Постанова
Іменем України
02 березня 2023року
м. Київ
справа № 569/1158/20
провадження № 61-9944св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач),Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Закрите акціонерне товариство "Полісся-92",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Закрите акціонерне товариство "Полісся-92" (далі - ЗАТ "Полісся-92") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.
Позов обґрунтованийтим, що нежиле приміщення магазину на АДРЕСА_1, загальною площею 94,2 кв. м(далі - спірне приміщення магазину), належить ЗАТ "Полісся-92" та вибуло із його володіння поза волею, оскільки будь-яких правочинів щодо відчуження власного майна, зокремащодо надання його у заставу,позивач не укладав, повноваження на його відчуження не надавав.
Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09, яке залишенебез змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року,витребувано у ОСОБА_2 на користь ЗАТ"Полісся-92"приміщення магазину. Визнано за ЗАТ "Полісся-92"право власності на це приміщення.
Згідно з інформаційноюдовідкою від 13 січня 2020 року № 196024619 власником спірного майна є ОСОБА_1
ЗАТ "Полісся-92" як власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння в останнього набувача з підстав, визначених статтею 388 ЦК України.
Просило витребувати у ОСОБА_1 на користь ЗАТ "Полісся-92" спірне приміщення магазину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 грудня 2020 року в позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу від 14 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В. О. за реєстровим № 23, є чинним та не визнаний недійсним у судовому порядку. Доказів зворотнього сторони не надали.
Позивач не довів, що ОСОБА_3 неправомірновідчужив спірнемайно на користь ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ЗАТ "Полісся-92" - адвоката Матринова О. Ю., задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ЗАТ"Полісся-92" спірне приміщення магазину. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що власник згідно зі статтею 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно неодноразово вибувало поза волею власника. Між позивачем та відповідачем немаєправовихвідносин.У матеріалах справи відсутні будь-які докази наміру та/або волевиявлення ЗАТ "Полісся-92"на відчуження спірного майна, зокремарішення загальних зборів учасників товариства, тощо.
Задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у відповідача, як добросовісного набувача, на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, просила її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ЗАТ "Полісся-92" усунуло недоліки апеляційної скарги після встановленого судом строку, проте суд її не повернув.
Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09 відмовлено у визнанні договору іпотеки від 05 вересня 2007 року № 11364, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк"), недійсним. На підставі цього договору іпотеки, шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, відбулося відчуження спірного приміщення магазину.
Згідно з договором купівлі-продажу від 14 січня 2019 року спірне майно перейшло у власність ОСОБА_5 ОСОБА_1 є останнім набувачем приміщення магазину. Отже, для ЗАТ "Полісся-92" є чинною іпотека спірного майна.
У постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року, провадження № 6-504цс16, від 03 лютого 2016 року, провадження № 6-2026цс16, від 14 вересня 2016 року, провадження № 6-1219цс16, від 24 грудня 2014 року, провадження № 6-201цс14, від 05 лютого 2014 року, провадження № 6-131цс13; постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 викладений правовий висновок, що витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку переходу права власності від іпотекодавця до іншої особи є правомірним.
Не доведено неправомірність набуття ОСОБА_1 спірного майна у власність.
Під час витребування майна має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, провадження № 14-288цс18, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.
Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-цсформульовано висновок, що, розглядаючи спори про витребування майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про його витребування може бути відмовлено лише з підстав зазначених у статті 388 ЦК України. Під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статями 387, 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно на правових підставах, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу ЗАТ "Полісся-92" 27 червня 2002 року придбалоу Відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій" 11/100 частини спірного приміщення магазину.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 липня 2002 року ЗАТ "Полісся-92" відчужило спірне приміщення магазину Приватному багатогалузевому підприємству "ПВС" (далі - ПБП "ПВС").
27 серпня 2002 року між ПБП "ПВС" та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_6 набула право власності на магазин.
Рішенням Рівненського міського суду від 19 грудня 2005 року визнано дійсним договір купівлі-продажу від 21 березня 2005 року 11/100 частини спірного приміщення магазину, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Визнано за ОСОБА_7 право власності на це майно. Вказана частина приміщення магазину була виділена як ціла на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Рівненській товарній біржі від 23 квітня 2007 року.
Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 06 червня 2007 року 11/100 частин спірного приміщення магазину відчужено ОСОБА_8 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, право власності на спірне приміщення магазину зареєстроване за ОСОБА_2
05 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ "Укрсиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11209750000, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредитні кошти в розмірі 106 400,00 дол. США до 04 вересня 2014 року, з 11,8 % річних. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором згідно з договором іпотеки від 05 вересня 2007 року № 11364 ОСОБА_2 передав спірне майно в іпотеку АКІБ "Укрсиббанк".
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26 серпня 2004 року у справі № 7/207, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 березня 2007 року, визнано недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу 11/100 частини спірного приміщення магазину від 15 липня 2002 року, укладений між ЗАТ "Полісся-92" та ПБП "ПВС".
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2008 року, яке залишене без змін ухвалою Верховного Суду України від 11 грудня 2008 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ "Полісся-92" про усунення перешкод у здійсненні права власності встановлено факт вибуття спірного приміщенння магазину поза волею ЗАТ "Полісся-92".
Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року,витребувано у ОСОБА_2 на користь ЗАТ "Полісся-92" спірне приміщення магазину та визнано за ЗАТ "Полісся-92" право власності на нього.
26 червня 2018 року між Товариство з обмеженою відповідальністю"Фінансова компанія "Укрфінстандарт"та ОСОБА_9 укладено договори відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 05вересня 2007року № 11209750000та іпотеки. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" набуло прав кредитора відповідно до договору факторингу від 26 червня 2018 року №48/1/1, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПОЗИКА", яке набуло прав кредитора за вказаним кредитним договором від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінактив"згідно з договоромфакторингу від 28 листопада 2016року № 48/1, яке набуло прав кредитора від АКІБ "Укрсиббанк"на підставі договору факторингу від 24 листопада 2016 року №48.