Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
місто Київ
справа № 592/10781/20
провадження № 61-7760св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія", ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2020 року звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія"
(далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"), ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В., у якому, з урахуванням уточнень, просила:
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 червня 2020 року, індексний номер 52845996, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 58, 32 кв. м, житловою площею 28, 30 кв. м, запис про право власності від 25 червня 2020 року № 37057334, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2109227259101;
- витребувати від ОСОБА_2 та передати їй у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 12 жовтня 2007 року вона та Відкрите акціонерне товариство Банк "БІГ Енергія"
(далі - ВАТ Банк "БІГ Енергія") уклали кредитний договір № 07638, згідно з умовами якого та додаткової угоди до нього від 02 квітня 2008 року банк надав кредит на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 18 березня 2008 року позивач набула право власності на спірну квартиру та 02 квітня 2008 року передала її в іпотеку банку на забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.
Зазначала, що рішенням від 21 січня 2013 року у справі № 1805/9585/2012 Ковпаківський районний суд м. Суми стягнув з неї на користь ВАТ Банк "БІГ Енергія" заборгованість за кредитним договором в розмірі 401 615, 40 грн.
25 серпня 2020 року позивачу стало відомо, що власником спірної квартири на підставі укладеного з іпотекодержателем договору купівлі-продажу є ОСОБА_2 . Позивач вважала, що ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" порушило порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки та правила Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки спірна квартира є її єдиним житлом.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції
Рішенням від 18 листопада 2021 року Ковпаківський районний суд м. Суми задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд скасував рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25 червня 2020 року, індексний номер 52845996, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1, запис про право власності від 25 червня 2020 року № 37057334.
Витребував від ОСОБА_2, передав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не отримувала від іпотекодержателя ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" письмових повідомлень про порушення зобов`язань за кредитним договором, не отримувала вимогу про виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та не отримувала попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Нотаріус незаконно видав дублікат договору іпотеки ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", на підставі якого вчинено оскаржувану нотаріальну дію, оскільки товариство не має права на його отримання, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 200/19062/17 (провадження № 61-1413св19).
Суд першої інстанції врахував, що спірна квартира є єдиним житлом позивача, тому підлягає застосуванню Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Зважаючи на те, що відчуження спірної квартири відбулося з порушенням чинного законодавства, суд дійшов переконання, що договір купівлі-продажу квартири є недійсним, а витребування майна є ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції
Постановою від 14 липня 2022 року Сумський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", скасував рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виснував, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки позивач не оспорила перший правочин щодо відчуження належної їй квартири, а відразу заявила вимогу про витребування майна.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 13 серпня 2022 року із використанням системи "Електронний Суд" та із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 листопада 2021 року залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16
(провадження № 14-208цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), щодо умов застосування пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15
(провадження № 12-15гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18), відповідно до яких суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми права, що регулюють спірні правовідносини, зобов`язаний самостійно здійснити їх правильну правову кваліфікацію та застосувати під час ухвалення рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правові відносини;
- суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), щодо обрання ефективного способу захисту цивільного права;
- суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) та у постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц
(провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20), якими визначено особливості застосування віндикаційного позову.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 22 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання постанови Сумського апеляційного суду від 14 липня 2022 року.
Ухвалою від 26 січня 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 12 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ Банк "БІГ Енергія" уклали кредитний договір № 07638, відповідно до умов якого та з урахуванням додаткової угоди до нього від 02 квітня 2008 року № 1 банк надав позичальнику кредит у розмірі 38 070, 00 дол. США на придбання квартири зі сплатою відсотків у розмірі 12, 7% річних, кінцевим терміном повернення кредиту 11 жовтня 2022 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу від 18 березня 2008 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Созіданіє" та ОСОБА_1, остання придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано за позивачем 20 березня 2008 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 02 квітня 2008 року ВАТ Банк "БІГ Енергія" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали іпотечний договір, відповідно до якого позивач передала в іпотеку банку зазначену квартиру, на купівлю якої видано кредит.
Відповідно до підпункту 3.1.4 пункту 3.1 договору іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором та за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу.
У підпунктах 3.1.5, 3.1.6 пункту 3.1 договору іпотеки визначено, що у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором або за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу, визначену підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 цього договору. Порядок такого способу задоволення визначається пунктом 5 цього договору. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання.
Згідно з пунктом 5.1 іпотечного договору у разі порушення іпотекодавцем основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 5.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку, передбаченому підпунктом 5.5.1 цього договору.
У випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим договором або за кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки шляхом позасудового врегулювання і передбачають передачу іпотекодавцем права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (підпункт 5.5.1 пункту 5.5 договору іпотеки).
14 лютого та 23 квітня 2012 року ВАТ Банк "БІГ Енергія" направило ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень кредитного договору та погашення заборгованості, у яких зазначило, що у разі невиконання цих вимог банк розпочне процедуру звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно. Зазначені вимоги позивач отримала 28 квітня 2012 року.
Постановою Правління від 24 лютого 2010 року № 97 Національний банк України відкликав банківську ліцензію ВАТ Банк "БІГ Енергія" та розпочав ліквідацію банку з 01 березня 2010 року.
Рішенням від 21 січня 2013 року у справі № 1805/9585/2012 Ковпаківський районний суд м. Суми стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ВАТ Банк "БІГ Енергія" заборгованість за кредитним договором у розмірі 401 615, 40 грн.
27 грудня 2013 року ВАТ Банк "БІГ Енергія" в особі ліквідатора Васільченко Ю. Л. та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" уклали договір купівлі-продажу прав вимоги № 3-233, за яким первісний кредитор відступає за плату, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові відповідно до контракту, укладеного між первісним кредитором та боржником, а також відповідно до договору забезпечення, в тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 07638.
25 червня 2020 року між ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Пономарьовою Д. В., зареєстрований в реєстрі за № 1288.
Згідно з пунктом 2 зазначеного договору купівлі-продажу право на продаж нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю на підставі договору іпотеки, укладеного 02 квітня 2008 року між ВАТ Банк "БІГ Енергія" та ОСОБА_1, посвідченого 02 квітня 2008 року приватним нотаріусом Нагорною Н. В., зареєстрованого за № 3064 (дублікат), підпункт 5.5.1 пункту 5.5 якого містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; договору про відступлення прав за договором іпотеки, укладеного 21 січня 2014 року між ВАТ Банк "БІГ Енергія" та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", посвідченого 08 січня 2014 року приватним нотаріусом Горобинською Г. А., зареєстрованого за № 55.
25 червня 2020 року приватний нотаріус Пономарьова Д. В. зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 25 червня 2020 року, укладеного між відповідачами.
Право, застосоване судом
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
У статті 38 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки) передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, зазначеного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У частині першій статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" зазначено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, а саме: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо обрання правомірного та ефективного способу захисту порушеного права
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 зазначала, що її право порушене тим, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_2, тому вважала, що належне їй право підлягає захисту шляхом витребування нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності.
Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).
Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивач обрала неефективний (тут йдеться про неправомірний спосіб захисту, тобто той, що не відповідає праву, яке підлягає застосуванню до спірних цивільних відносин) спосіб захисту прав, що є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки ОСОБА_1 не оспорила правочин щодо відчуження належної їй квартири, а відразу заявила вимогу про витребування майна.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що "можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно".