Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 175/3065/21
провадження № 61-6684св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко Ірина Вікторівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко Світлана Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсним договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння.
ОСОБА_1 обґрунтовувала свій позов тим, що її батьку на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. за реєстровим № 1970, належало домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 577,5 кв. м, житловою площею 256,8 кв. м, та на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. за реєстровим № 1971, належала земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером № 1221486200:05:010:0053, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка посилалася на те, що АТ КБ "ПриватБанк" виселило її батька з будинку та зняло з реєстрації на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року у справі № 2-175/1154/13. Після чого ОСОБА_4 фактично проживав разом із ОСОБА_4 у належній їй квартирі, в якій ОСОБА_4 не став реєструватися, щоб за адресою його реєстрації доньку не турбували колектори. Весь час до самої смерті ОСОБА_4 постійно проживав разом зі своєю донькою (окрім часу коли він, як етнічний іудей, їздив на безкоштовне лікування до Німеччини).
Протягом шести місяців після смерті батька ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса за консультацією з приводу оформлення спадщини та отримала відповідь про те, що вона вже її прийняла відповідно до положень частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та може після спливу шести місяців у будь-який час звернутися до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину. Проте, позивачці не роз`яснили, що доказом спільного проживання є саме спільна реєстрація зі спадкодавцем, а не постійне проживання.
На підставі наведеного позивачка просила суд: встановити факт постійного проживання її разом зі спадкодавцем ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини; визнати недійсним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 577,5 кв. м, житловою площею 256,8 кв. м, укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 626; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,15 га, що розташована по АДРЕСА_1, передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, укладений 23 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 629; визнати за нею, ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на домоволодіння АДРЕСА_1, та на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 1221486200:05:010:0053; витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 домоволодіння та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року позовні вимоги задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_4, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини. Визнано недійсним договір дарування від 23 травня 2018 року житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрований в реєстрі за № 626.
Визнано недійсним договір дарування від 23 травня 2018 року земельної ділянки загальною площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, зареєстрований в реєстрі за № 629, які посвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті її батька, ОСОБА_4 на домоволодіння АДРЕСА_1 та на земельну ділянку загальною площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий №1221486200:05:010:0053.
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 спірні домоволодіння та земельну ділянку. Стягнуто з Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь позивача судовий збір у розмірі 4 090,00 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі по 18 405,00 грн на користь кожного заявника.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 разом із батьком ОСОБА_4 на момент його смерті без встановлення факту місця його проживання є помилковим, тому у задоволенні цих вимог відмовив за недоведеністю. У задоволенні позовних вимог про визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування, визнання недійсним договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння, апеляційний суд відмовив, з огляду на їх похідний характер від позовних вимог про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на момент його смерті.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 у липні 2022 року засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що для вірного застосування судами положень частини третьої статті 1268 ЦК України про прийняття спадщини не має правового значення факт наявності чи відсутності у спадкоємця спільної реєстрації зі спадкодавцем, що відповідає висновкам Верховного Суду, висловленим у постановах: від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, 21 лютого 2018 року у справі № 317/2329/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 633/344/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, які судом апеляційної інстанції не враховано.
Крім того, на думку заявниці, апеляційний суд не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 235/445/18 та постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 633/344/16-ц щодо застосування частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Зокрема, у справі № 175/891/19 за її позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, визнання права власності в порядку спадкування, визнання недійсними договорів дарування та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції надав оцінку відповіді Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону ОСОБА_4, та дійшов висновку, що ОСОБА_4 постійно (окрім часу на лікування) проживав разом зі своєю донькою ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 .
Зазначені обставини ОСОБА_1 вважає такими, що не підлягають доказуванню у цій справі, відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України.
Звертає увагу також на те, що Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги її батька ОСОБА_4 у справі № 175/3343/15-ц скасував рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року та прийняв нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_7 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа - Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про визнання права власності на домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням зазначеного, заявниця вважає, що наявні підстави для витребування на її користь спірного домоволодіння, отже суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 388 ЦК України, всупереч правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 199/635/18.
Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 виклала клопотання про зупинення дії виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року.
У серпні 2022 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому останній просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку для подання відзиву.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ураховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання АТ КБ "ПриватБанк" та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
У відзиві на касаційну скаргу представник третьої особи вказує про те,
що постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року є законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
26 серпня 2022 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, який не може бути врахований касаційним судом, оскільки в порушення частини восьмої статті 178 ЦПК України відзив подано після закінчення строку для його подання, визначеного судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження і відповідачкою не порушено питання про його продовження.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2022 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 175/3065/21 з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу; відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови.
У серпні 2022 року матеріали справи № 175/3065/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_8 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № DNDVGK00000435, відповідно до якого ОСОБА_8 отримала кредит у розмірі 670 790,00 дол. США зі сплатою 14,9 процентів річних на строк до 06 вересня 2027 року.
На підставі договорів купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року ОСОБА_4 придбав домоволодіння загальною площею 577,5 кв. м та земельну ділянку площею 0,15 га, передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу домоволодіння та договором купівлі-продажу земельної ділянки. Вищевказані договори купівлі-продажу посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. та зареєстровані в реєстрі за № 1971 та № 1790, відповідно.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 05 вересня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав банку в іпотеку домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_4, шляхом надання ПАТ КБ "Приватбанк" права на його продаж в порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку" за початковою ціною 3 979 400,00 грн, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, його переплануванням та перебудовою, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселено ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
14 липня 2015 року відповідно до протоколу проведення аукціону з реалізації нерухомості, що є предметом застави, ОСОБА_7 придбала на торгах житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 1 616 000,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року у цивільній справі № 2-175/1154/13, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року залишено без змін, за ОСОБА_9 визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, передану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1221486200:05:010:0053 та домоволодіння, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 577,5 кв. м, житловою площею 256,8 кв. м.