Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 755/912/21
провадження № 61-11314св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року в складі судді Яровенко Н. О. та на постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання договору дарування удаваним та визнання його договором купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця, скасування реєстрації права власності за відповідачем та проведення реєстрації права власності за позивачем, стягнення моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 06 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 19/100 частини квартири АДРЕСА_1, який, на її думку, є удаваним правочином, оскільки він є оплатним. Відповідачі свідомо для перешкоджання у здійсненні іншим співвласником (позивачем) права переважної купівлі, оформили документально договір дарування, який є прихованим договором купівлі-продажу частини у праві спільної часткової власності, укладений з порушенням переважного права позивача на її купівлю, й відповідно оспорюваний договір порушує право позивача на переведення на неї прав та обов`язків покупця. Уважає, що під час вчинення договору дарування сторони за отримання ОСОБА_3 у власність спірного майна від ОСОБА_2 встановили обов`язок для ОСОБА_3 надати генеральні і матеріальні послуги ОСОБА_2, що надалі виконала ОСОБА_3 .
Зазначає, що в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 17 червня 2020 року в справі № 755/1155/18, що набрало законної сили та в якій брали участь ті самі особи що й у цій справі, встановлено обставини відносно підстав набуття спірної власності ОСОБА_3, зокрема, що остання під час судового засідання 14 лютого 2015 року в справі № 755/13887/14 стверджувала, що їй подаровано спірне майно за оспорюваним договором дарування за надання ОСОБА_2 генеральних і матеріальних послуг та догляд ОСОБА_3 за мамою ОСОБА_2, яка була прикутою лежачою хворою і тому не ходила, й ОСОБА_3 надавала їй лікування, тобто саме за це ОСОБА_2 підписала ОСОБА_3 договір дарування частини квартири.
Як стало відомо позивачу, при укладенні оспорюваного договору дарування ОСОБА_3 за домовленістю з ОСОБА_2 зобов`язалась у подальшому сплатити кошти за житлово-комунальні послуги, що й зробила. Такі особливості характерні для договору купівлі-продажу квартири. Учинення удаваного правочину під впливом бажаного розрахунку за генеральні та матеріальні послуги є удаваним правочином, укладеним з метою приховати договір купівлі продажу для унеможливлення реалізації переважного права позивача купити частину квартири. Під час вчинення оспорюваного правочину приватний нотаріус не встановила дійсних намірів сторін.
Такі дії відповідачів спричинили позивачці моральні страждання та як наслідок заподіяння моральної шкоди, яку вона оцінює у 1 000 000 грн.
ОСОБА_1 просила:
визнати договір дарування частини квартири АДРЕСА_1, укладений 06 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, удаваним правочином, який приховує інший правочин - договір купівлі-продажу;
визнати вказаний договір дарування частини квартири договором купівлі-продажу;
перевести на позивача ОСОБА_1 права та обов`язки покупця 19/100 частини спірної квартири за фактично укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договором купівлі-продажу;
припинити (скасувати) державну реєстрацію права власності на 19/100 частини спірної квартири;
провести державну реєстрацію права власності на 19/100 частини зазначеної квартири за ОСОБА_1 ;
перерахувати ОСОБА_3 4936 грн внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 780 000 грн моральної шкоди;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 220 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач мала довести факт укладення правочину, що на її думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. У пункті 9 оспорюваного договору дарування 19/100 частин квартири відповідачі підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивної або удаваної угоди і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки; сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Отже, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили своє вільне волевиявлення на укладення саме договору дарування 19/100 частин квартири та відповідність такого волевиявлення їх внутрішній волі, усвідомлюючи, що їх дії спрямовані на реальне настання правових наслідків саме за договором дарування. Тобто, воля сторін договору дарування частини спірної квартири зафіксована у нотаріально посвідченому договорі дарування. Крім цього, матеріали справи не містять доказів про намір відповідачів укласти інший договір і таких доказів позивач та її представник, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України суду не надали.
Суди встановили, що в справах № 755/13887/14 та № 755/1155/18, які зазначені преюдиційні позивач, не встановлено факту оплатності оспорюваного договору дарування, а посилання ОСОБА_3 на "генеральні та матеріальні послуги" не свідчить про те, що сторони договору дарування бажали укласти інший договір.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про переведення прав та обов`язків покупця 19/100 частин квартири за фактично укладеним договором купівлі-продажу, припинення (скасування) державної реєстрації права власності та відшкодування моральної шкоди є похідними від вирішення позовної вимоги про удаваність договору дарування частки квартири, районний суд, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у їх задоволенні.
Аргументи учасників справи
16 листопада 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди:
застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, від 24 грудня 2014 року в справі № 6-32466св14, від 22 травня 2013 року в справі № 6-5673св13;
неповно встановили обставини справи та не дослідили докази на підтвердження позовних вимог.
Крім того, зазначає, що у суді першої інстанції розглядала справу суддя Яровенко Н. О., якій двічі було заявлено відвід, безпідставно відхилений.
23 січня 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка у встановленому законом порядку не надала доказів на підтвердження наявності волі сторін оспорюваного договору, спрямованої на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачено договором дарування від 06 вересня 2006 року.
06 лютого 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло заперечення на відзив ОСОБА_3 та пояснення у справі, у яких позивачка підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити.
Рух справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційну скаргу передано на розгляд судді-доповідачеві Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині посилання на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах № 6-32466св14 від 24 грудня 2014 року та № 6-5673св13 від 22 травня 2013 року як на підставу касаційного оскарження повернуто особі, яка її подала; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у частині інших підстав касаційного оскарження; витребувано з районного суду справу № 755/912/21; у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року відмовлено; надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
28 грудня 2022 року матеріали справи № 755/912/21 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 грудня 2022 року зазначено, що підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16, від 24 грудня 2014 року в справі № 6-32466св14, від 22 травня 2013 року в справі № 6-5673св13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суди не дослідили зібрані в справі докази; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що:
81/100 частина квартири АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності в рівних долях ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 21 січня 1997 року;
інші 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 належали ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідчено договору дарування від 30 квітня 2002 року;
05 липня 2006 року між ОСОБА_7 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 19/100 частин квартири АДРЕСА_1 ;
06 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 19/100 частин квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 (дарувальник) передала безоплатно майно, 19/100 частин квартири АДРЕСА_1, у власність обдаровуваній. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Телегою Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1242.
У пункті 9 договору дарування від 06 вересня 2006 року відповідачі підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивної або удаваної угоди і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки. Сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин учинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).
Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.