Постанова
Іменем України
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 144/472/17
провадження № 61-2968св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро" на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро" (далі - ТОВ "Теплик-Агро") про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди землі від 24 вересня 2014 року.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про зміну предмета позову, посилаючись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення йому, як власнику.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року, серії ВН № 103666, позивач є власником земельної ділянки, площею 3,1807 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0100, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.
05 липня 2011 року між сторонами укладений договір оренди землі строком на п`ять років, державна реєстрація якого відбулася 16 лютого 2012 року.
Листом від 10 червня 2016 року ОСОБА_1 повідомив орендаря про небажання поновлювати дію договору оренди землі на новий термін.
Проте, у березні 2017 року позивач довідався про державну реєстрацію 17 жовтня 2014 року і внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно угоди від 24 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, якою термін дії оренди землі визначено 10 років, строк дії договору оренди встановлено 30 листопада 2024 року.
Позивач вказує, що не укладав угоду про внесення змін до договору оренди землі, не підписував такий правочин.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, кадастровий номер 0523783000:01:000:0100, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, шляхом її витребування у відповідача.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи позивач не підписував угоду про внесення змін до договору оренди землі, при цьому, згідно з вимогами статей 202, 203, 205, 207, 215, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про оренду землі", у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, таким що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини. Правочин, який не вчинений (договір, який не укладений), не може бути визнаний недійсним, наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинений.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності дій відповідача, тобто чинення перешкод у реалізації права ОСОБА_1 щодо користування та розпорядження земельною ділянкою.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її власнику з користування ТОВ Теплик-Агро". Здійснено розподіл судових витрат.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи про те, що позивач не підписував угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, істотних умов правочину не погоджував, проте суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не захистивши порушені права позивача, його законні інтереси.
Суд апеляційної інстанції урахував, що відповідач фактично не заперечує право позивача на використання земельної ділянки, але замовчує наявність угоди, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, що є фактичною обставиною, яка підтверджує наявність перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним своїх правомочностей щодо належного йому нерухомого майна.
Також, урахувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що усунення перешкод у користуванні належним власнику нерухомим майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, є ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2022 року ТОВ "Теплик-Агро" через засоби електронного зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить скасувати оскаржуване судове рішення, залишити без змін рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Також у касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не зважив на його доводи, що предметом негаторного позову може бути вимога про усунення об`єктивно створених (фатичних) перешкод, тому у цій справі суд мав встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, натомість матеріали справи не містять доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою, здійснення позивачу орендної плати. За наведеної обставини, на переконання заявника, вимога про усунення власнику перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, не є належним способом захисту порушеного права.
Крім того, заявник вказує на те, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що угода про внесення змін до договору оренди землі від 24 вересня 2014 року зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, оскільки державна реєстрація вказаного правочину не відбулася.
Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу ТОВ "Теплик-Агро" до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 квітня 2022 року касаційна скарга ТОВ "Теплик-Агро" передана на розгляд судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 07 квітня 2022 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема уточнення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог ЦПК України) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 144/472/17 із Теплицького районного суду Вінницької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2022 року матеріали справи № 144/472/17 надійшли до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року справа № 144/472/17 разом з матеріалами касаційного провадження передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанційвстановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року, серії ВН № 103666 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 0523783000:01:000:0100, площею 3,1807 га, з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.
05 липня 2011 року між ТОВ "Теплик-Агро" та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі строком на п`ять років, який зареєстрований 16 лютого 2012 року у Відділі Держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області, № 052370004004070.
Угодою від 24 вересня 2014 року внесені зміни до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, якою продовжений строк дії договору оренди належної на праві власності позивачу земельної ділянки на десять років, термін дії договору оренди землі закінчується 30 листопада 2024 року.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 13 лютого 2018 року № 12-П, складеним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, підпис у графі "Орендодавець" в угоді від 24 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної
ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.