ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 500/7831/21
провадження № К/990/24608/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, з участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 березня 2022 року (суддя Дерех Н. В.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 серпня 2022 року (судді: Гудим Л. Я., Довгополов О. М., Кузьмич С. М.) та
в с т а н о в и в:
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в якому просив стягнути з Тернопільської обласної прокуратури 41315,32 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 вересня 2021 року по день ухвалення судового рішення в сумі 32644,24 грн.
2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так:
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16 скасував рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 2 липня 2020 року та прийняв постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнив; визнав протиправним і скасував пункт 2 наказу Генерального прокурора України "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" від 15 липня 2016 року №13дк; поновив ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 15 липня 2016 року; стягнув з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 350207,88 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.
Згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 27 вересня 2021 року №290к, ОСОБА_1 поновлений на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 15 липня 2016 року. Підставою видання цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16.
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 27 вересня 2021 року № 291к, керуючись статтею 9, пунктом 11 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII), пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), вирішено вважати припиненими повноваження ОСОБА_1 на посаді керівника Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області з 16 грудня 2020 року у зв`язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (пункт 1 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII).
Згідно з наказом Тернопільської обласної прокуратури від 28 вересня 2021 року № 816к, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 1697-VII, пунктами 3, 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури з 29 вересня 2021 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII).
Відповідно до листа Тернопільської обласної прокуратури від 2 листопада 2021 року № 21-243вих.-21 посадовий оклад ОСОБА_1 за період з серпня 2020 року по 15 грудня 2020 року за посадою керівника місцевої прокуратури становив 8000,00 грн, а з 16 грудня 2020 року по серпень 2021 року за посадою прокурора місцевої прокуратури - 5660,00 грн.
Відповідно до довідки відділу кадрової роботи та державної служби обласної прокуратури станом на 29 вересня 2021 року ОСОБА_1 має 257 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.
У вказаному листі зазначено, що при звільненні ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області та з органів прокуратури згідно з наказом керівника обласної прокуратури від 28 вересня 2021 року № 816к відділ фінансування та бухгалтерського обліку нарахував йому заробітну плату за 3 відпрацьованих дні (відповідно до табеля обліку використання робочого часу) та компенсацію щорічної відпустки за 257 календарних днів на загальну суму 13277,77 грн, з яких відраховано податок з доходів фізичних осіб (18 %) в сумі 2390,00 грн та військовий збір (1,5%) в сумі 199,17 грн. Тож загальна сума виплачених (перерахованих на картковий рахунок) ОСОБА_1 коштів склала 10688,60 грн. Одночасно ОСОБА_1 повідомили, що із загальної суми обов`язкових при звільненні виплат, розмір нарахованої йому компенсації за невикористані відпустки становив 12197,22 грн (з урахуванням обов`язкових платежів до бюджету). Зазначено також, що заробітна плата за період з серпня 2020 року по серпень 2021 року ОСОБА_1 не виплачувалася.
Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області листом від 8 грудня 2020 року №7-10-06/6121 повідомило Тернопільську обласну прокуратуру про те, що 8 грудня 2020 року списало з її реєстраційного рахунку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2016 року по 12 листопада 2020 року в сумі 350207,88 грн.
Крім того, як повідомила Тернопільська обласна прокуратура ОСОБА_1 нарахували: за серпень 2020 року - 6461,40 грн, за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 1 по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн.
Відповідач у листі від 2 листопада 2021 року зазначив, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 проведене відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, у цьому випадку з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року.
3. Позивач вважав, що компенсація за невикористані 257 календарних днів відпустки обчислена неправильно, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Зауважив, що позаяк у період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року він не працював та не отримував заробітної плати, його заробіток за цей період при обчисленні середньої заробітної плати відповідач не врахував. Отож середній заробіток обчислено лише з урахуванням виплат за період з 1 вересня по 12 листопада 2020 року та визначено в розмірі 47,46 грн (16799,64 грн (сумарний заробіток за період з 1 вересня по 12 листопада 2020 року) : 354 дні (кількість календарних днів за 12 місяців перед звільненням) = 47,46 грн). На переконання позивача, період, коли він не працював з вини роботодавця (у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді), відповідач включив в розрахунковий період при обчисленні середнього заробітку для виплати компенсації за невикористані відпустки, однак сумарний заробіток позивача за останні перед наданням відпустки 12 місяців обчислено неправильно: в порушення пункту 4 Порядку № 100 розрахунок за час, коли позивач не отримував заробітної плати, проведено не з установленого посадового (місячного) окладу, а за нульовою ставкою. Звернув увагу на те, що компенсація має обчислюватися на основі середньоденної заробітної плати 208,22 грн й розрахована таким чином сума за 257 календарних днів невикористаної відпустки становить 53512,54 грн, відповідно розмір недоплаченої компенсації становить 41315,32 грн.
Крім того, за наведених обставин позивач вважав також, що є підстави для застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та стягнення з відповідача середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку, починаючи з 30 вересня 2021 року (наступного дня після звільнення) по день ухвалення відповідного судового рішення. За розрахунками позивача, стягненню з цієї підстави підлягає 32644,24 грн.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 29 березня 2022 року (яке Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 9 серпня 2022 року залишив без змін) відмовив у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позаяк ОСОБА_1 звільнений з 29 вересня 2021 року, то для виплати компенсації за невикористані відпустки відповідач правомірно врахував період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року, тобто останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати цієї компенсації. Цей період охоплював також вимушений прогул, тож обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпустки має здійснюватися з урахуванням суми, яку стягнено за рішенням суду за час вимушеного прогулу.
Цей суд зазначив також, що відповідач нарахував позивачеві: за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 1 листопада 2020 року по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн (всього 16799,64 грн). Та додав, що інших фактів виплати середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за період з 13 листопада 2020 року по 31 серпня 2021 року не встановив.
За рішенням суду, відповідач правомірно розрахував компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року на основі заробітку в сумі 16799,64 грн (16799,64 грн/354 календарних дні = 47,46 грн. (середньоденна заробітна плата). Відповідно, компенсація за 257 календарних днів невикористаної щорічної відпустки становить 12197,22 грн (47,46 грн х 257 = 12197,22 грн).
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що з позивачем провели повний розрахунок по заробітній платі при звільненні, у тому числі у повному обсязі виплатили компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки відповідно до вимог чинного законодавства й тому підстав для задоволення позовних вимог немає.
Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим зазначив, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень застосували положення пунктів 3 і 4 Порядку № 100 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 9 квітня 2020 року у справі № 540/426/19, від 29 травня 2020 року у справі № П/811/636/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 818/1551/17, від 23 червня 2022 року у справі № 540/825/21.
Пояснив, що у період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року (який охоплюється 12 місяцями для обчислення компенсації за невикористані відпустки) він не працював і не отримував заробітної плати (як можна зрозуміти, причиною цьому була затримка виконання судового рішення від 12 листопада 2020 року у справі № 819/936/16). Тому відповідач вирахував середній заробіток на основі виплат лише за вересень-листопад 2020 року (три місяці, які охоплюються розрахунковим періодом, за яким нараховується компенсація за невикористані дні відпусток) на загальну суму 16799,64 грн (спершу визначив середньоденну зарплату: 16799,64 грн/354 (кількість календарних днів за період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року) = 47,46 грн; відтак помножив середньоденну зарплату на кількість днів невикористаної відпустки).
Позивач переконує, що в період з 13 листопада 2020 року по серпень 2021 року він не працював та не отримував заробітної плати у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді, тому за цей період (дев`ять місяців) розрахунок мав здійснюватися - відповідно до пункту 4 Порядку № 100 - з установленого посадового (місячного) окладу, а не за нульовою ставкою, як це зробив відповідач. Дохід за три місяці не може братися до уваги як заробіток в інші місяці розрахункового періоду.
За розрахунками позивача, який наведений в касаційній скарзі, сумарний заробіток за 12 місяців перед виплатою компенсації становить 73709,64 грн, відповідно середньоденна заробітна плата - 208,22 грн, а розмір компенсації - 53512,54 грн. З уваги на виплачену суму, заборгованість відповідача становить 41315,32 грн.
6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржені судові рішення без змін. Зауважив, що для обчислення компенсації за невикористані відпустки використав період з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року, який охоплює також період вимушеного прогулу.
Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області 8 грудня 2020 року списало на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 липня 2016 року по 12 листопада 2020 року в сумі 350207,88 грн. Ці кошти розподілені ОСОБА_1 (почасти) так: за вересень 2020 року - 7107,54 грн, за жовтень 2020 року - 6784,47 грн, за листопад 2020 року (з 1 листопада по 12 листопада 2020 року) - 2907,63 грн (всього - 16799,64 грн). Додав також, що інших документів щодо стягнення середнього заробітку на користь ОСОБА_1 за період з 13 листопада 2020 року по 31 серпня 2020 року Тернопільська обласна прокуратура не отримувала і позивач таких не надав.
Зважаючи на те, що у розрахунковому періоді з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 16799,64 грн, то застосовувати положення пункту 4 норму Порядку № 100 для розрахунку компенсації невикористаної відпустки, як того просить позивач, в цій справі немає підстав.
Постанови Верховного Суду, які позивач зазначив як приклад для порівняння, на думку відповідача, стосуються правових ситуацій, які не є подібними до тієї, з якої виникли спірні правовідносини в цій справі. Тому, переконує відповідач, немає підстав для їхнього застосування.
Релевантні джерела права
7. Відповідно до частин першої-третьої статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.