ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 910/10855/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Сидорчук Ю. М. (адвокат),
відповідача - Лопатнікової А. В. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 (суддя Літвінова М. Є.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 (суддя Літвінова М. Є.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 (головуючий - Чорногуз М. Г., судді Куксов В. В., Поляков Б. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
про визнання недійсним одностороннього правочину.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер-ВС" (далі - ТОВ "Партнер-ВС", Товариство, Клієнт, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк, відповідач) про визнання недійсною односторонньої відмови (правочину) від 03.03.2021 (далі - односторонній правочин від 03.03.2021, оспорюваний правочин), вчиненого Банком щодо розірвання договору банківського обслуговування від 20.09.2018, згідно з яким Товариству було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 і депозитний рахунок №(далі - договір від 20.09.2018), з посиланням на положення статей 15, 16, 203, 215, 651, 1068, 1075 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 11, 15 Закону України від 06.12.2019 № 361-IX "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", чинного з 28.04.2020 (далі - Закон України № 361-IX).
2. Позовна заява обґрунтовується незаконністю односторонньої відмови відповідача від договору від 20.09.2018, укладеного з позивачем, та відсутністю підстав для встановлення Клієнту відповідного рівня ризику (неприйнятно високого ризику).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022, позов задоволено повністю.
4. Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 16, 203, 215, 634, 639, 651, 1066, 1068, 1074, 1075 ЦК України, статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 1, 7, 8, 11, 15, 23 Закону України № 361-IX, пункту 10.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, пунктів 34- 37, 46, 47, 55, 61 та пунктів 1, 8 Додатку № 12 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення № 65), статей 13, 14, 73, 74, 76, 77, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) право Банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених Законом України № 361-IX обставин, тобто лише за умови встановлення Клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. При цьому Банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику (схожі висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17, від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19, від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20); 2) матеріали справи не містять рішення Банку про встановлення неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику ТОВ "Партнер-ВС"; 3) надані відповідачем документи жодним чином не підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого ризику, в зв`язку з чим Банк не довів належними та допустимими доказами обставин вчинення Товариством фінансових (платіжних) операцій, які містять ознаки здійснення ризикової діяльності в сфері фінансового моніторингу та існування ризику застосування до Банку відповідних заходів впливу, зокрема, незаконності джерел походження коштів ТОВ "Партнер-ВС", інших його активів або прав на такі активи, а також не довів наявності в банківських операціях позивача ознак відмивання доходів. При цьому підозрілість проведення фінансових операцій не може слугувати підставою вважати, що такі фінансові операції підпадають під ознаки підозрілої діяльності клієнта та/або фіктивності такої діяльності, в зв`язку з чим до позивача мав би бути встановлений неприйнятно високий ризик.
5. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022, заяву ТОВ "Партнер-ВС" від 12.11.2021 про розподіл судових витрат у справі № 910/10855/21 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь Товариства 37 500 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині вимог заяви відмовлено.
6. Додаткове рішення аргументоване положеннями статей 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зважаючи на які та виходячи з критеріїв розумності, необхідності, співрозмірності та справедливості, а також враховуючи складність справи та клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність належними та допустимими доказами витрат Товариства на професійну правничу допомогу в сумі 37 500 грн із заявлених до стягнення витрат у загальній сумі 43 500 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням і додатковим рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 15 Закону України № 361-IX у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17, від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19, від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20, яке (відступлення) аргументує тим, що банки наділені не правом, а виключно прямим обов`язком самостійно встановлювати неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом, та внаслідок встановлення такого ризику відмовлятися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка, в зв`язку з чим висновки судів про обмеженість та неабсолютність права, яким вказаний Закон не наділяє банки як суб`єктів первинного фінансового моніторингу, не відповідають нормам права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
9. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
Розгляд справи Верховним Судом
10. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2022 касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" у справі № 910/10855/21 передано колегії суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному, визначено у справі № 910/10855/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Багай Н. О., Суховий В. Г.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2021, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 у справі № 910/10855/21 і призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 28.02.2023.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2023 у зв`язку з перебуванням судді Сухового В. Г. на лікарняному визначено у справі № 910/10855/21 колегію суддів у складі: Чумак Ю. Я. - головуючий, судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
11. 19.09.2018 між позивачем та відповідачем підписано анкету-заяву клієнта про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
20.09.2018 між ТОВ "Партнер-ВС" та АТ КБ "ПриватБанк" укладено договір банківського обслуговування.
12. У 2019 році Банк змінив рахунки Клієнта та закріпив за ними міжнародні номери банківського рахунку відповідно до стандарту № 13616 на № НОМЕР_1 (поточний) та на № НОМЕР_2 (депозитний).
13. 11.03.2021 Товариство отримало повідомлення АТ КБ "ПриватБанк" від 03.03.2021 № 20.1.0.0.0/7-20210303/4732 про відмову від підтримки ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунків.
14. Зі змісту повідомлення АТ КБ "ПриватБанк" від 03.03.2021 № 20.1.0.0.0/7-20210303/4732 вбачається, що Банком прийнято рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з позивачем договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів) та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій з посиланням на статті 8, 11, 15 Закону України № 361-IX.
15. 23.03.2021 позивач звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 12/21 з проханням надати інформацію про підстави прийняття Банком рішення від 03.03.2021 про відмову від припинення ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору.
16. 31.03.2021 Клієнт отримав відповідь на запит, за змістом якої Банк повідомив, що рішення від 03.03.2021 прийнято згідно з чинним законодавством і не підлягає перегляду.
17. 22.06.2021 між адвокатом Сидорчук Юлією Миколаївною (далі - Адвокат) та ТОВ "Партнер-ВС" (далі - Клієнт) укладено договір № 63/21 про надання правової допомоги (далі - Договір), за умовами пунктів 1.2, 1.3 якого Адвокат надає Клієнту правову допомогу з питань, визначених пунктом 1.1 Договору, зокрема надає правничу (правову) допомогу в господарському процесі щодо визнання недійсною односторонньої відмови від договору, правочину, вчиненого АТ КБ "ПриватБанк" щодо розірвання договору банківського обслуговування. Сторони домовилися, що в рамках вказаного господарського спору, процесу Адвокатом надаватиметься така допомога: ознайомлення та правовий аналіз документів Клієнта, пошук та аналіз судової практики з питань аналогічних спірних відносин, аналіз документів, отриманих в процесі розгляду справи в суді, надання усних та письмових консультацій, роз`яснень, підготовка, складення позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, листів, звернень, заяв, скарг, клопотань, інших будь-яких документів правового характеру, представництво інтересів Клієнта у Господарському суді м. Києва, якщо таке представництво є необхідним у межах надання правової допомоги, участь у судових засіданнях тощо.
18. Згідно з пунктами 3.1- 3.3 Договору гонорар є формою винагороди Адвоката за надання правової допомоги Клієнту. За надання правової допомоги, визначеної пунктом 1.1 цього Договору, Клієнт сплачує гонорар виходячи з погодинної оплати правничої (правової) допомоги. Сторони домовилися, що вартість однієї години роботи адвоката щодо надання правничої (правової) допомоги у рамках цього Договору складає 1 500 (одну тисячу п`ятсот) грн. Сторони зобов`язані скласти акт прийому-передачі послуг, який готується Адвокатом у 2 (двох) примірниках та надається/надсилається Клієнту протягом 5 (п`яти) робочих днів після надання правової допомоги, вказаної в розділі 1 Договору. Клієнт впродовж 5 (п`яти) робочих днів перевіряє відповідність зазначених в акті прийому-передачі послуг, фактично наданій допомозі. У випадку відсутності зауважень Клієнт у вказаний термін його підписує або надає мотивовану письмову відмову від його підписання.
19. Пунктами 3.4 і 3.5 Договору передбачено, що сторони домовилися, що після підписання акта прийому-передачі послуг, Адвокат виставляє Клієнту рахунок, який Клієнт зобов`язується оплатити протягом 5 (п`яти) робочих днів. Сторони домовилися, що після надання правничої (правової) допомоги Адвокат надає Клієнту детальний опис робіт (наданих послуг) із зазначенням часу надання послуги та вартості кожної такої послуги виходячи із вартості однієї години роботи Адвоката, визначеної в пункті 3.2 цього Договору.
20. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 9.1 Договору).
21. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи такі належним чином засвідчені копії: договору про надання правової допомоги від 22.06.2021 № 63/21, додаткової угоди № 1 до Договору, детального опису виконаних робіт (наданих послуг) від 09.11.2021, акта прийому-передачі робіт (послуг) від 09.11.2021, рахунка-фактури від 09.11.2021 № 2, платіжного доручення від 10.11.2021 № 10546 на суму 43 500 грн. Станом на 24.11.2021 сума витрат Товариства на правничу допомогу становила 43 500 грн.
Позиція Верховного Суду
22. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
23. Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
24. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
25. Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
26. Так, скаржник наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 15 Закону України № 361-IX у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/21320/17, від 29.04.2020 у справі № 910/3245/19, від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20. При цьому відповідач вважає, що банки наділені не правом, а виключно прямим обов`язком самостійно встановлювати неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом, та внаслідок встановлення такого ризику відмовлятися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка, в зв`язку з чим висновки судів про обмеженість та неабсолютність права, яким вказаний Закон не наділяє банки як суб`єкти первинного фінансового моніторингу, не відповідають нормам права.
27. Проте колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на таке.
28. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
29. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43- 44) і № 818/1688/16 (пункти 44- 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44- 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).