Постанова
Іменем України
06 березня 2023 року
м. Київ
справа № 453/423/14-ц
провадження № 61-348св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
боржник - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви і рішень судів попередніх інстанцій
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 03 липня 2014 року Сколівським районним судом Львівської області виданий виконавчий лист. Після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цій справі. 19 грудня 2016 року Апеляційним судом Львівської області рішення суду залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення та поновлено виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області, яку він отримав 13 вересня 2019 року.
29 грудня 2014 року постановою ВДВС Сколівського РУЮ від 29 грудня 2014 року виконавчий лист № 2/453/239, виданий 03 липня 2014 року, повернутий стягувачу, проте він так і не отримав його.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив видати дублікат виконавчого листа у справі № 453/423/14-ц, виданий 03 липня 2014 року Сколівським районним судом Львівської області, та поновити строк для пред`явлення його до виконання.
Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Брони А. Л. заяву ОСОБА_1 задоволено.
Видано ОСОБА_1 дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 453/423/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Поновлено ОСОБА_1 строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий лист № 2/453/239, виданий 03 липня 2014 року, який згідно з постановою ВДВС Сколівського РУЮ від 29 грудня 2014 року повернутий стягувачу, ОСОБА_1 так і не отримав, що вказує на те, що оригінал виконавчого листа було втрачено.
28 вересня 2022 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 без поважних причин пропустив строк для подання апеляційної скарги майже на два роки. Копію оскаржуваної ним ухвали він отримав 30 листопада 2020 року, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням (т. 2, а. с. 69).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що про ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 05 листопада 2020 року він дізнався 12 вересня 2022 року, коли отримав сповіщення у мобільних додатках "Приват 24", "Монобанк" про накладення арешту на грошові кошти відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 12 вересня 2022 року. Копію ухвали він не отримував, оскільки на зворотному поштовому повідомленні відсутній його підпис.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Нормативно-правове обґрунтування
Порядок оскарження судових рішень в апеляційному порядку передбачений Розділом V ЦПК України.
Відповідно до вимог частини третьої, четвертої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, встановлених статті 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважив, що "право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
ЦПК України не визначений конкретний перелік причин, що належать до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Проте, суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.