Постанова
Іменем України
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 144/1213/17
провадження № 61-12644св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро" на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року у складі судді Германа О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплик-Агро" (далі - ТОВ "Теплик-Агро") про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди землі від 25 вересня 2014 року.
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну предмета позову, посилаючись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення їй, як власнику.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року, серії ВН № 103546, позивач є власником земельної ділянки, площею 3,2330 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.
05 липня 2011 року між сторонами укладений договір оренди землі строком на п`ять років, державна реєстрація якого відбулася 05 березня 2012 року.
Листом від 21 червня 2016 року ОСОБА_1, у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, просила орендаря повернути належну їй земельну ділянку.
Проте, у 2016 році позивач довідалася про існування іншого правочину, яким внесено зміни до договору оренди землі, у зв`язку з чим вона звернулася до державного реєстратора, який повідомив про державну реєстрацію 16 жовтня 2014 року і внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно угоди від 25 вересня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року.
Позивач вказує, що не укладала угоду про внесення змін до договору оренди землі, не підписувала такий правочин, натомість відповідач з 2016 року не повертає орендовану земельну ділянку власнику.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, шляхом її витребування у відповідача.
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, площею 3,2330 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, що розташована на території Комарівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, які чиняться ТОВ "Теплик-Агро", шляхом зобов`язання повернути вказану земельну ділянку власнику. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи позивач не підписувала угоду про внесення змін до договору оренди землі, при цьому належна їй земельна ділянка до теперішнього часу перебуває у фактичному користуванні відповідача без належних правових підстав.
Урахувавши висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту права, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, шляхом її витребування у відповідача.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ТОВ "Теплик-Агро" залишено без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року - без змін.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що висновки суду першої інстанції правильні, належно мотивовані, відповідають нормам матеріального та права, які регулюють правовідносини, що склалися між сторонами, а обраний спосіб захисту права позивача є ефективним, що відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Суд апеляційної інстанції урахував, що наявність угоди, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, є фактичною обставиною, яка підтверджує наявність перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним своїх правомочностей щодо належного йому нерухомого майна.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та неправильність висновку експертів, які досліджували належність підпису в угоді про внесення змін до договору оренди землі саме позивачу, суд апеляційної інстанції відхилив, визнавши безпідставність сумнівів відповідача у загальних висновках щодо належності підпису у досліджуваному експертами правочині саме ОСОБА_1 .
За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2022 року ТОВ "Теплик-Агро" через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 07 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду висловлених у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 714/177/18, від 23 лютого 2021 року у справі № 161/9118/15-ц(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Також заявник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування від Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадження, де знаходиться оригінал реєстраційної справи та угода від 25 вересня 2014 року (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), відповідно висновок експертів від 03 вересня 2021 року, врахований судами попередніх інстанцій є недопустимим доказом (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Додатково заявник вказував, що висновок експертів від 03 вересня 2021 року складено з численними порушенням, зокрема, для порівняння зразків підпису експертам було надано лише два документа датованих 2001 роком та 2021 роком, інших документів, які мали відповідати періоду укладення угоди, тобто 2014 року, позивачем надано не було; наданий позивачем документ від 1999 року експертами був відхилений, що суперечить Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень; експертами використано для порівняння лише три зразки підпису ОСОБА_1, що складає 1,5 % від загальної кількості експериментальних зразків; експерти не застосували методику для визначення підпису людини похилого віку; невідповідність між документами, перелік яких зазначений в ухвалі суду першої інстанції та фактично наданих експертам.
У своїй касаційній скарзі заявник також зазначав, що у цій справі суди мали встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, натомість матеріали справи не містять доказів фактичного користування відповідачем земельною ділянкою.
Станом на момент розгляду справи відзив на касаційну скаргу ТОВ "Теплик-Агро" від позивача до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2023 року касаційна скарга ТОВ Теплик-Агро" передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 та пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України),витребувано матеріали справи № 144/1213/17 із Теплицького районного суду Вінницької області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2023 року матеріали справи № 144/1312/17 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанційвстановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 15 вересня 2004 року, серії ВН № 103546 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 0523783000:01:000:0045, площею 3,2330 га, з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.
05 липня 2011 року між ТОВ "Теплик-Агро" та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі строком на п`ять років, який зареєстрований 05 березня 2012 року у Відділі Держкомзему у Теплицькому районі Вінницької області, № 052370004004602.
Угодою від 25 вересня 2014 року внесені зміни до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, якою продовжений строк дії договору оренди належної на праві власності позивачу земельної ділянки на десять років, термін дії договору оренди землі закінчується 30 листопада 2024 року.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 03 вересня 2021 року № 3684/3685/21-21, складеним Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_1 в укладеній 25 вересня 2014 року угоді про внесення змін до договору оренди землі виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної
ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.