ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2023 року
м. Київ
справа № 460/14618/21
адміністративне провадження № К/990/16784/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником, адвокатом Ольховецьким Віктором Павловичем
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року (головуючий суддя - Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.)
у справі №460/14618/21
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиконання вимог пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" при нарахуванні грошового забезпечення у період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;
- зобов`язати нарахувати та виплатити надбавку у розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачену вимогами пункту 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року №173/2002 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;
- зобов`язати нарахувати та виплатити премію у відсотках, визначених наказами командира військової частини НОМЕР_1 за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язати відповідно до вимог Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року;
- зобов`язати відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року, здійснити компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб та інших виплат.
2. Зазначав про те, що у вересні 2010 року його виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби. У вересні 2021 року дізнався про те, що рішенням Окружного адміністративного суд міста Києва від 11 вересня 2020 року у справі №640/1821/19 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити колишньому військовослужбовцю за період з 01 січня 2003 року по 01 січня 2008 року надбавку у розмірі 100% грошового забезпечення, передбачену пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002; нарахувати та виплатити премію у відсотках; нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення. За результатами перегляду судове рішення залишено без змін (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року та ухвала Верховного Суду від 01 вересня 2021 року).
3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року позов задоволено.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов залишено без розгляду.
5. Позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені поза межами шестимісячного строку звернення до суду.
8. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду мають суб`єктивний характер та не позбавляли можливості звернутися до суду з даним позовом у встановлені КАС України строки.
9. Отримання відповіді на звернення до суб`єкта владних повноважень не може бути поважною причиною пропуску строку, оскільки позивачем не вказано на будь-які інші об`єктивні чи суб`єктивні обставини, що могли позбавити можливості звернутися в межах строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
10. Суд апеляційної інстанції вважав, що отримання листа у відповідь на запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача та належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів.
11. Судом апеляційної інстанції не було встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу в реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому суд прийшов до висновку про застосування правових наслідків, передбачених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. Позивач у обґрунтування касаційної скарги зазначав про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17, від 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21, у яких вказано, що оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, у справах щодо грошового забезпечення військовослужбовців підлягають застосуванню положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно якого звернення до суду не обмежується будь-яким строком.
13. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
14. Відповідно до частини першої статті 3 і статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
15. Офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і №9-рп/2013.
16. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки надбавка у розмірі 100% грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), передбачена пунктом 1 Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 "Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" є частиною грошового забезпечення позивача, яке не було виплачене йому під час проходження військової служби, у зв`язку з чим повинні бути застосовані положення частини другої статті 233 КЗпП України.
17. У зв`язку з цим вважав, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
18. Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
20. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.