ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2023 року
м. Київ
справа №812/436/17
адміністративне провадження № К/9901/40078/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Дашутіна І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 (суддя Чиркін С. М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 (головуючий суддя Василенко Л. А., судді: Гайдар А. В., Ханова Р. Ф.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` до Головного управління ДФС у Луганській області (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС у Луганській області), третя особа - Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ``Лисичанський гумово-технічний завод`` (далі - позивач, НВП``ЛГТЗ``, товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203, яким до товариства застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 13ʼ 400,62 грн за несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов`язань з орендної плати за земельну ділянку, що становило 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Обґрунтовуючи позов, позивач наголошував на тому, що він звільнений від відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов`язань відповідно до статті 6 Закону України ``Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції`` від 02.09.2014 №1669-VII (далі - Закон №1669-VII), як такий, що здійснює свою господарську діяльність на території проведення антитерористичної операції (АТО).
Луганський окружний адміністративний суд постановою від 06.07.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із того, що Законом №1669-VII було передбачено звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, однак не врегульовано звільнення платників податків від відповідальності за несвоєчасну сплату таких зобов`язань, тому норми даного Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а посилання позивача на проведення АТО на території (місто Лисичанськ Луганської області), де розташовані земельні ділянки, що перебувають у користуванні товариства на умовах оренди, є безпідставним. Також суд першої інстанції зазначив, що внаслідок внесення низки змін та доповнень до Закону №1669-VII з 08.06.2016 місто Лисичанськ Луганської області не належить до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та що розташовані на лінії зіткнення. Крім того суд вказав на те, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певного податкового та/чи іншого зобов`язання/обов`язку, виконання якого настало згідно нормативно-правових актів, проте, таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин, засвідчуються сертифікатом Торгово-промислової палати України (ТПП) про такі обставини за зверненням суб`єкта господарської діяльності. Однак такі докази на підтвердження обставин непереборної сили, через наявність яких стало неможливим виконання податкового обов`язку зі сплати податку, товариство не надало до суду. При цьому, пославшись на позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену в ухвалах від 04.10.2016 у справі №805/59/16-а, від 04.04.2017 у справі №805/33/16-а, суд зазначив, що наявність сертифікату не є підставою для несплати податкових зобов`язань, та не є обставинами, що звільняють платника податку від відповідальності за несплату узгоджених податкових зобов`язань, а лише засвідчує факт, який повинен братись до уваги контролюючим органом для надання платникові розстрочення/або відстрочення сплати таких зобов`язань (у разі прийняття відповідного рішення відповідно до норми статті 100 Податкового кодексу (ПК) України) через обставини непереборної сили.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, з таким обґрунтовуванням погодився. При цьому суд апеляційної інстанції підтримав позицію суду першої інстанції, що норми Закону №1669-VII щодо притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу на суму 5999,71 грн за несвоєчасну сплату узгоджених сум орендної плати за земельну ділянку за лютий 2014 року не підлягають застосуванню взагалі, оскільки право на користування пільгою зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності відповідно до цього Закону виникло лише з 14.04.2014. Щодо правомірності застосування штрафних санкцій в сумі 7400,91 грн за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб за квітень 2014 року, суд зауважив, що позивач правом на податкову пільгу, передбачену Законом №1669-VII, не скористався та не подав уточнюючий розрахунок до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та / або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік від 05.02.2014 щодо зменшення податкового зобов`язання з підстав здійснення суб`єктом господарювання діяльності саме на території проведення АТО та в період її проведення.
Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись, зокрема, на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми права до спірних правовідносинах, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити рішення про задоволення позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23.11.2017 (провадження №К/800/31415/17) відкрив касаційне провадження у цій справі.
У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, вважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, просив касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.07.2017 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2017 - без змін.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ʼʼПро внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актівʼʼ, яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ʼʼПерехідні положенняʼʼ КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Касаційний перегляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ʼʼПро внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справʼʼ від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
Верховний Суд, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.
Як встановили суди у цій справі, 26.12.2016 Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (ДПІ) провела камеральну перевірку НВП``ЛГТЗ`` з питання своєчасності перерахування належної до сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за лютий, квітень 2014 року, результати якої оформлено актом перевірки від 26.12.2016 №00216/1202/31097964.
Вказаною перевіркою встановлено порушення товариством пункту 287.3 статті 287 ПК України внаслідок несвоєчасної сплати самостійно узгодженої орендної плати за землю за лютий, квітень 2014 року у загальній сумі 134ʼ 006,16 грн.
За наслідками перевірки на підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2017 №0000131203 про застосування штрафу у сумі 13ʼ 400,62 грн (10% від суми несвоєчасно сплаченого податкового зобов`язання) за затримку граничного строку сплати узгодженого податкового зобов`язання з плати за землю за лютий 2014 року у сумі 59ʼ 997,10 грн на 15 календарних днів (граничний термін сплати - 02.03.2014, дата сплати 17.03.2014) та за квітень 2014 року - 74ʼ 009,06 грн на 18 календарних днів (граничний термін сплати - 30.05.2014, дата сплати - 19.06.2014).
У судовому процесі також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 2007 року позивач для здійснення господарської діяльності орендував земельні ділянки із земель несільськогосподарського призначення, які розташовані в місті Лисичанськ Луганської області на території Лисичанської міської ради, на підставі договорів оренди, та сплачував орендну плату за землю до місцевих бюджетів згідно наданих до ДПІ податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Ці обставини сторони не заперечують.
Суть спору у цій справі полягає в тому, чи звільняється платник податків від фінансової відповідальності у вигляді штрафу у разі несвоєчасної сплати орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, що розташовані на території АТО.
Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності {підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України}.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки {абзац перший пункту 288.1 статті 288 ПК України}.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу {пункт 288.7 статті 288 ПК України}.
Відповідно до пункту 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Нормою пункту 126.1 статті 126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Особливістю фінансової відповідальності за порушення правил сплати (перерахування) податків, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 ПК України, є те, що штраф нараховується у відповідному розмірі погашеної суми податкового боргу. Тобто, якщо узгоджена за декларацією сума податкового зобов`язання сплачується платником податку несвоєчасно і частково, то штраф нараховується на суму такої часткової сплати/погашення з урахування строків затримки.