ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 200/9992/16-к
провадження № 51-1866км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
ОСОБА_8,
засуджених ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпропетровська та жителя АДРЕСА_1,
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки м. Дніпропетровська та жительки цього АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Перещепино Новомосковського району Дніпропетровської області та жителя АДРЕСА_3,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2020 року визнано винуватими та засуджено до покарання: ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна; пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_10 зараховано строк попереднього увʼязнення з 02 липня 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
ОСОБА_11 - за ч. 4 ст. 187 КК - у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна; пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_11 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна.
Згідно з цим вироком також засуджено ОСОБА_9 судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржено.
Вирішено питання щодо речових доказів та цивільних позовів у кримінальному провадженні.
Як убачається з вироку суду, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 за обставин, які детально наведені у вироку, 09 квітня 2016 року, у нічний час (більш точний час не встановлено), діючи за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння майном ОСОБА_12 вчинили розбійний напад, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів та з особливою жорстокістю.
Так, перебуваючи біля загальноосвітньої школи № 99, розташованої на вул. Комбрига Петрова, 17 у м. Дніпро, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 з метою реалізації свого злочинного умислу розробили чіткий план дій та розподілили ролі кожного у вчиненні злочину.
ОСОБА_11, згідно відведеній їй ролі підійшла до ОСОБА_12 і стала спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про появу сторонніх осіб або співробітників правоохоронних органів, які б могли запобігти їм вчинити злочин. В цей час ОСОБА_10 та ОСОБА_9, з метою подолання волі потерпілого до можливого опору, напали на останнього і завдали йому декілька ударів кулаками в обличчя, від яких він впав на землю, а потім нанесли йому ще декілька ударів ногами в грудну клітку. Бажаючи остаточно подавити волю потерпілого до опору, ОСОБА_10 завдав ОСОБА_12 численних ударів ногами в грудну клітку і голову, а ОСОБА_11 - декілька ударів ногами в грудну клітку.Після цього ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, діючи з корисливих мотивів, заволоділи належним потерпілому мобільним телефоном "ХІАОМІ", чим спричинили останньому матеріальної шкоди на суму 2858, 70 грн та покинули місце вчинення злочину. Проте, виявивши на вказаному мобільному телефоні PIN-код та, зрозумівши, що вони не зможуть його розблокувати ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 повернулися на місце вчинення злочину.
Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 з метою умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_12 перетягнули останнього за будівлю трансформаторної будки, розташованої біля ІНФОРМАЦІЯ_4 на АДРЕСА_4, де ОСОБА_11 стала спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про появу сторонніх осіб або співробітників правоохоронних органів, які б могли запобігти їм вчинити злочин, а ОСОБА_10 і ОСОБА_9, усвідомлюючи, що завдають потерпілому особливих фізичних страждань, стали наносити ОСОБА_12 багаточисленні удари кулаками рук, ногами по тілу та голові.
Далі ОСОБА_10, з метою не бути поміченими сторонніми особами або співробітниками поліції, перетягнув ОСОБА_12 до паркану церкви, розташованої поблизу загальноосвітньої школи № 99 по вул. Комбрига Петрова, 17 в м. Дніпро, де ОСОБА_11 стала спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про появу сторонніх осіб або співробітників правоохоронних органів, які б могли запобігти їм вчинити злочин, ОСОБА_10 став наносити потерпілому чисельні удари кулаками рук та ногами по тілу та голові, а ОСОБА_11 - два удари ногою в ділянку тазу.
Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ножем, який мав при собі ОСОБА_9, передаючи його один одному, стали наносити потерпілому чисельні удари в різні частини тіла. Потім, за допомогою знайдених на вулиці палиць, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 нанесли ОСОБА_12 декілька ударів по різних частинах тіла. Далі ОСОБА_9, діючи узгоджено з ОСОБА_10 та ОСОБА_13, скориставшись безпорадним станом та тим, що ОСОБА_12 не чинить опір, заволодів належними потерпілому кросівками, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на суму 402,15 грн. Потім ОСОБА_10 шляхом стрибка наніс два удари ногою в шию ОСОБА_12 .
Внаслідок вищезгаданих дій засуджених ОСОБА_12 спричинено смерть, яка настала від сумісної комбінованої травми тіла з переломами ребер, черепа, органокомплексу шиї, численними колото-різаними ранами, забитими ранами голови, ушкодженням мозку, численними саднами та синцями, що ускладнилось шоком.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 01 червня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданих касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_10 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів сторони захисту зводиться до посилань на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували винуватість їх підзахисних у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК.
На думку сторони захисту, суд у мотивувальній частині вироку відповідно до ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не навів доказів, які б підтверджували винуватість засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а лише послався на джерела доказів без розкриття їх змісту.
ОСОБА_6 стверджує, що суд не встановив де і при яких обставинах ОСОБА_11 наносила потерпілому тілесні ушкодження. Також вказує про відсутність у судовому рішенні зазначення часу і місця виникнення єдиного умислу та узгодження конкретних ролей і дій засуджених щодо участі в інкримінованих правопорушеннях.
Разом з тим, захист ОСОБА_11 наголошує на тому, що суди в порушення вимог ст. 95 КПК не взяли до уваги показання засуджених ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які ними були надані в судовому засіданні та стосуються його підзахисної, а саме щодо невчинення нею ніяких протиправних дій стосовно потерпілого.
Також сторона захисту вважає недопустимими доказами протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 через те, що в їх описовій частині не вказано представника потерпілого, який його підписав, не зазначено марку фотоапарата, його технічні можливості, електронних носіїв інформації, а також всіх учасників слідчої дії, які брали участь при її проведенні і зображені на фотографіях. Крім того, під час проведення слідчих дій засуджені були пристебнуті кайданками за руку працівника поліції, що, на думку захисту, свідчить про необ`єктивність та недопустимість цього доказу. Звертають увагу і на те, що ці слідчі дії були проведені в приміщенні бюро СМЕ, а не безпосередньо на місці події і фактично були зведені до допиту засуджених, а тому, на їх переконання, суд не повинен був їх враховувати при постановленні свого рішення.
Крім того, в порушення вимог ч. 3 ст. 107 КПК у матеріалах справи до фототаблиць, доданих до протоколів, не долучено жодного оригіналу електронного носія інформації щодо фотографій. Також в порушення ч. 3 ст. 105 КПК фототаблиці не підписані всіма учасниками слідчої дії.
За твердженням сторони захисту, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки не розглянув доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту, належним чином не перевірив їх, мотивованих і обґрунтованих відповідей на їх спростування у своєму рішенні не навів, внаслідок чого постановив ухвалу з порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому вказують на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
ОСОБА_7 указує на те, що апеляційний суд у своєму рішенні не надав оцінки доводам сторони захисту стосовно того, що відкриття матеріалів досудового розслідування відповідно до ст. 290 КПК засудженому ОСОБА_10 було здійснено неуповноваженою особою, оскільки вони були відкриті слідчим без підписаного доручення прокурора. Крім того зазначає, що у протоколі відкриття матеріалів досудового розслідування засудженому не вказано кількість аркушів, які були надані в томах для ознайомлення.
Крім того, ОСОБА_6 стверджує, що апеляційний суд у своєму рішенні не спростував позицію захисту щодо того, що при допиті потерпілих і свідків колегія суддів місцевого суду, а також і прокурор задавали потерпілим і свідкам обвинувачення навідні питання, чим, на його думку, істотно порушили вимоги ч. 3 ст. 23 і частин 6,7 ст. 352 КПК, як і право засуджених на захист.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, а також захисники ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5, надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційних скарг захисників та просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновків, що подані захисниками касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, зазначених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Аргументи захисників, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин із висуванням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
ОСОБА_10, який винуватість визнав частково та пояснив, що під час спілкування з потерпілим, останній схопив його за шию і став душити, підбіг ОСОБА_14 і вдарив ногою ОСОБА_12 у грудну клітку. Підтвердив те, що він також завдав останньому два удари ногою в грудну клітку. Коли забрали у ОСОБА_12 телефон, вони виявили на ньому графічний код, який останній відмовився їм повідомляти, через це він з ОСОБА_14 завдали велику кількість ударів потерпілому ногами по тулубу і голові. Зазначив, що ОСОБА_9 зняв з потерпілого кросівки та брюки, а також застосував палицю в задній прохід потерпілого, коли той ще був живий, а також бив нею його по спині. Водночас заперечив участь ОСОБА_11 у завданні потерпілому тілесних ушкоджень;
ОСОБА_11, яка винуватість не визнала та пояснила, що коли вона підійшла до ОСОБА_9 та ОСОБА_10, то бачила як ОСОБА_9 завдав потерпілому удар в грудну клітку. Вона просила хлопців, щоб ті залишили у спокої ОСОБА_12 . Також вказала, що чула, як ОСОБА_9 хоче продати знайомому телефон. Заперечила нанесення нею потерпілому тілесних ушкоджень;
ОСОБА_9, який винуватість визнав частково та підтвердив завдання потерпілому в грудну клітку удару. Також вказав, що коли ОСОБА_12 впав, він та ОСОБА_10 завдали йому декілька ударів ногами в тулуб та голову. Забравши у потерпілого мобільний телефон, він виявив на ньому графічний ключ, а тому спільно з ОСОБА_10, вирішив дізнатися у потерпілого пароль від нього. Через те, що ОСОБА_12 не хотів говорити пароль від телефону, вони били його ногами по тулубу. Підтвердив, що він зняв брюки з потерпілого і викинув їх в каналізацію. Заперечив нанесення палицею тілесних ушкоджень потерпілому, а також, що їх спричиняла ОСОБА_11 . Указав, що ножем також завдавав ушкодження останньому, але куди і скільки не пам`ятає;
свідка ОСОБА_15, яка підтвердила, що бачила бійку ОСОБА_10 і потерпілого та, як ОСОБА_14 завдав удар йому ногою в обличчя. Крім того, зазначила, що коли вона пішла з місця вчинення злочину, ОСОБА_11 залишилася разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 біля потерпілого. Вказала, що ОСОБА_9 демонстрував їй мобільний телефон, і говорив, що він разом з ОСОБА_10 викрали його у потерпілого;
свідка ОСОБА_16 (понятий, який був присутній під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 ), який підтвердив, що під час цієї слідчої дії ОСОБА_10 без примусу та погроз розповідав, про те, як за допомогою палиці та ножа завдавав потерпілому тілесні ушкодження, а також вказав на те, що злочин він вчиняв не сам, а ще з хлопцем та дівчиною. Після завершення слідчої дії зауважень до змісту протоколу, серед інших і у ОСОБА_10 не було;
свідка ОСОБА_17 (понятий, який був присутній під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 ) який пояснив, що під час слідчої дії ОСОБА_9 розповідав та демонстрував, як він, а також дівчина били ногами потерпілого;
свідка ОСОБА_18 (понятий, який був присутній під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 ), який повідомив, що останній добровільно, без примусу розповідав про скоєний ним, товаришем та дівчиною злочин. Він також зазначив, що ОСОБА_9 вказував як потерпілого била ногами і дівчина;
свідка ОСОБА_19 (експерт, який брав участь під час слідчих експериментів за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ), який підтримав висновки додаткових експертиз за результатами цих слідчих дій та вказав, що під час слідчих дій до засуджених не застосовувалися заходи психічного та фізичного тиску. ОСОБА_9 вказав про меншу кількість тілесних ушкоджень, що були виявлені у потерпілого, а ОСОБА_10 зазначив більшу кількість тілесних ушкоджень і вони відповідають тим, що були виявлені за результатом експертизи.
А також суд узяв до уваги письмові докази:
протоколи слідчих дій, а саме: оглядів місця події від 09 квітня 2016 року поблизу середньої школи № 99, розташованої на вул. Комбрига Петрова, 17 у м. Дніпро; огляду від 09 квітня 2016 року, згідно з яким оглянуто наданий ОСОБА_20 мобільний телефон; пред`явлення особи для впізнання від 09 квітня 2016 року за фотознімками, відповідно до якого ОСОБА_20 серед представлених йому осіб на фото № 2 впізнав чоловіка, який із товаришем приніс мобільний телефон; пред`явлення особи для впізнання від 09 квітня 2016 року за фотознімками, згідно з яким ОСОБА_20 серед представлених осіб на фото № 1 впізнав чоловіка, який передавйому мобільний телефон; обшуку від 09 квітня 2016 року, відповідно до якого виявлені берци та джинси ОСОБА_10 ; огляду від 13 квітня 2016 року, згідно з яким оглянуто вилучені берци, на яких є сліди речовини бурого кольору, схожої на кров; огляду від 17 травня 2016 року, відповідно до якого ОСОБА_21 видала кросівки; пред`явлення речей для впізнання від 17 травня 2016 року, згідно з яким потерпіла ОСОБА_22 впізнала кросівки, які були викрадені у ОСОБА_12 в день вбивства; слідчого експерименту від 19 травня 2016 року з фототаблицею до нього, за участю ОСОБА_9, захисника та спеціаліста, відповідно до якого ОСОБА_9 розповів та на манекені показав яким чином та куди завдавав потерпілому тілесні ушкодження, в тому числі і ножем та палицею. Також показав механізм завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ; слідчого експерименту від 21 липня 2016 року з фототаблицею до нього за участю ОСОБА_10, захисника та спеціаліста, згідно з яким ОСОБА_10 розповів та на манекені показав яким чином спричиняв ОСОБА_12 тілесні ушкодження, в тому числі й ножем. Також, показав механізм завдання тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 та ОСОБА_9, в тому числі й палицею в тулуб;
висновки експертів: від 10 травня 2016 року № 777, згідно з яким на доставлених для дослідження берцях виявлена кров людини,можливий домішок крові потерпілого ОСОБА_12 ; від 10 травня 2016 року № 776, відповідно до якого на кросівках ОСОБА_9 встановлена наявність крові людини, можливий домішок крові потерпілого; від 10 травня 2016 року№ 465, відповідно до якого, на клинку складного ножа, вилученого у ОСОБА_9 та наданого на дослідження, встановлена наявність крові людини, яка могла походити від ОСОБА_12 ; від 06 травня 2016 року № 466, згідно з яким на одному фрагменті дерев`яної палиці встановлена наявність крові, яка може походити від потерпілого; від 25 травня 2016 року №227/ЛЕ/75, відповідно до якого виявлені під час експертизи трупа ОСОБА_12 тілесні ушкодження за механізмом спричинення, могли виникнути за обставин, на які вказує ОСОБА_9 при проведенні слідчого експерименту; від 26 липня 2016 року № 227/ЛЕ/111, згідно з яким виявлені у ході експертизи трупа тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказує ОСОБА_10 під час слідчого експерименту, тобто при неодноразових ударах руками, ногами, палицею та ножем.
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував їх дії за ч. 4 ст. 187, пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК.
З урахуванням наведеного доводи захисників про відсутність будь-яких доказів винуватості їх підзахисних у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень є безпідставними і спростовуються вищенаведеними й дослідженими судом доказами, які є логічними, послідовними і узгоджуються між собою.
Апеляційний суд перевірив ці висновки в частині доведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, визнав їх правильними і належним чином умотивованими.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині доведеності винуватості засуджених, а доводи авторів касаційних скарг вважає неспроможними з огляду на таке.
Щодо доводів захисників про недопустимість протоколів слідчих експериментів від 19 травня та 21 липня 2016 року за участю ОСОБА_10 та ОСОБА_9 :
1. через те, що вказані слідчі дії не були проведені безпосередньо на місці події