ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2023 року
м. Київ
справа №200/3700/19-а
адміністративне провадження № К/9901/27826/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2019 (головуючий суддя: Дмитрієв В.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019 (головуючий суддя: Геращенко І.В., судді: Арабей Т.Г., Міронова Г.М.) у справі №200/3700/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області або відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУПФУ в м. Києві або відповідач-2), в якому просив:
зобов`язати ГУНП в Донецькій області оформити та надати до ГУПФУ в м. Києві всі необхідні документи для призначення пільгової пенсії за вислугу років;
зобов`язати ГУПФУ в м. Києві призначити замість пенсії по інвалідності пенсію за вислугу років та здійснити відповідний перерахунок пенсії в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення за період: з моменту її призначення (11.09.2018) по день винесення рішення;
зобов`язати ГУНП в Донецькій області виплатити суму недоплаченої винагороди за безпосередню участь в АТО в розмірі 1198,22 грн за лютий - березень 2016 року;
зобов`язати ГУНП в Донецькій області виплатити суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 8390,07 грн;
визнати протиправною бездіяльність ГУПФУ в м. Києві щодо невиплати пенсії за період з 11.09.2018 по лютий 2019 року включно;
зобов`язати ГУПФУ в м. Києві нарахувати та виплатити заборгованість з пенсії по інвалідності, що утворилася з 11.09.2018 по лютий 2019 року включно.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2019 позов задоволено частково:
зобов`язано ГУНП в Донецькій області виплатити позивачу суму недоплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 1 198,22 грн;
зобов`язано ГУНП в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 6 963,71 грн;
визнано протиправною бездіяльність ГУПФУ в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 11 вересня 2018 року по лютий 2019 року включно;
зобов`язано ГУПФУ в м. Києві нарахувати і виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії по інвалідності, за період з 11 вересня 2018 року по лютий 2019 року включно.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019 скасовано рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2019 в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання ГУНП в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 1198,22 грн та у цій частині ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2019 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову в повному обсязі, а саме: зобов`язати ГУНП в Донецькій області оформити та надати до ГУПФУ в м. Києві всі необхідні документи для призначення пільгової пенсії за вислугу років; зобов`язати ГУПФУ в м. Києві призначити замість пенсії по інвалідності пенсію за вислугу років та здійснити відповідний перерахунок пенсії в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення за період: з моменту її призначення (11.09.2018) по день винесення рішення.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 05.08.1996 по 06.11.2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 10.09.2018 проходив службу в Національній поліції України, що підтверджується інформацією, зазначеною у послужному списку.
Також позивач брав участь в антитерористичній операції, має статус учасника бойових дій, що підтверджується інформацією, зазначеною у посвідченні серія НОМЕР_1 від 22.06.2016.
Згідно із наказом ГУНП в Донецькій області від 10.09.2018 № 384 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції). Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає: 22 роки 01 місяць 06 днів, у пільговому обчисленні - 33 роки 03 місяці 06 днів.
З 11.09.2018 позивачу призначена пенсія по інвалідності згідно із Законом України від 09.04.1992 №2262-XII "Про Пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII).
03.12.2018 позивач звернувся до ГУНП в Донецькій області із заявою про перегляд умов пенсійного забезпечення, у відповідь на яку, відповідач-1 листом від 28.12.2018 №Т-578/12/01-2018 повідомив заявника про те, що призначення і виплата пенсій здійснюється органами Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим було рекомендовано для вирішення цього питання звернутися до органу, що призначає пенсію.
Також 04.12.2018 позивач звернувся до ГУПФУ в Донецькій області із заявою, у якій просив переглянути умови пенсійного забезпечення та призначити йому пенсію за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону №2262-XII.
Листом від 17.01.2019 №29104/Т-11 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив позивача про те, що підготовку необхідних для призначення (порахунку) пенсій документів, в тому числі обчислення вислуги років, визначення грошового забезпечення для обчислення пенсії здійснюють уповноважені органи міністерств та відомств, в яких військовослужбовці проходили службу. Одночасно заявнику роз`яснено, що пенсія по інвалідності призначена у розмірів 60% відповідних сум грошового забезпечення, як особі з інвалідністю 2 групи, набутої в період проходження військової служби.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою і з січня 2019 року перебуває на обліку в ГУПФУ у м. Києві.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що має достатню вислугу років для призначення пенсії за вислугу років, проте пенсійний фонд ухиляється від обов`язку перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років. Відповідно для вчинення пенсійним органом таких дій, саме ГУНП в Донецькій області повинно оформити та направити до пенсійного органу необхідні документи для призначення пенсії за вислугу років. Одночасно позивач стверджує, що зміст та обсяг досягнутих ним соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняття нових законодавчих актів. За таких обставин наполягає, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає норма статті 12 Закону №2262-XII, що діяла на момент вступу позивачем на службу. За твердженнями позивача, зміна правового регулювання у питаннях, пов`язаних із реалізацією права на соціальний захист у бік збільшення вислуги років, необхідної для призначення пенсії, безумовно звужує його права.
Відповідач - 1 (ГУНП в Донецькій області) позов не визнав. Зокрема наполягає, що у позивача недостатньо календарної вислуги для отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII. Також з посиланням на положення статті 58 Конституції України зазначає, що застосуванню до спірних правовідносин підлягає та правова норма, що діє на момент реалізації особою права на соціальний захист.
Відповідач-2 (ГУПФУ в м. Києві) також позов не визнав. Стверджує, що діяв у межах та у спосіб визначених законом повноважень.
Позивач подав відповідь на відзив ГУНП в Донецькій області, у якому наполягає, що на момент прийому його на службу до ОВС діяли одні умови виходу на пенсію за вислугу років, які в подальшому погіршилися. Стверджує, що сутність соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів, що неодноразово висловив Конституційний суд України у своїх рішеннях.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Вирішуючи спір в оскаржуваній частині (щодо відмови у задоволенні позову), суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не звертався до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про переведення із одного виду на інший вид пенсії відповідно до вимог, які визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення частини позовних вимог. Стверджує, що звернувся до пенсійного органу із заявою довільної форми про переведення з одного виду пенсії (по інвалідності) на інший вид (за вислугу років), проте Департамент пенсійного забезпечення належним чином це звернення не розглянув та надав формальну відписку.
Також за позицією скаржника, у питанні обчислення вислуги років необхідно застосовувати положення статті 12 Закону №2262-XII, у редакції, що діяла на момент вступу позивачем на службу, оскільки зміна правового регулювання у питаннях, пов`язаних із реалізацією права на соціальний захист у бік збільшення вислуги років, необхідної для призначення пенсії, безумовно звужує його права.
Відповідач-1 (ГУНП в Донецькій області) подав відзив на касаційну скаргу, у якому із посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити судові рішення без змін. В обґрунтування своєї позиції відповідач - 1 стверджує, що пенсія за вислугу років призначається за наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років. Проте у позивача недостатньо календарної вислуги років для призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону №2262-XII.
ГУПФУ в м. Києві правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалося.
07.04.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла заява, у якій останній просив врахувати при вирішенні цієї справи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2021 в справі №805/3923/18-а, щодо правил обчислення календарної вислуги років.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права в оскаржуваній частині та дійшов таких висновків.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.