ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 909/899/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Краснов Є.В., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Астапової Ю.В.
та представників:
позивача: Данильченко О.О. (в режимі відеоконференції)
відповідача: не з`явився
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022
та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.12.2021
у справі № 909/899/21
за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
до Фізичної особи-підприємця Юрченка Юрія Юрійовича
про розірвання договору оренди приміщення
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", позивач) звернулось до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Юрченка Юрія Юрійовича (далі - ФОП Юрченко Ю.Ю., відповідач) про розірвання договору оренди приміщення від 12.09.2018 (далі - договір оренди) та вважати його розірваним з 31 липня 2021 року.
Позов мотивований тим, що позивачем, як орендарем, було реалізовано передбачене умовами договору оренди право дострокового одностороннього розірвання договору, з яким натомість безпідставно не погодився відповідач.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.12.2021 (суддя Рочняк О.В.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2022 (колегія суддів: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Малех І.Б.), у позові відмовлено.
Суди встановили, що 12.09.2018 між АТ КБ "ПриватБанк" (орендар) та ФОП Юрченком Ю.Ю. (орендодавець) укладено договір оренди приміщення загальною площею 134,90 кв.м. у м. Івано-Франківськ по вул. Шпитальна, 7 для використання під банківську діяльність зі строком дії до 20.10.2021.
За умовами договору оренди:
- орендар має право відмовитись від договору оренди у будь-який час, письмово попередивши про це орендодавця за 1 місяць. При цьому, орендар направляє орендодавцеві письмове повідомлення про свою готовність передати орендоване приміщення й підписати акт приймання-передачі. У разі якщо протягом 1 місяця з моменту відправлення такого письмового повідомлення, орендодавець не відповідає на нього або не мотивовано ухиляється від прийняття приміщення, воно вважається переданим з наступного дня після збігу місячного строку з моменту попередження (п. 4.1.8);
- передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання приміщення у оренду. Повернення приміщення орендодавцеві здійснюється за актом здачі-приймання. Обов`язок по складанню акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору (п.5.1);
- приміщення та інше майно вважаються фактично переданими орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акті здачі-приймання. (п.5.2).
12.06.2021 позивач надіслав відповідачу лист №Е.18.0.0.0/4-210611/3671 від 11.06.2021 про намір достроково розірвати договір оренди приміщення з 31 липня 2021 року. До листа додані проект додаткової угоди та акт здачі-приймання приміщення.
Листом від 07.07.2021 відповідач повідомив позивача про виявлення за наслідками поверхневого огляду приміщення здійснених орендарем погіршень майна, що виходять за рамки нормального зношення, які останній зобов`язаний усунути.
У подальшому у відповідь на лист позивача №Е.18.0.0.0/4-210611/3671 від 11.06.2021 відповідач в листі від 02.08.2021 відмовився від дострокового розірвання договору, посилаючись на те, що пункт 4.1.8 договору суперечить вимогам законодавства, яке не допускає односторонньої відмови від зобов`язання.
03.08.2021 позивач в присутності понятих самостійно склав акт звільнення орендованого приміщення, у якому зазначив, що об`єкт оренди знаходиться в належному стані, придатному до використання; повністю звільнений від майна та працівників банку; приміщення було звільнено та підготовлено для передачі орендодавцю 31.07.2021.
Суд першої інстанції, з посиланням на статтю 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), констатував не виникнення у позивача права на одностороннє розірвання договору в порядку, встановленому п. 4.1.8 договору оренди, оскільки між сторонами виник спір щодо стану орендованого приміщення, за відсутності доказів незгоди відповідача з виявленими позивачем недоліками стану майна або здійснення відновлення орендованого майна. Отже, відмова відповідача від дострокового розірвання договору є обґрунтованою.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для дострокового розірвання договору оренди на вимогу орендаря, вказавши також про те, що позивач не довів наявності встановлених статтею 784 ЦК України підстав для розірвання договору оренди, а умови цього договору передбачають лише право орендаря на дострокове розірвання договору, проте не містять підстав для такого розірвання.
Також суди обох інстанцій зазначили, що договір оренди вже припинив дію станом на момент вирішення спору у цій справі, що в силу приписів частини 5 статті 188 ГК України унеможливлює його розірвання за рішенням суду.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду в постановах від 31.07.2019 у справі № 922/3248/18, від 22.10.2019 у справі № 922/3293/18 щодо правомірності односторонньої відмови від договору у разі погодження її сторонами. На переконання скаржника відповідач не висловив заперечень щодо розірвання договору протягом місячного строку з моменту отримання повідомлення позивача, у зв`язку з чим настали встановлені умовами договору оренди передумови для його дострокового розірвання на вимогу останнього.
При цьому, посилаючись на неможливість розірвання договору судом внаслідок закінчення строку його дії на момент вирішення спору, суди помилково керувались висновками Верховного Суду у справах № 911/1442/19, №910/16750/18, №911/991/19, правовідносини у яких не є тотожними з тими, що виникли між сторонами даного спору, зокрема провадження у зазначених справах було відкрито вже після закінчення строку договору.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.12.2022.
Відповідач правом на надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані рішення господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги у розрізі передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підстави касаційного оскарження стосуються заперечень скаржником висновків судів попередніх інстанцій щодо не виникнення у нього права на одностороннє розірвання договору в порядку, встановленому договором оренди. У зв`язку з чим з огляду на приписи ст. 300 ГПК України Верховний Суд переглядає судові рішення виключно в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що позивач вважає договір оренди розірваним у зв`язку з реалізацією ним передбаченого умовами договору оренди права на одностороннє розірвання договору шляхом надсиланням відповідачу письмового повідомлення та відсутністю заперечень останнього проти такого розірвання протягом встановленого договором місячного строку.
У свою чергу відповідач вважає, що підстави для дострокового розірвання договору відсутні, оскільки позивач допустив погіршення орендованого майна, яке не усунув, внаслідок чого відповідач заперечив проти розірвання договору.
Суд першої інстанції погодився з аргументами відповідача, визнав обґрунтованими наведені в листі останнього від 07.07.2021 підстави для відмови від прийняття приміщення, у зв`язку з чим констатував не виникнення у позивача встановленого договором права на односторонню відмову від договору.
Суд апеляційної інстанції додатково констатував не наведення позивачем визначених як законом, так і умовами договору оренди підстав для дострокового розірвання договору, тоді як пункт 4.1.8 договору оренди встановлює тільки право орендаря відмовитись від договору за певною процедурою.
Верховний Суд вважає наведені висновки судів обох інстанцій передчасними з огляду на таке.
У частині 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 статті ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Отже, зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Відповідно до частин 1, 4 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.