстреної допомоги та медицини катастроф" № 650 від 06.07.2017, з якої вбачається, що в період з 01.08.2016 по 30.05.2017 на станцію екстреної медичної допомоги Львів зафіксовано 12 виїздів швидкої медичної допомоги за адресою м. Львів, вул. Раковська, 23/44 для надання невідкладної медичної допомоги…", про що зазначив суд апеляційної інстанції у своїй постанові.
Водночас у справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій подібних обставин не встановлено.
29. Також не заслуговує на увагу посилання позивачки на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 в справі №750/6330/17.
Зокрема, у зазначеній постанові виснувано про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, тому протиправність його дій та рішень презюмується, а обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
30. Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 в справі №818/1429/17, від 27.06.2019 в справі №825/1030/17, від 12.11.2019 в справі №818/1393/17, від 18.11.2019 в справі №820/5044/18, від 28.11.2019 в справі №826/27549/15, від 28.02.2020 в справі №804/2593/17, від 18.06.2020 в справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 в справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 в справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 в справі №420/7423/19 та від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.