1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 161/14194/20

провадження № 61-2946св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Хопти С. Ф., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Ідея Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк") про визнання недійсними окремих положень договору споживчого кредиту.

Позов обґрунтований тим, що 14 серпня 2019 року між ним та АТ "Ідея Банк" укладений договір кредиту та страхування № Z06.00202.005588978 (далі - спірний договір), згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 56 000,00 грн строком на 12 місяців із процентною ставкою 21,99 % річних, а позичальник зобов`язується повернути кредит на умовах, визначених кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.5 спірного договору під час користування кредитом, банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до пункту 5 додатку №1 як "інші послуги банку".

Згідно з пунктом 4 спірного договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором.

Відповідно до пункту 5 додатку №1 до спірного договору позичальник повинен сплатити банку кошти за "інші послуги банку" за весь період дії кредитного договору у розмірі 10 706, 28 грн.

12 серпня 2020 року позивач сплатив загальну вартість кредиту за спірним договором у повному обсязі з урахуванням оплати "інших послуг банку".

Пункт 1.5 кредитного договору та пункт 5 додатку № 1 до спірного договору є такими, що не відповідають законодавству України про споживче кредитування та захист прав споживачів, оскільки встановлено щомісячну плату за "інші послуги банку", тобто додаткову послугу банку, яка за законом має надаватися безоплатно.

Просив визнати з моменту укладення недійсними пункт 1.5 спірного договору та пункт 5 додатку № 1 до спірного договору.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення пункт 1.5. спірного договору. Визнано недійсним з моменту укладення пункт 5 додатку № 1 до спірного договору, в частині встановлення платежу "інші послуги банку". Стягнено з АТ "Ідея Банк" в дохід держави 840,80 грн судового збору.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про нарахування та сплату "інших послуг банку" не відповідає передбаченим частині третій статті 509 та частинам першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.

Визначення у спірному договорі щомісячної плати за додаткову послугу банку, яка за законом має надаватися позивачу безоплатно, є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, тому оспорювані пункти спірного договору є недійсними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2020 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди за істотними умовами спірного договору відповідно до статті 204 ЦК України, що створює презумпцію правомірності правочину. Тому згідно зі статтею 629 ЦК України спірний договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Вимоги позивача спростовуються частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", відповідно до якої до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит; статтями 2, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", якими передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, що визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами, постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49, якою затвердженно Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які розроблено відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність" "Про національний банк України", "Про споживче кредитування" і встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України, Закону України "Про захист прав споживачів", Закону України "Про споживче кредитування", не врахував, що згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не допускав прострочення кредитної заборгованості, тому її обслуговування банк не здійснював. Щомісячні платежі він вчиняв через платіжний термінал, що також виключає обслуговування кредиту банківською установою.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження надання йому "інших послуг", оскільки у пункті 5 додатку № 1 до спірного договору немає переліку цих послуг.

Оскільки кредитний договір не містить переліку "інших послуг", щомісячна плата за них є несправедливою та недійсною відповідно до статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20, від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ "Ідея Банк"укладений спірний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 56 000,00 грн строком на 12 місяців з процентною ставкою 21,99 % річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит на умовах, визначених кредитним договором.

Згідно з пунктом 1.5 спірного договору під час користування кредитом, банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до пункту 5 додатку № 1 "інші послуги банку", комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку.

Сторони дійшли згоди, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено: детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором (пункт 4 спірного договору).

Відповідно до пункту 5 паспорта споживчого кредиту, який є додатком № 1 до спірного договору та підписаний позичальником 14 серпня 2019 року, визначено порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Зокрема, визначено, що за період дії договору позичальник, крім щомісячної суми погашення кредиту та процентів за користування кредитом, повинен сплатити банку платежі за "інші послуги банку" у розмірі 10 706, 28 грн.

Згідно з пунктом 4 додатку № 1 до спірного договору процентна ставка - 21,99 % річних, її тип - змінювана, відкриття пакету послуг - 100,00 грн, плата за обслуговування кредитної заборгованості - 1,60 % щомісячно від початкової суми кредиту. Загальні витрати за кредитом - 73 759,07 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту споживача за весь строк користування кредитом (зокрема, тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 73 759,07 грн.

Пунктом 5 додатку № 1 до спірного договору визначено порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Зокрема, визначено, що за період дії договору з 14 вересня 2019 року до 14 серпня 2020 року позичальник, крім щомісячної суми погашення кредиту та процентів за користування кредитом, повинен сплатити банку платежі за "інші послуги банку" за весь період дії кредитного договору в розмірі 10 706,28 грн.

Згідно з пунктом 7 додатку № 1 до спірного договору споживач має право на отримання безкоштовної інформації про споживчий кредит в обумовлених формах.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними пункту 1.5 спірного договору та пункту 5 додатку № 1 до спірного договору з тих підстав, що вони є несправедливими, оскільки ними встановлено споживачу щомісячну плату за "інші послуги банку", тобто супутню послугу банку, яка за законом має надаватися безоплатно.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди встановили, що спірний договір укладений 14 серпня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України від 15 листопада 2016 року 1734-VIII "Про споживче кредитування" (далі - Закон № 1734-VIII) (у редакції на час укладення спірного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону № 1734-VIII).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).


................
Перейти до повного тексту