Постанова
Іменем України
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 161/15087/21
провадження № 61-3284св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2021 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
На обґрунтування позову посилався на те, що він є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на праві особистої приватної власності.
З відповідачкою він перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2021 року було.
ОСОБА_2 останніх півтора роки не проживає у зазначеній квартирі і не бажає добровільно знятись з реєстрації.
Оскільки факт реєстрації відповідачки у квартирі обмежує його у реалізації права власності на житло, просив усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на квартиру шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2021 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка тривалий час не проживає за адресою місця реєстрації, докази того, що їй чиняться перешкоди у доступі до приміщення відсутні, факту наявності майна відповідачки у спірній квартирі не встановлено.
Оскільки відповідачка більше не належить до кола членів сім`ї власника, подальше перебування її у квартирі, що є приватною власністю позивача, та реалізація нею права користування житловим приміщенням можлива лише за погодженням із ОСОБА_3, проте угоди між сторонами про безоплатний чи інший порядок користування житлом не досягнуто, то є підстави для задоволення позову.
Постановою Волинського апеляційного суду від 25 січня 2022 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки припинення права розпорядження майном у спірних правовідносинах пов`язане із захистом права власності, а факт реєстрації відповідачки у спірній квартирі за умови відсутності для того передбачених законом підстав є достатнім доказом наявності перешкод, що унеможливлюють користування та розпорядження позивачем належним йому майном на власний розсуд.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що вона тривалий час проходила курс стаціонарного лікування у Волинській обласній психіатричній лікарні та перебувала у реабілітаційному комплексі "АГАПЕ", що свідчить про поважність причин відсутності її у спірній квартирі.
Суди не звернули уваги на те, що під час проходження нею стаціонарного лікування ОСОБА_1 подав до суду заяву про розірвання шлюбу, скористався її безпомічним станом та розлучився з нею без її відома.
Такі дії позивача призвели до втрати нею статусу члена його сім`ї.
Крім того, суди не врахували, що сам факт припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє її права користування займаним приміщенням.
Спір необхідно вирішувати з урахуванням інтересів обох сторін.
Суди, задовольняючи позов, не врахували її стан здоров`я та майновий стан, а також, що позивач, крім спірної квартири, має на праві власності інше нерухоме майно, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 535/1096/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/445/17-ц, Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-293цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 686/26093/19-ц.
У травні 2022 року надійшов відзив, в якому ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Войціховський А. В., просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що ініціатором розірвання шлюбу була саме ОСОБА_2, яка перша звернулася до суду із відповідним позовом, в якому зазначала, що позивач та відповідач тривалий час не живуть як подружжя.
Тому причиною непроживання у спірній квартирі було саме розірвання шлюбу, а не отримана ОСОБА_2 травма.
Надалі вона вказаний позов залишила без розгляду, після чого ОСОБА_1 подав до суду позов про розірвання шлюбу.
Відповідачка заочне рішення про розірвання шлюбу не оскаржувала. Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що відповідачка тривалий час не проживає за місцем реєстрації, докази того, що їй чиняться перешкоди у доступі до спірної квартири відсутні, дійшли правильного висновку про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_2 на підставі пункту 1частини другої статті 389 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 травня 1980 року, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року у справі № 161/12897/20, що набрало законної сили, розірвано (а. с. 11-13).
ОСОБА_1 є одноосібним власником об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 05 липня 2021 року № 264270014 (а. с. 6-7).
Підставою виникнення права власності було рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 червня 2010 року у справі № 2-4015/10, що набрало законної сили, про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно за заповітом (а. с. 8-10).
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної власності подружжя та належить позивачу на праві приватної власності.
Відповідачка тривалий час не проживає за адресою місця реєстрації - у зазначеній квартирі, що нею нею не заперечується.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача віднесено дружину наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї.