ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 755/9322/20
провадження № 61-14783св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп",
особи, які не брали участі у справі, та подали касаційні скарги: ОСОБА_3, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Сьомочкіна Євгенія Миколаївна, на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року, постановлену у складі судді Галаган В. І., та постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Ящук Т. І., і касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп", в інтересах якого діє адвокат Войтович Максим Олегович, на постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 2 жовтня 2017 року вона та ОСОБА_2 уклали договір безпроцентної позики, за умовами якого вона передала відповідачу в борг 531 569,92 грн, що еквівалентно 20 000 доларів США, які остання зобов`язувалася повернути до 2 червня 2020 року. Вказувала на те, що відповідач борг у визначений договором строк не повернула. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 533 390 грн, 3% річних у розмірі 918,13 грн та пеню у розмірі 11 201,19 грн.
Разом з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку квартири АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_2, із встановленням заборони на її користування, розпорядження та відчуження.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів за договором безпроцентної позики у розмірі 545 509,31 грн, тому з метою забезпечення виконання рішення та унеможливлення відчуження спірного майна третім особам заявник просила накласти арешт на об`єкт нерухомого майна до вирішення справи по суті.
Також зазначала, що відповідно до пункту 1.4 договору безпроцентної позики позичальник гарантує позикодавцеві наявність у нього нерухомого мана, на яке може бути звернено стягнення у випадку несвоєчасного повернення позики. ОСОБА_2 на праві приватної власності належить частка квартири АДРЕСА_1, яку вона зобов`язувалася не відчужувати до повного виконання грошових зобов`язань за цим договором.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено будь-яким особам вчиняти будь-які, в тому числі, реєстраційні дії щодо нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні заяви про забезпечення позову в іншій частині відмовлено.
Суд першої інстанції зазначив, що заява про забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру задоволенню не підлягає, оскільки не містить обґрунтованих посилань щодо дійсної вартості вказаного нерухомого майна на день звернення з даною заявою до суду, що позбавляє суд можливості надати оцінку майну, його вартості та пропорційності щодо заявленої позивачем заборгованості, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту, однак вважає за можливе забезпечити позов шляхом встановлення заборони на відчуження вказаного нерухомого майна.
Постановою Київського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Накладено арешт на частку квартири АДРЕСА_1 .
Приймаючи постанову про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 19 червня 2008 року належить частка квартири АДРЕСА_1, а, відтак, вважав, що вимоги заяви в частині накладення арешту на відповідну частку квартири підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнених доводів осіб, які їх подали
У жовтні 2020 року ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Сьомочкіна Є. М., подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з порушенням норм процесуального права, оскільки правові підстави для накладення арешту на майно відсутні. Також зазначала, що квартира, на частку якої апеляційним судом накладено арешт, не належить ОСОБА_2 на праві власності, а її власником є ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп", в інтересах якого діє адвокат Войтович М. О., у жовтні 2020 року звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" вказувало на порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не залучив ОСОБА_3 до участі у справі; накладення арешту на належну ОСОБА_3 частку квартири АДРЕСА_1 порушує її право власності та не відповідає статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України.
Доводів щодо незаконності судових рішень у частині, в якій судами відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, касаційні скарги не містять.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційні скарги ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп", в якому вказувала на безпідставність їх доводів. Зазначала, що 17 квітня 2020 року адвокат Сьомочкіна Є. М. та Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" уклали договір про надання правової допомоги, а 20 липня 2020 року такий договір був укладений і з ОСОБА_3 . Отже, починаючи з 20 липня 2020 року, адвокат Сьомочкіна Є. М. одночасно надавала правову допомогу та представляла інтереси двох довірителів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" та ОСОБА_3 .
Договорами про надання правової допомоги права та повноваження адвоката обмежено не було, тому Сьомочкіна Є. М. мала право вчиняти будь-які юридичні дії з метою представництва та захисту інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" та ОСОБА_3, в тому числі, оскаржити ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року в апеляційному порядку. Однак апеляційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 6 липня 2020 року в інтересах ОСОБА_3 подано не було. Вказане свідчить про те, що як ОСОБА_3, так і Товариству з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп" і, відповідно, їхньому представнику - адвокату Сьомочкіній Є. М. було достеменно відомо про наявність судової справи та постановленої судом першої інстанції ухвали ще 20 липня 2020 року, а тому вважає, що посилання ОСОБА_3 про незалучення її судом до участі у справі суперечить дійсним обставинам.
Також ОСОБА_1 вважає, що неподання ОСОБА_3 апеляційної скарги або клопотання про залучення її до участі у справі мало місце виключно внаслідок її власної бездіяльності та свідчить про те, що прийнятими рішеннями жодним чином не порушуються її права та інтереси, а вимоги касаційних скарг є надуманими та безпідставними.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3, в інтересах якої діє адвокат Сьомочкіна Є. М., та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіоніт Груп", в інтересах якого діє адвокат Войтович М. О., і витребувано з Дніпровського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 755/9322/20.
Підставами відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявників про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 9 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на них, суд дійшов таких висновків.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом накладення арешту на частку квартири АДРЕСА_1, яка на праві власності належить ОСОБА_2, із встановленням заборони на її користування, розпорядження та відчуження.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, якими, зокрема, є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".