ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 450/3246/18
провадження № 61-2298св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року, ухвалене у складі
судді Мельничук І. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертноїоцінки", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р. В., про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . Отримавши копію позовної заяви про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, вона довідалася, що ОСОБА_2 (дружина її брата ОСОБА_3 ), 4 травня
2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно з яким успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1 . Житловий будинок, позначений на плані літерою "А", складається із трьох житлових кімнат та кухні житловою площею 68,6 кв.м, загальною площею 94,9 кв.м; господарських будівель та споруд: літ. "Б" - сараю; літ. "В" - вбиральні; № 1 - хвіртки № 2 - огорожі;
літ. "К" колодязю.
У зазначеному свідоцтві про право на спадщину за заповітом також вказано, що житловий будинок належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 4 червня 1991 року, в якому значиться, що до належного спадкодавцю спадкового майна, успадкованого ОСОБА_3, входить житловий будинок глиновалькований житловою прощею 60,0 кв.м та стайня.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після
ОСОБА_3 ОСОБА_2 отримала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності № 86397255 від 4 травня 2017 року, виданий приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Олефір Р. В., в якому вказано, що складовою частиною будинку АДРЕСА_1 є, в тому числі, колодязь "К".
Проте колодязь "К" ніколи не належав на праві власності ОСОБА_3, а завжди перебував у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
За таких обставин просила визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 4 травня 2017 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіром Р. В., та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86397255 від 4 травня
2017 року в частині включення до складової частини нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - складової частини об`єкта нерухомого майна - колодязя під літ. "К".
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 4 травня 2017 року, видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Олефіром Р. В. у спадковій справі № 54/2017, зареєстроване за № 1313, в частині включення до складової частини нерухомого майна -житлового будинку АДРЕСА_1 -колодязя під літ. "К". Визнано частково недійсним витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 86397255 від 4 травня 2017 року в частині включення до складової частини нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - колодязя під літ. "К".
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим Пустомитівською державною нотаріальною конторою 4 червня 1991 року за реєстровим номером 1929, в переліку будівель та споруд вказаного домоволодіння колодязь був відсутній. За таких обставин ОСОБА_3 не набув в порядку спадкування вказаний колодязь, тому видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_3 в частині включення до спадкового майна як складової частини об`єкта нерухомого майна - колодязя під літ. "К" - є помилковим.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області
від 30 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 18 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
На думку заявника, позивач не довела порушення її права оспорюваними в цій справі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),
у постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 388/1117/17 (провадження № 61-40042св18), від 5 лютого 2020 року у справі № 463/579/18 (провадження № 61-11961св19), від 11 липня 2018 року у справі № 2-7143/2011 (провадження № 61-13368св18) та у постанові Верховного Суду України
від 1 березня 2017 року у справі № 687/7146/15-ц.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що колодязь є невід`ємною складовою частиною домоволодіння АДРЕСА_1 та пов`язаний з домоволодінням спільним господарським призначенням. Суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 березня 2020 року у справі № 722/164/18 (провадження № 61-3544св19), про те, що "до складу садиби належать не лише житловий будинок і земельна ділянка, на якій він розташований, а й господарсько-побутові будівлі (які забезпечують власника необхідними для проживання засобами благоустрою, наприклад, сарай, гараж, санвузол тощо) та комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), а також багаторічні насадження. У садибі головною річчю є житловий будинок, а інші складові елементи є його приналежністю, а отже, різні господарські будівлі
(літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і становлять з будинком одне ціле".
Також суди попередніх інстанцій, як вважає заявник, не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 серпня 2020 року
у справі № 347/1371/17 (провадження № 61-18460св19), про те, що "аналіз положень статей 186, 380, 381 ЦК України дає підстави для висновку, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв`язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об`єкти визнаватися не може".
Позиція інших учасників справи
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Жиравецький Т. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову нормам матеріального та процесуального права. Просив врахувати, що колодязь не є самостійним об`єктом нерухомого майна і право власності на нього не підлягає державній реєстрації, тому
ОСОБА_1 набула право власності на колодязь внаслідок його будівництва і цей колодязь є складовою частиною саме її домоволодіння. Включення спірного колодязя до переліку спадкового майна у свідоцтво про право на спадщину порушує законні інтереси і права позивача. Також просив відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року
у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), у постановах Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі № 722/164/18
(провадження № 61-3544св19), від 5 серпня 2020 року у справі № 347/1371/17 (провадження № 61-18460св19), від 7 квітня 2020 року у справі № 388/1117/17 (провадження № 61-40042св18), від 5 лютого 2020 року у справі № 463/579/18 (провадження № 61-11961св19), від 11 липня 2018 року у справі № 2-7143/2011 (провадження № 61-13368св18), у постанові Верховного Суду України
від 1 березня 2017 року у справі № 687/7146/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 2 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько ОСОБА_1 та чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Щодо майна ОСОБА_4 Пустомитівською державною нотаріальною конторою Львівської області 23 березня 1991 року заведена спадкова справа № 110/91.
За життя ОСОБА_4 розпорядився свої майном на випадок смерті та заповів усе належне йому майно ОСОБА_3, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 4 червня 1991 року суди встановили, що спадкове майно складалося з житлового будинку глиновального, критого шифером на дві кімнати з житловою площею 28 кв.м, трикімнатного житлового будинку площею 60 кв.м, а також стайні, що розташовані на АДРЕСА_1 .
2 червня 1991 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації видано реєстраційне посвідчення № 143 про реєстрацію за ОСОБА_3 права особистої приватної власності в цілому на житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Пустомитівською державною нотаріальною конторою Львівської області 4 червня1991 року за № 1929.
З оціночного акта від 20 червня 1991 року суди встановили, що до будівель і споруд домоволодіння АДРЕСА_1, віднесено колодязь під літ. "К".
Також суди встановили, що у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому Пустомитівською державною нотаріальною конторою 4 червня
1991 року за № 1929, в переліку будівель та споруд, які відносяться до вказаного домоволодіння, колодязь відсутній.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3, спадщину після якого за заповітом прийняла його дружина ОСОБА_2 .
4 травня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину після ОСОБА_3 на спадкове майно, до складу якого увійшов житловий будинок
АДРЕСА_1, та зареєстровано право власності на нього. Складовими частинами вказаного домоволодіння зазначено: сарай "Б", вбиральню "В", хвіртку "1", огорожу "2", колодязь "К".
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Статтями 1216, 1218, 1236 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть належати йому в майбутньому.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що оспорювані свідоцтво і витяг порушують її право користування колодязем, який перебував у спільному користуванні її та ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Тлумачення статті 1301 ЦК України дає підстави для висновку, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 148/1036/19 (провадження № 61-3394св21) зазначено, що "у статті 1301 ЦК України як підставу визнання свідоцтва недійсним прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; немає юридичних фактів, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у разі, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо".
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 не набув в порядку спадкування вказаний колодязь, тому видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_3 в частині включення до спадкового майна як складової частини об`єкта нерухомого майна - колодязя