Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 477/2330/18
Провадження № 14-31цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддівБританчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області) до ОСОБА_1 (далі - скаржник), ОСОБА_2, ОСОБА_3 про примусове припинення права власності, скасування свідоцтва про право власності та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою скаржника на постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б. і Лівінського І. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Вступ
1. Декілька фізичних осіб набули у власність спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Надалі прокурор звернувся в інтересах держави з позовом до власників цих ділянок, обґрунтовуючи, що їх використовують не за цільовим призначенням, а саме для видобутку надр без оформлення відповідних дозвільних документів. Просив примусово припинити право власності відповідачів на спірні земельні ділянки, скасувати видані їм свідоцтва про таке право та зобов`язати відповідачів повернути ці ділянки у власність держави.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд це рішення скасував та, встановивши факт використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, задовольнив вимоги прокурора. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу одного з відповідачів, мала відповісти на питання про те, чи може суд припинити право власності особи на відповідну земельну ділянку у разі її використання не за цільовим призначенням. Вирішила, що може.
(2) Короткий зміст позовної заяви
3. 25 вересня 2018 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області з позовною заявою, в якій просив:
3.1. Примусово припинити право власності скаржника на земельну ділянку (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області (далі - сільрада; з 2016 року - Каравелівська сільська рада), що належить цьому відповідачеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29988594, виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою Жовтневого районного управління юстиції Миколаївської області (далі - реєстраційна служба).
3.2. Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29988594, видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою скаржникові на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради.
3.3. Зобов`язати скаржника повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку (кадастровий номер 4823381700:13:000:0090) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність цьому відповідачеві.
3.4. Примусово припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради, що належить цій відповідачці на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29995273, виданого 25 листопада 2014 року реєстраційною службою.
3.5. Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29995273, видане 25 листопада 2014 року реєстраційною службою ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради.
3.6. Зобов`язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку (кадастровий номер 4823381700:13:000:0093) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність цій відповідачці.
3.7. Примусово припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради, що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 30025268, виданого 26 листопада 2014 року реєстраційною службою.
3.8. Скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 30025268, видане 26 листопада 2014 року реєстраційною службою ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради.
3.9. Зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку (кадастровий номер 4823381700:13:000:0095) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради у стані, який існував до порушення прав, тобто на момент передачі її у власність цій відповідачці.
4. Мотивував вимоги так:
4.1. 6 листопада 2014 року Головне управління Держземагентства у Миколаївській області (далі - ГУ Держземагентства у Миколаївській області) видало накази № 2347-а, 2344-а і 2342-а про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення у приватну власність відповідачів земельних ділянок площею 2 га кожному для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності, не наданих у власність та користування в межах сільради.
4.2. 25 листопада 2014 року скаржник отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29988594, згідно з яким він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823381700:13:000:0090 і площею 2 га для ведення особистого селянського господарства у межах території сільради. Того ж дня таке саме свідоцтво отримала ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4823381700:13:000:0093, а наступного дня - ОСОБА_3 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4823381700:13:000:0095.
4.3. Згідно з даними Публічної кадастрової карти спірні земельні ділянки розташовані на одній місцевості та є суміжними.
4.4. У провадженні слідчого відділу Заводського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ НП в Миколаївській області) перебуває кримінальне провадження № 12017150230001149, розпочате 2 листопада 2017 року за фактом порушення встановлених правил охорони надр і безгосподарського використання земель.
4.5. 7 грудня 2017 року під час досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2017 року у справі № 489/5702/17 слідчий слідчого відділу Вітовського відділу поліції Корабельного відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області за участю начальника відділу контролю за використанням і охороною земель ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, головного державного інспектора вищевказаного відділу та техніка-земплевпорядника Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" (далі - ДП "Центр ДЗК"), провів огляд спірних земельних ділянок. Під час огляду встановив, що земельні ділянки не використовуються за цільовим призначенням. На місці їх розташування виритий кар`єр глибиною приблизно до 10 м, з якого здійснюється видобуток піску. Родючий шар ґрунту знятий без передбаченого законом дозволу. Земельні ділянки не містять слідів сільськогосподарського обробітку. Частина землі, яка не зайнята кар`єром, засмічена; на ній знаходиться знятий родючий шар, вкритий бур`яном.
4.6. Під час проведення слідчої дії на земельних ділянках працювала техніка, яка здійснювала видобуток піску, зокрема, екскаватор, який зареєстрований і обліковується за Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) "МІО-Строй", директором якого є скаржник.
4.7. Під час огляду місця події провели геодезичну зйомку та встановили, що видобуток піску здійснюється на трьох суміжних спірних земельних ділянках. Площа зайнятої кар`єром частини земельної ділянки, що належить скаржникові, становить 0,9487 га, ОСОБА_2 - 1,2134 га, ОСОБА_3 - 1,0800 га. Це підтверджують графічні матеріали, надані Жовтневим районним виробничим відділом Миколаївської регіональної філії ДП "Центру ДЗК".
4.8. ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не приймало рішень про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок.
4.9. У скаржника відсутні будь-які дозвільні документи на проведення промислових робіт, пов`язаних із видобутком корисних копалин на території спірних земельних ділянок, що підтверджує інформація Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра).
4.10. Використання відповідачами спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням підтверджує протокол огляду місця події від 8 квітня 2016 року, проведений за участю спеціаліста Жовтневого районного виробничого відділу Миколаївської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016150230000009 від 26 січня 2016 року, розпочатому за частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом самовільного зайняття земельної ділянки.
4.11. Згідно з графічними матеріалами, які надав Жовтневий районний виробничий відділ Миколаївської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, загальна площа земельної ділянки, зайнятої видобутком піску, станом на 8 квітня 2016 року (дату огляду) становила 0,7874 га, площа зайнятої кар`єром земельної ділянки, що належить скаржникові, складала 0,1330 га, ОСОБА_2 - 0,5921 га, ОСОБА_3 - 0,0623 га.
4.12. Відповідачі були обізнані про обмеження у використанні переданих їм у приватну власність земельних ділянок, адже у висновках відділу Держземагентства у Жовтневому районі Миколаївської області № 115, 118, 120 від 29 вересня 2014 року про погодження проєктів землеустрою є інформація про заборону змінювати цільове призначення цих ділянок та умову додержувати природоохоронних вимог або виконання визначених робіт.
4.13. Право власності відповідачів на спірні земельні ділянки треба припинити на підставі статті 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) через їхнє використання не за цільовим призначенням.
4.14. Оскільки є підстави для примусового припинення права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, слід скасувати відповідні свідоцтва, які посвідчують таке право, та зобов`язати відповідачів повернути спірні земельні ділянки у державну власність.
4.15. ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є органом, уповноваженим розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення. Спірні земельні ділянки були надані із земель державної власності, а тому їх треба повернути у власність держави в особі територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, тобто вказаному головному управлінню.
4.16. Порушення відповідачами норм земельного законодавства через використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, що погіршує стан родючості ґрунтів і фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь. Це суперечить державній політиці у сфері охорони земель.
4.17. ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не вжило заходів до усунення порушень земельного законодавства та повернення спірних земельних ділянок у державну власність. Тому прокурор звертається з позовом в інтересах держави в особі вказаного органу.
(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. 15 жовтня 2020 року Жовтневий районний суд Миколаївської області ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Мотивував рішення так:
5.1. Інспектор ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області має повноваження проводити перевірки з питань дотримання законодавства про охорону земель, надавати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель, складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення на території Миколаївської області.
5.2. Наявність кримінального провадження не впливає на реалізацію суб`єктом владних повноважень, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, повноважень щодо встановлення факту нецільового використання земельних ділянок та припинення виявлених порушень.
5.3. Протокол огляду місця події, у якому зафіксована процесуальна дія у межах кримінального провадження, не може замінити офіційні документи (акти, приписи тощо) уповноваженого суб`єкта владних повноважень, у яких має бути опис суті виявленого порушення земельного законодавства.
5.4. Нездійснення вирощування сільськогосподарської продукції та наявність на спірних земельних ділянках транспортних засобів й обладнання не є беззаперечним підтвердженням факту нецільового використання спірних земельних ділянок. Доводи прокурора про те, що на спірних земельних ділянках ведеться видобуток піску, не підтверджені належними та допустимими доказами.
5.5. Повідомлення Вітовської районної адміністрації Миколаївської області, сільради про видобуток піску на спірних земельних ділянках без підтвердження належними та допустимими доказами є припущенням. Для визначення типу ґрунту, його морфологічних ознак необхідні спеціальні знання у галузі ґрунтознавства. У матеріалах справи немає висновків спеціалістів, експертів у галузі ґрунтознавства, зокрема піщаних ґрунтів, інших доказів наявності у межах спірних земельних ділянок корисних копалин державного чи місцевого значення та здійснення їх видобутку станом на день подання позову та на день ухвалення судом рішення.
5.6. За визначеною пунктом "а" частини першої статті 143 ЗК України підставою не можна примусово припинити право власності на землю, бо у ЗК України немає припису про можливість примусового припинення права власності на земельну ділянку внаслідок її використання не за цільовим призначенням та порядку такого припинення (див. висновки Верховного Суду України, викладені у рішенні від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09).
(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 19 січня 2021 року Миколаївський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги. Мотивував постанову так:
6.1. У грудні 2014 року ОСОБА_4 як директор ТзОВ "Коларівський кар`єр" звернувся до сільради із заявою про погодження надання надр у користування з метою розробки родовища корисних копалин місцевого значення у межах земельних ділянок загальною площею 16 га на території сільради, які належать на праві власності дев`ятьом засновникам ТзОВ "Коларівський кар`єр", зокрема особисто скаржникові, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
6.2. За повідомленням Державного науково-виробничого підприємства "Державний інформаційний геологічний фонд України" від 16 листопада 2018 року відсутня інформація про видачу спеціальних дозволів на користування надрами у межах спірних земельних ділянок.
6.3. Поняття "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" стосується тих випадків, коли на земельній ділянці здійснюється діяльність, яка виходить за межі її цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 лютого 2020 року у справі № 915/47/17 (пункт 49)). Відповідачі використовують спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням.
6.4. Згідно з пунктом "а" частини першої статті 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. У назві цієї статті немає вказівки на конкретне речове право, для припинення якого застосовні її приписи. Будь-яких застережень із цього приводу у земельному законодавстві немає. Поняття "право на земельну ділянку" включає і право власності на неї. Вказане відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц. Згідно з цим висновком використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням має наслідком припинення права користування земельною ділянкою, або ж примусове припинення прав на землю (у цьому випадку йде мова і про право власності) (пункт "ґ" частини першої статті 141, пункт "а" частини першої статті 143 ЗК України).
6.5. Втручання держави у право власності відповідачів є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, для визначення якого Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) надає державам право користуватися значною свободою розсуду. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі такого інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
6.6. Використання відповідачами спірних земельних ділянок з порушенням земельного законодавства, тобто не за цільовим призначенням, порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель сільськогосподарського призначення, що погіршує стан родючості ґрунтів та фактично призводить до знищення сільськогосподарських угідь. Це суперечить державній політиці у сфері охорони земель.
(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 9 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 від 18 лютого 2021 року. Відповідач просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
8. 15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зупинив виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
9. 14 лютого 2022 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо можливості припинення права власності на земельну ділянку з підстави її використання не за цільовим призначенням (пункт "а" частини першої статті 143 ЗК України). Обґрунтував ухвалу так:
9.1. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (пункт 101), від 5 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (пункт 7.28)), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 вересня 2020 року у справі № 6/88-Б-05 зазначено, що, вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України.
9.2. Предметом спору є примусове припинення права власності на земельні ділянки. Проте стаття 140 ЗК України не визначає такої підстави припинення цього права як їх нецільове використання. Таке порушення згідно з пунктом "ґ" частини першої статті 141 ЗК України є підставою лише для припинення права користування земельною ділянкою. А відповідачі володіють спірними земельними ділянками на підставі державних актів на право власності на землю. "Тобто використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та неусунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою".
9.3. Стаття 143 ЗК Українине встановлює процедуру припинення права власності. Пункт "а" частини першої статті 143 ЗК України передбачає "лише умови, за яких право власності та/чи право користування земельними ділянками припиняється примусово у судовому порядку, а не порядок припинення права на землю". Такий висновок, який застосував суд першої інстанції, викладений у рішенні Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09.
9.4. Не кожна підстава, передбачена у статті 143 ЗК України, може бути застосовною для припинення права власності та права користування. Ця стаття є загальною нормою, а стаття 140 ЗК України - спеціальною.
9.5. Право власності на земельну ділянку не може бути припинене на підставі пунктів "а" і "б" статті 143 ЗК України, оскільки у законі немає чіткої вказівки, що з цих підстав можна припинити саме право власності. Останнє припиняється з підстав, визначених статтею 140 ЗК України.
9.6. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно згідно із законом і відповідно до статті 153 ЗК України. Остання передбачає гарантії права власності на земельну ділянку, однією із яких є заборона позбавляти власника права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України. Тому підстав для задоволення позову прокурора немає.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. Скаржник мотивував касаційну скаргу так:
10.1. Серед доказів, якими суд апеляційної інстанції мотивував нецільове використання спірних земельних ділянок, немає результатів перевірок із питань дотримання законодавства про охорону земель, обов`язкових для виконання вказівок (приписів) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель, актів перевірок чи постанови про адміністративне правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель. Інші докази не могли бути підставою для задоволення позовних вимог.
10.2. Протокол огляду місця події від 7 грудня 2017 року є недопустимим доказом, оскільки: 1) огляд здійснювали на земельній ділянці площею понад 4 га, а відповідачів позбавили права власності на спірні земельні ділянки загальною площею 6 га; 2) у протоколі немає висновків або застережень щодо нецільового використання земельної ділянки; 3) протокол не може підміняти офіційних документів (актів, приписів тощо) уповноваженого суб`єкта владних повноважень, у яких має бути опис виявленого порушення земельного законодавства.
10.3. Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням і неусунення допущених порушень може бути підставою лише для примусового припинення права користування земельною ділянкою, а не права власності на неї (близькі за змістом висновки викладені у постанові Верхового Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09). Натомість суд апеляційної інстанції застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, згідно з якими стаття 143 ЗК України містить підстави для припинення права власності на землю.
10.4. За змістом рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі "Звежинський проти Польщі" (Zwierzynski v. Poland, заява № 34049/96)позбавлення майна може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, а також якщо воно відповідає критерію пропорційності.
10.5. Втручаючись у право власності, необхідно дотримувати справедливої рівноваги між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основних прав людини (рішення ЄСПЛ від 20 листопада 1995 року у справі "Pressos Compania Naviera S. та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S.F. and others v. Belgium, заява № 17849/91)).
10.6. Національне законодавство має відповідати вимозі якості закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (рішення ЄСПЛ від 7 липня 2011 року у справі "Сєрков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05)).
(2) Позиція прокурорів
11. 14 травня 2021 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу. Мотивував його так:
11.1. Докази, на підставі яких суд встановив нецільове використання спірних земельних ділянок, відповідають вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку. Натомість відповідачі не надали доказів використання спірних земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур або здійснення пов`язаної з цим діяльності.
11.2. Норми закону щодо позбавлення прав на землю у зв`язку з її нецільовим використанням є чіткими та передбачуваними. Втручання у право власності відповідачів на землю є пропорційним, адже відповідачі не виконують обов`язків, покладених на них законом, погіршують природні якості землі, що має наслідком знищення сільськогосподарських угідь і протиправне користування надрами.
12. 14 лютого 2022 року перший заступник Генерального прокурора подав пояснення, які мотивував так:
12.1. Господарський суд Миколаївської області у справах № 915/2469/19 і № 915/2468/19 за позовами Державної екологічної інспекції у Миколаївській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, який з дозволу ОСОБА_1 на спірній земельній ділянці останнього здійснював господарську діяльність з видобутку піску, стягнув шкоду, завдану внаслідок забруднення, засмічення земельної ділянки.
12.2. Обставини незаконного видобутку піску та складання відходів на спірних ділянках набули широкого суспільного розголосу, що підтверджують публікації в мережі Інтернет, які доступні за посиланнями: https://suspilne.media/30602-pisok-v-obmin-na-smitta-taku-gospodarsku-dialnist-rozgornuli-na-mikolaivsini/, https://news.pn/ru/public/248873, ІНФОРМАЦІЯ_7/ .
12.3. За змістом статей 140 і 143 ЗК України окремі підстави припинення прав у цих статтях дублюються, що підтверджує можливість застосування приписів статті 143 ЗК України для примусового припинення права власності на землю.
12.4. Звернення прокурора до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки задовольняє суспільний, публічний інтерес у відновленні законності та захисті права власності на землю як національного багатства України та джерела задоволення потреб суспільства.
12.5. З огляду на безоплатність отримання у власність спірних земельних ділянок, відсутність у відповідачів намірів їх використання у сільськогосподарському виробництві позов прокуратури не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
12.6. Відсутні підстави для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 287/584/16-ц, від 18 травня 2020 року у справі № 287/576/16-ц і від 1 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, а також висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 3 червня 2020 року у справі № 287/581/16-ц, від 5 червня 2020 року у справі № 287/589/16-ц.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Межі розгляду справи касаційним судом
13. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що лише один зі співвідповідачів - ОСОБА_1 - звернувся з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постанову цього суду не оскаржили, тобто погодилися з нею.
14. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).
15. За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
16. За змістом вказаних приписів відповідач може оскаржити судове рішення у частині, яка його стосується, тобто тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших співвідповідачів. Тому скаржник не міг оскаржити постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Останні у випадку незгоди з постановою апеляційного суду мали можливість її оскаржити, але таким правом не скористалися.
17. Враховуючи наведене, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для перегляду постанови апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тому касаційне провадження у цій частині треба закрити.
18. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).
19. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
20. 15 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової плати Касаційного цивільного суду, відкриваючи касаційне провадження, визначив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14 травня 2021 року. В останній день вказаного строку відзив на касаційну скаргу подав перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури, а 14 лютого 2022 року, тобто після настання терміну, який визначив суд, перший заступник Генерального прокурора подав письмові пояснення, в яких висловив додаткові заперечення на касаційну скаргу.
21. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).
22. Перший заступник Генерального прокурора не просив дозволу подати письмові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому ці пояснення Велика Палата Верховного Суду залишає без розгляду.
23. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Верховного Суду України від 18 серпня 2010 року у справі № 6-21895св09, і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
24. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
25. З огляду на вказаний припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку постанову апеляційного суду щодо задоволення позовних вимог, заявлених до скаржника, у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
(2) Оцінка аргументів скаржника, прокурора, а також висновків суду апеляційної інстанції
(2.1) Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою
26. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
27. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
28. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
29. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній метівтручання у право: