Постанова
Іменем України
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 932/2088/21
провадження № 61-9607св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі:ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Степанченком Андрієм Володимировичем, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2021 року у складі судді Кондрашова І. А.та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він приблизно 40 років знайомий із ОСОБА_2 .
Наприкінці 2017 року під час спільної зустрічі ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 запропонували йому бізнес-проект.
Відтак, між позивачем та відповідачами було укладено усний договір, відповідно до якого позивач передав відповідачам грошові кошти у розмірі 70 000,00 євро, а останні згідно домовленості зобов`язались організувати бізнес у м. Валенсія (Королівство Іспанія), який полягав в оренді квартир (апартаментів), які потім необхідно було здавати туристам з метою отримання прибутку.
Позивач вказує, що за умовами договору відповідачі повинні були частину прибутку у розмірі 50 % віддавати йому.
Договором також було передбачено, що надавати послуги з пошуку житла та розміщення туристів повинно підприємство, засновниками якого є відповідачі.
Позивач зазначає, що він зі свого боку, на виконання умов договору, підписував надані відповідачами договори та інші документи, необхідні для здійснення зазначеної підприємницької діяльності.
Однак, з моменту укладання договору відповідачі жодних коштів йому не передавали, пояснюючи це розширенням бізнесу, сплатою податків та інших платежів.
Після цього позивач у 2018 році поїхав до Іспанії, де дізнався, що ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_3 регулярно отримували прибуток, навіть вищий, ніж обіцяли позивачу, проте будь-яких коштів йому не передавали.
Крім того, перебуваючи в Іспанії, ОСОБА_1 сплатив борг відповідачів перед третіми особами у розмірі 34 243,00 євро.
07 грудня 2018 року ОСОБА_2 визнав наявність боргів перед позивачем, про що свідчить попередній договір, складений ним власноруч, відповідно до якого передано ОСОБА_1 в управління ще 5 апартаментів. Однак, фактично в управління нічого не було передано.
В подальшому відповідачі припинили будь-які контакти з позивачем, оригіналів документів та звітів про використання грошових коштів не надали. 20 січня 2021 року позивачем було направлено вимогу відповідачам про одностороннє розірвання договору та повернення позивачу грошових коштів у розмірі 104 243,00 євро, що за курсом НБУ становить 3 560 471,79 грн. Відповіді на вимогу він не отримав.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно на його користь грошові кошти у розмірі 3 560 471,79 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що правові підстави для стягнення грошових коштів з ОСОБА_2, ОСОБА_3 відсутні. Позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Степанченко А. В. оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Степанченка А. В.залишено без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
30 вересня 2022 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Степанченка А. В. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на зазначену касаційну скаргу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
09 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 122/0/226-23 від 25 січня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із відрядженням судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя, справу № 932/2088/21 (провадження № 61-9607св22) призначено колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 січня 2021 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2, ОСОБА_3 вимогу про одностороннє розірвання усного договору, укладеного у кінці 2017 року між ним та відповідачами, просив повернути йому грошові кошти у розмірі 104 243,00 євро.
Відповідачі у справі заперечують отримання ними від позивача грошових коштів та наявність у них будь-яких зобов`язань перед ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що належних та допустимих доказів укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 цивільно-правового договору та передачі ним відповідачам грошових коштів позивачем не надано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з таких вимог є вчинення правочину у формі, встановленій законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.