Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
місто Київ
справа № 405/1526/17
провадження № 61-5711св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державне підприємство "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, правонаступником якого є Міністерство економіки України,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року, постановлене суддею Шевченко І. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Письменного О. А., Єгорової С. М., Чельник О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (далі - ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", підприємство), Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, правонаступником якого є Міністерство економіки України, у якому з урахуванням змін та доповнень до позову, просив:
- встановити факт призначення його на посаду директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації";
- зобов`язати підприємство внести до його трудової книжки запис про призначення директором підприємства;
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 березня 2017 року № 64-п "Про звільнення ОСОБА_1";
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 21 березня 2017 року № 65-п "Про призначення ОСОБА_2";
- поновити його на посаді директора підприємства з 21 березня 2017 року;
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 15 червня 2017 року № 123-п "Про призначення ОСОБА_2";
- стягнути з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України видало наказ стосовно особового складу від 02 листопада 2016 року № 150-п"Про призначення ОСОБА_1", яким він був призначений виконувачем обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 19 листопада 2016 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
Стверджував, що починаючи з 19 січня 2017 року втратив статус особи, яка виконує обов`язки директора підприємства та набув статус директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", оскільки продовжував виконувати обов`язки директора більше двох місяців. Вважав, якщо працівник виконує обов`язки більше двох місяців, тоді він автоматично затверджується на цій посаді без відповідного наказу.
20 березня 2017 року він звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із заявою, просив внести запис до трудової книжки про призначення його директором ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 19 січня 2017 року та встановити посадовий оклад на рівні посадового окладу директора підприємства з 19 січня 2017 року, проте відповіді на заяву не отримав.
21 березня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України видало накази № 64-п "Про звільнення ОСОБА_1" та № 65-п "Про призначення ОСОБА_2", відповідно до яких ОСОБА_1, виконувача обов`язків директора підприємства, звільнено з роботи за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 21 березня 2017 року, а ОСОБА_2 призначено виконувачем обов`язків директора підприємства з 22 березня 2017 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законом порядку.
Позивач вважав, що накази про звільнення його як виконувача обов`язків директора підприємства, а також про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора цього підприємства та у подальшому директором підприємства є незаконними і підлягають скасуванню. ОСОБА_1 переконаний, що він підлягає поновленню на посаді директора підприємства, оскільки призначений на посаду безстроково у зв`язку з виконанням обов`язків директора підприємства більше двох місяців, а також на момент видання наказу № 64-п про звільнення позивача, призначення директора відповідно до вимог чинного законодавства ще не відбулося, а тому подія, з якою пов`язане закінчення строку перебування позивача на посаді виконувача обов`язків директора, на час ухвалення наказу № 64-п іще не настала.
Стислий виклад заперечень відповідачів та позиція третьої особи
ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначив, що із ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, сплив строку якого був обумовлений настанням певної події - фактом призначення в установленому законодавством порядку керівника підприємства.
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство) позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні. Зазначило, що оскільки порядок призначення керівників державних підприємств, які належать до сфери управління міністерств, урегульовано законодавством України, тому роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 в цій частині не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Міністерство також зазначило, що рішення постійної діючої комісії з проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, що належать до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - конкурсна комісія), від 13 березня 2017 року про оголошення переможцем ОСОБА_2 не визнано протиправним та не скасовано. Позивач також брав участь у конкурсному відборі, а отже скористався таким своїм правом.
ОСОБА_2 просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову. Зазначив, що між ОСОБА_1 та Міністерством в порядку, передбаченому законодавством, було укладено строковий трудовий договір, який на момент розгляду справи судом є припиненим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням від 19 липня 2017 року Ленінський районний суд м. Кіровограда відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач здійснював виконання обов`язків директора підприємства не за сумісництвом або суміщенням посад; з ним був укладений строковий трудовий договір і строк дії цього строкового трудового договору обумовлений настанням визначеної події, а саме до призначення в установленому законодавством порядку керівника підприємства; трудові відносини ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" та ОСОБА_1 припинені відповідно до чинного законодавства.
Суд першої інстанції виснував, що з огляду на те, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги лише роз`ясненням Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39, а інших підстав позову не наводить, тому позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а правових підстав для задоволення позову не встановив.
Враховуючи зазначене, а також положення статті 43 Конституції України,
статей 21, 23, 36 КЗпП України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності", постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності", постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 "Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки", суд зробив висновок про необґрунтованість позову та відмовив у його задоволенні повністю.
Ухвалою від 07 листопада 2017 року Апеляційний суд Кіровоградської області відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року залишив без змін.
Постановою від 19 лютого 2020 року Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1, передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Частково задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що наказ про його звільнення видано під час тимчасової непрацездатності. Суд апеляційної інстанції на зазначені обставини та норми матеріального права уваги не звернув, не з`ясував факт перебування позивача на лікарняному та зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Постановою від 24 лютого 2021 року Кропивницький апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1, частково скасував рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року.
Суд змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 21 березня 2017 року на 01 квітня 2017 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, змінюючи дату звільнення, суд апеляційної інстанції зазначив, що строк, на який його було призначено виконувачем обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", закінчився, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що трудові відносини між сторонами припинені відповідно до вимог трудового законодавства.
Водночас апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції помилково не врахував той факт, що у період з 14 березня 2017 року до 31 березня 2017 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності, серія АДЕ № 811850, виданим Кіровоградською обласною лікарнею.
З огляду на те, що ОСОБА_1 був звільнений у період його тимчасової непрацездатності, апеляційний суд дійшов висновку, що потрібно змінити дату звільнення позивача з посади виконувача обов`язків директора підприємства з 21 березня 2017 року на 01 квітня 2017 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Позивач ОСОБА_1 05 квітня 2021 року із застосування поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що не сформульовано правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права - пункту 2 роз`яснення Державного комітету Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 (зі змінами від 11 грудня 1986 року № 521/30-18) "Про порядок оплати тимчасового замісництва".
ОСОБА_1 стверджував, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на момент його призначення виконувачем обов`язків директора підприємства посада була вакантною та після спливу двомісячного строку після його призначення таким тимчасовим виконувачем інша особа не була призначена директором, фактично він працював на цій посаді майже півроку, а тому суди мали зробити обґрунтований висновок, що позивача було затверджено на посаді директора як на постійну роботу.
Також зазначив, що наказом від 02 листопада 2016 року № 150-п на нього роботодавець поклав виконання обов`язків директора підприємства на період до настання обставин/події, а саме до призначення керівника цього підприємства у встановленому законодавством порядку. Водночас на момент видання наказу від 21 березня 2017 року № 64-п про звільнення його, ОСОБА_1, подія, з якою мало бути пов`язане звільнення, ще не настала, оскільки наказ про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора підприємства не є наказом про призначення керівника цього підприємства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Міністерство економіки України та ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" у грудні 2021 року надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 квітня 2021 року справу № 405/1526/17 (провадження № 61-5711ск21) призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.
Ухвалою від 18 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Розпорядженням від 19 січня 2023 року № 78/0/226-23 Верховний Суд призначив повторний автоматизований розподіл судової справи за касаційним провадженням № 61-5711св21 у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у тривалій соціальній відпустці.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справу № 405/1526/17
(провадження № 61-5711ск21) призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О. та 20 січня 2023 року цю справу передано судді-доповідачеві.
Ухвалою від 02 лютого 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18 листопада 2013 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та ОСОБА_1 уклали контракт № 19 про призначення позивача на посаду директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", засновником якого є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, на строк з 18 листопада 2013 року до 18 листопада 2016 року.
Наказом від 02 листопада 2016 року № 149-п Міністерство звільнило ОСОБА_1 з посади директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 18 листопада 2016 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Наказом від 02 листопада 2016 року № 150-п Міністерство призначило ОСОБА_1 виконувачем обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" з 19 листопада 2016 року до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
Наказом від 27 грудня 2016 року № 2135 Міністерство оголосило конкурсний відбір керівника ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації". ОСОБА_1 брав участь у цьому конкурсі. Згідно з витягом із протоколу засідання конкурсної комісії від 13 березня 2017 року № 3 переможцем конкурсного відбору на посаду керівника ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" оголошено ОСОБА_2 . Рішення комісії є підставою для укладення контракту між Міністерством та переможцем конкурсного відбору ОСОБА_2 .
У період з 14 березня 2017 року до 31 березня 2017 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності, серія АДЕ, № 811850, виданим Кіровоградською обласною лікарнею.
Наказом від 21 березня 2017 року № 64-п Міністерство звільнило ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строкового трудового договору.
Копію наказу та належно оформлену трудову книжку вручено ОСОБА_1 03 квітня 2017 року.
Згідно з наказом ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 21 березня 2017 року № 77/о з позивачем проведений остаточний розрахунок з виплатою компенсації за частину невикористаної відпустки.
Наказом від 21 березня 2017 року № 65-п Міністерство призначило ОСОБА_2 виконувачем обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" на час проведення спеціальної перевірки з подальшим укладенням контракту.
ОСОБА_2 призначений на посаду директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" на підставі контракту 15 червня 2017 року.
Відповідно до матеріалів справи заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до звільнення складала: за січень 2017 року - 22 464, 00 грн,
за лютий 2017 року - 11 232, 00 грн. Кількість відпрацьованих днів у січні 2017 року - 20, у лютому 2017 року - 20. Середній заробіток, обрахований із заробітної плати за січень та лютий 2017 року. склав 842, 40 грн (22 464, 00 грн + 11 232, 00 грн = 33 696, 00 грн : 40 днів), що підтверджується довідкою ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 21 червня 2017 року № 407.
Право, застосоване судом
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.
Підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).
Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або будь-якого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли складав і підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він висловив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 наказом від 02 листопада 2016 року № 150-п призначено виконувачем обов`язків директора підприємства тимчасово, на період до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.
В оцінці застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження № 61-576сво18), про те, що тлумачення
статті 5-1, частини першої статті 235 КЗпП України доводить, що на особу, яка є виконувачем обов`язків за певною посадою, поширюється трудове законодавство, гарантії забезпечення права на працю, у тому числі й можливість захисту від незаконного звільнення. Верховний Суд врахував, що такі висновки щодо гарантій забезпечення права на працю поширюються на ОСОБА_1 як на виконувача обов`язків директора підприємства.
Призначення виконувачем обов`язків за своєю правовою природою є укладенням з працівником строкового трудового договору, строк закінчення якого пов`язується з настанням певної події - призначенням працівника на цю посаду на постійній основі.
Отже, ОСОБА_1 не міг не знати і не мати чіткого й ясного розуміння про умови і строк виконання ним обов`язків директора ДП "Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" чи про спеціальний статус тимчасового виконання ним обов`язків за цією посадою, а відтак повинен був знати про особливості, встановлені законом, підстави припинення повноважень виконувача трудових обов`язків на цій посаді.
Враховуючи, що позивач не обіймав на підприємстві іншої посади на час виконання обов`язків директора, він є таким, який перебував у строкових трудових відносинах з цим підприємством з метою тимчасового виконання ним обов`язків керівника цієї організації до моменту призначення керівника в установленому законодавством порядку на постійно.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника, що до спірних правовідносин застосовується пункт 2 роз`яснення Державного комітету Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року № 30/39 "Про порядок оплати тимчасового замісництва" (зі змінами від 11 грудня 1986 року № 521/30-18), відповідно до якого призначення працівника виконувачем обов`язків за вакантною посадою не допускається. Це можливо лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. У цьому випадку керівник підприємства, установи, організації зобов`язаний не пізніше місячного строку з дня прийняття працівника на роботу надати до вищого органу управління документи для його призначення на посаду. Цей орган у місячний строк має розглянути питання і повідомити керівнику про результати.