1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 445/992/20

провадження № 61-17724св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Марчук Антон Михайлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 01 березня 2009 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 50 000,00 дол. США, з умовою виплати 6 % від суми щомісячно, що підтверджується борговою розпискою від 01 березня 2009 року.

Крім того, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 35 000,00 дол. США, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж. М.

Також 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0544 га, згідно із яким позивачем як завдаток сплачено ОСОБА_2 35 000,00 дол. США.

Таким чином, загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів становить 120 000,00 дол. США.

ОСОБА_1 зазначав, що відповідач також повинен сплатити йому 6 % за 123 місяці прострочення платежів за договором позики від 01 березня 2009 року в розмірі 369 000,00 дол. США, а також 35 000,00 дол. США за невиконання умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договорами, просив стягнути на його користь загальну суму заборгованості - 524 000,00 дол. США, що еквівалентно 13 938 400,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову за спливом позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що про порушення свого права ОСОБА_1 довідався 01 серпня 2009 року та 01 лютого 2010 року - в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов`язань за укладеними між ними договором позики від 01 березня 2009 року, оформленим розпискою, та, відповідно, 31 грудня 2010 року - в день, коли закінчився строк виконання відповідачем зобов`язань за договором позики

від 22 грудня 2009 року та за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 15 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 дол. США заборгованості за договором позики від 01 березня 2009 року, що еквівалентно 1 332 250,00 грн, та відсотки за вказаним договором у сумі 24 000,00 дол. США, що еквівалентно 639 480,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 грудня 2009 року в сумі 279 000,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 280 000,00 грн заборгованості згідно із попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року.

У решті вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду мотивовано тим, що письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідачем не надано і про це у самій розписці нічого не відображено, тому суд дійшов висновку про невиконання відповідачем умов договору позики та про необхідність стягнення суми заборгованості та відсотків за договором позики від 01 березня 2009 року.

Вирішуючи спір у частині позовної вимоги про стягнення з відповідача 280 000,00 грн за договором позики від 22 грудня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М., суд виходив із того, що факт отримання відповідачем від позивача позики в розмірі 280 000,00 грн випливає зі змісту договору, у якому вказано, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність гроші в сумі 280 000,00 грн, що на той час було еквівалентно сумі 35 000,00 дол. США, які позичальник прийняв та зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року. Письмових доказів на підтвердження факту повернення грошових коштів відповідач до суду не надав, умов договору позики про повернення позичених грошових коштів не виконав, що свідчить про необхідність стягнення суми заборгованості із відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_2 280 000,00 грн за порушення умов попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року, суд апеляційної інстанції зазначав про те, що у встановлений попереднім договором строк основний договір між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передану 22 грудня 2009 року грошову суму у розмірі 280 000,00 грн слід вважати авансом, який підлягає поверненню, а не завдатком.

Крім того, судом апеляційної інстанції вказано, що ОСОБА_2 з 2012 року до 2020 року вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу, чим у розумінні статті 264 ЦК України переривав строк позовної давності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокатМарчук А. М.,звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Золочівського районного суду

від 15 січня 2021 року.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17, від 28 червня 2018 року у справі № 914/2026/17,

від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (провадження

№ 61-765св18), від 04 червня 2020 року у справі № 640/18354/14-ц (провадження № 61-11358св18), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Скаржник вказує, що договори позики та попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки укладались у період із 01 березня 2009 року до 22 грудня 2009 року. Відповідно до договорів позики, ОСОБА_2 зобов`язувався повернути позичені грошові кошти до 01 серпня 2009 року, 01 лютого 2010 року, 31 грудня 2010 року.

За загальним правилом, встановленим ЦК України, ОСОБА_1 міг звернутися до суду за захистом своїх прав до 01 серпня 2012 року,

до 01 лютого 2013 року, до 31 грудня 2013 року відповідно.

Однак ОСОБА_1 стверджував, що він довідався про порушення своїх прав лише у 2018 році, оскільки до цього часу ОСОБА_2 запевняв його про повернення боргу.

Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості знати про порушення своїх прав раніше. ОСОБА_1 лише вказував про певні усні зобов`язання ОСОБА_2, однак судом не встановлено, коли саме та які усні зобов`язання він надавав. Документи щодо виплати ОСОБА_3 коштів за рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 09/1772 є неналежним доказом, адже немає жодного зв`язку між цим рішенням та зобов`язаннями ОСОБА_2 . Ухвалою Господарського суду Черкаської області зобов`язано Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарство України та Черкаську міську раду здійснити заходи по фінансовому забезпеченню виконання Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки. Однак ні в ухвалі Господарського суду Черкаської області, ні у наказі Господарського суду Черкаської області, ні в жодному іншому наданому позивачем суду документі не міститься інформації, що Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунальногогосподарства України чи будь-яка інша особа зобов`язувалися виплатити кошти ОСОБА_2 для погашення заборгованості перед ОСОБА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про наявність письмової відповіді ОСОБА_2 на його вимогу у 2019 році та на визнання ОСОБА_2 боргових зобов`язань під час судового розгляду, однак зазначені дії вчинялися вже після закінчення строку позовної давності. Тому вважати їх за належну підставу щодо переривання перебігу позовної давності в розумінні статті 264 ЦК України не можна.

Таким чином, хоча ОСОБА_2 і підтвердив під час судового розгляду справи те, що він усно обіцяв ОСОБА_1 повернути борг, однак коли саме такі обіцянки давались ОСОБА_2 не вказував, оскільки пройшло вже більше 10 років. Водночас ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б підтверджували надання ОСОБА_2 усних обіцянок у межах строку позовної давності.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову Львівського апеляційного суді від 16 вересня 2021 року залишити в силі.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 445/992/20 із Золочівського районного суду Львівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Марчук А. М. Зупинено виконання постанови Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року до закінчення касаційного провадження. У грудні 2021 року справа № 445/992/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із розпискою від 01 березня 2009 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 50 000,00 дол. США, з умовою виплати 6 % від суми щомісячно із розрахунку 3 000,00 дол. США на кожне перше число поточного місяця.

25 000,00 дол. США ОСОБА_2 зобов`язався повернути до 01 серпня 2009 року, решту суми - до 01 лютого 2010 року.

Гарантом позичальника виступав ОСОБА_3, який до 27 червня 2017 року був керівником ПП "Західмонтажкомплект" (а. с. 12, 78).

Згідно із договором позики від 22 грудня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М., ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 280 000,00 грн, що еквівалентно сумі 35 000,00 дол. США, які позичальник прийняв та зобов`язався повернути до 31 грудня 2010 року (а. с. 13).

Крім того, за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2009 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 280 000,00 грн, що на той час становило еквівалент 35 000,00 дол. США.

Згідно із умовами зазначеного договору сторони зобов`язувалися строком до 31 грудня 2010 року укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки (основний договір), яка розташована на території Домажирівської сільської ради Яворівського району Львівської області площею 0,0544 га (а. с. 14,15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.


................
Перейти до повного тексту