Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 338/966/20
провадження № 61-15913св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Хопти С. Ф., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Гаєвський Віталій Володимирович,
стягувач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся досуду зі скаргою напостанови головногодержавного виконавцяБогородчанського районноговідділу державноївиконавчої службиПівденно-Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м. Івано-Франківськ) Гаєвського В. В. щодо накладення штрафуза невиконання судовогорішення.
Скарга обґрунтована тим, що постановами державного виконавця від 25 березня 2021 року на нього накладено штраф у розмірі 1 700,00 грн за невиконання рішення суду, від 09 квітня 2021 року - у розмірі 3 400,00 грн за повторне невиконання рішення суду.
Постанова від 25 березня 2021 року є незаконою, оскільки у постанові про відкриття виконавчого провадження від 11 березня 2021 року зазначено про необхідність виконання рішення суду протягом десяти робочих днів, строк виконання якого спливав 25 березня 2021 року.
З незаконності постанови від 25 березня 2021 року випливає і незаконність постанови від 09 квітня 2021 року про накладення штрафу в розмірі 3 400,00 грн за невиконання повторно рішення суду.
Просив визнати протиправними (незаконними) та скасувати постанови державного виконавця Гаєвського В. В. від 25 березня 2021 року та від 09 квітня 2021 року щодо накладення штрафів за невиконання судового рішення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено.
Відмовивши у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи скаржника про те, що 25 березня 2021 року було останнім днем добровільного виконання судового рішення, заслуговують на увагу, проте сам по собі цей факт не є доказом обґрунтованості поданої скарги на дії державного виконавця, оскільки скаржник не виконав і не вжив жодних дій щодо виконання судового рішення, оскаржувані постанови не порушують прав боржника, а є наслідком невиконання ним рішення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2021 року скасовано. Провадження у справі закрито.
Закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржує дії державного виконавця щодо виконання не судового рішення, а документа, виданого державним виконавцем про накладення штрафу, тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, просив її скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що постанови державного виконавця про накладення штрафу на боржника, з якими він не погоджується, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, а не шляхом подання скарги на дії виконавця в порядку цивільного судочинства, оскільки згідно з частиною другою статті 74, статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон)до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом можуть бутиоскаржені сторонами лише рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Він не оскаржував рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання постанов державного виконавця про стягнення штрафів.
Суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18, від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-ц, провадження № 12-93гс18, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, провадження № 11-734апп18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, провадження № 11-801апп18, від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц, провадження № 14-543цс18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, провадження № 14-468цс19, які є такими, що не відповідають нормам частини другої статті 74 Закону, тому вважає за необхідне відступити від цих висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Обставини справи
Суди встановили, що постановою від 11 березня 2021 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 64772185 за виконавчим листом Богородчанського районного суду, виданим 04 березня 2021 року на підставі рішення суду у цивільній справі № 338/966/20, згідно з яким ОСОБА_1 зобов`язано усунути перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,0147 га, що знаходиться на ділянці, кадастровий номер 2620488602:01:001:0134, щодо якої за рішенням Богородчанського районного суду від 31 липня 2019 року у справі № 338/158/19 встановлено земельний сервітут у виді права пішого проходу та проїзду на транспортному засобі дорогою до земельної ділянки та житлового будинку ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 у спосіб демонтажу частини огорожі і очищення ділянки від будівельних матеріалів, кущів і дерев. Судовим рішенням також покладено на відповідача обов`язок не чинити інших перешкод у проході та проїзді вказаною частиною земельної ділянки (а. с. 5-6).
У пункті 2 цієї постанови державний виконавець зазначив, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.
25 березня 2021 року державний виконавець, встановивши, що рішення суду не виконано, згідно зі статтями 63, 75 Закону стягнув з ОСОБА_1 за невиконання рішення суду штраф у розмірі 1 700,00 грн та одночасно встановив новий строк у 10 робочих днів, протягом якого боржник мав самостійно виконати судове рішення (а. с. 9-10).
09 квітня 2021 року державний виконавець, встановивши факт повторного невиконання у встановлений строк судового рішення, виніс постанову про стягнення з боржника штрафу у розмірі 3 400,00 грн (а. с. 7-8).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження постанов державного виконавця. Він не погоджується з винесеними державним виконавцем постановами про стягнення штрафу. Вважає, що звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення державного виконавця про стягнення з нього штрафу в порядку контролю за виконанням судового рішення, ухваленого в цивільному судочинстві, тому така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом.
Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.