Постанова
Іменем України
13 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 757/34475/19-ц
провадження № 61-21432св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мунька Олександр Миколайович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року в складі судді
Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що в період 2005-2006 років, за час перебування у шлюбних відносин з ОСОБА_2, ОСОБА_1 оформив на дружину генеральну довіреність на право купівлі-продажу об`єктів нерухомості, які придбавались за його кошти, в інтересах сім`ї.
Діючи на підставі довіреності, ОСОБА_2 уклала на своє ім`я кредитний договір від 22 грудня 2005 року, іпотечний договір від 22 грудня 2005 року та договір купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року. На підставі вказаних договорів ОСОБА_2 в інтересах сім`ї придбала квартиру
АДРЕСА_1 . Погашення вказаного кредиту здійснювалося за рахунок грошових коштів ОСОБА_1, оскільки він був єдиним в сім`ї, хто працював та здійснював матеріальне забезпечення. Незважаючи на те, що кредитний договір та договір
купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 оформлено на ОСОБА_2, фактичне придбання квартири та погашення кредиту здійснювалося за рахунок коштів ОСОБА_1 .
Також, діючи на підставі генеральної довіреності, ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу від 05 грудня 2008 року, предметом якого
є квартира АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу оформлено на сина позивача - ОСОБА_4, проте вказану квартиру було придбано в інтересах сім`ї за рахунок коштів отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_3, яка належала позивачу, а також за рахунок продажу належної останньому земельної ділянки на АДРЕСА_4, яку було продано за 145 000 дол. США. На час придбання вказаної квартири ОСОБА_4 був студентом, не працював та не мав особистого доходу, що виключає можливість придбання цього майна за його особисті кошти. Фактично квартира
АДРЕСА_2 була придбана за грошові кошти позивача в інтересах сім`ї.
Предметом договору купівлі-продажу від 16 липня 2004 року є квартира
АДРЕСА_5 . Зазначений договір згідно зі спільним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлено на матір останньої - ОСОБА_3 . Вказану квартиру придбано в інтересах сім`ї за рахунок грошових коштів позивача, які він отримав від продажу належної йому квартири АДРЕСА_6, отриманої від Міністерства внутрішніх справ України за час перебування на службі. Частину грошових коштів на придбання квартири АДРЕСА_5 отримано в якості кредиту в Національному банку України у розмірі 185 000 грн.
Станом на час укладення договору купівлі-продажу від 16 липня 2004 року ОСОБА_3 була особою пенсійного віку, а до виходу на пенсію працювала вчителем у школі та не мала достатнього доходу для придбання спірної квартири. У подальшому, з метою позбавлення позивача права власності на вказану квартиру, відповідачі уклали між собою договір дарування від 31 січня 2013 року. Квартира АДРЕСА_5 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вона придбана в інтересах сім`ї та за грошові кошти позивача.
За час шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована на
АДРЕСА_7 . 26 березня 2009 року в інтересах сім`ї під час шлюбу укладено договір купівлі-продажу автомобіля Audi A8, тому цей автомобіль є спільною власністю подружжя. Також ОСОБА_1
і ОСОБА_2 під час шлюбу набули у спільну власність 300 000 дол. США.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив виділити йому у власність:
1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 ;
1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 3222481201:01:005:0121, яка розташована на АДРЕСА_7, площею 0,15 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 1/2 частину автомобіля Аudi А8; 1/2 частину грошових коштів у розмірі 300 000 дол. США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Аudi А8.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 960,50 грн.
Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 960,50 грн судового збору, сплаченого при поданні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира
АДРЕСА_1 придбана подружжям за час перебування у шлюбі та за їх спільні грошові кошти, тому є об`єктом спільної сумісної власності. Автомобіль Аudi А8 придбано подружжям у період шлюбу, є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними у рівних частках. Квартира АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 31 січня
2013 року, укладеного з ОСОБА_3, яка набула у власність це майно на підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 2004 року.
Земельна ділянка площею 0,15 га на АДРЕСА_7 отримана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07 серпня 2008 року, тому є її приватною власністю. Позивач не подав до суду належних та допустимих доказів придбання квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 за спільні кошти подружжя, укладені договори купівлі-продажу від 05 грудня 2008 року та від 16 липня 2004 року ним не оспорювались. Також позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності коштів у розмірі 300 000 дол. США, які б підлягали поділу.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року
в частині поділу квартири
АДРЕСА_1 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 71/200 часток квартири АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 129/200 часток квартири АДРЕСА_1 .
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року
в частині поділу автомобіля змінено.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку автомобіля Audi A8.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Audi A8.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва
від 02 квітня 2021 року залишено без змін.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 441 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира
АДРЕСА_1 частково придбана за особисті кошти ОСОБА_2, розмір яких становить 417 256,35 грн. Висновок суду першої інстанції про те, що вказана квартира
АДРЕСА_1 підлягає поділу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних частках, є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки 29/100 часток спірної квартири належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, так як придбані за її особисті кошти, а 71/100 часток квартири є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними.
Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що автомобіль Аudi А8 придбано подружжям у період шлюбу, тому
є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними
у рівних частках. Водночас суд першої інстанції визнав право власності на 1/2 частку вказаного автомобіля лише за позивачем, помилково не зазначивши про право власності відповідача на іншу 1/2 частку цього автомобіля.
Суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині поділу у порядку спільного майна подружжя: квартири
АДРЕСА_2, квартири
АДРЕСА_5, земельної ділянки площею 0,15 га на АДРЕСА_7 та 300 000 дол. США.
Зазначав, що укладені договори купівлі-продажу квартир від 05 грудня
2008 року та від 16 липня 2004 року, відповідно до яких власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_4,
а власником квартири АДРЕСА_5
є ОСОБА_3, є чинними, не оскаржувалися, тому не може бути піддана сумніву їх правомірність. Земельна ділянка площею 0,15 га
на АДРЕСА_7 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України). У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності коштів у розміру 300 000 дол. США, які б підлягали поділу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Мунька О. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва
від 02 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 23 листопада 2021 року в частині відмовлених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про їх задоволення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
29 грудня 2021 року ОСОБА_1 через ОСОБА_5 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року.
Верховний Суд від 31 березня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат
Мунька О. М., на рішення Печерського районного суду міста Києва
від 02 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 23 листопада 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_1,
в інтересах якого діє адвокат Мунька О. М., посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України). Вказує, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17 та Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 725/1776/18.
Зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, про майновий стан сторін у справі, а також джерела походження коштів, за які придбано спірне майно. Крім того, суди безпідставно відмовили
у задоволенні клопотань про витребування доказів та допит свідків.
Касаційна скарга мотивована тим, що саме позивач сплачував кошти за кредитним договором від 22 грудня 2005 року, за які і була придана квартира АДРЕСА_1 . Помилковими є висновки апеляційного суду, що ОСОБА_2 продала свою квартиру АДРЕСА_3 та отримані кошти вклала у придбання квартири АДРЕСА_1 . Так, квартира
АДРЕСА_3 належала позивачу, яку він подарував своєму батьку, а той, у свою чергу, подарував її ОСОБА_2 з метою продажу та використання коштів в інтересах сім`ї. Кошти від продажу квартири
АДРЕСА_3 та належної позивачу на праві власності земельної ділянки на АДРЕСА_4 були використані для придбання в інтересах сім`ї квартири АДРЕСА_2, право власності на яку було оформлено на сина позивача, при цьому останній не мав власних коштів, достатніх для придбання такого майна.
Зазначав, що квартира АДРЕСА_5
є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вона була придбана в інтересах сімʼї за гроші позивача. Спільною сумісною власністю є також земельна ділянка на
АДРЕСА_7, оскільки набута під час шлюбу. Позивач заощадив 300 000 дол. США, які зберігав у квартирі АДРЕСА_1, проте з часу погіршення сімейних відносин вказані кошти та цінні речі зникли з місця їх зберігання, тому за вказаним фактом порушено кримінальну справу. Апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду подані з пропуском строку доповнення до апеляційної скарги, копії яких не були надіслані іншим учасникам справи.
Позиції інших учасників
ОСОБА_4 надіслав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, тому просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказував, що суди зробили правильні висновки по суті заявлених у справі вимог на підставі належним чином оцінених зібраних у справі доказів. Суди не порушили норми процесуального права.
ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначала, що висновки судів не суперечать висновками Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі. Суди відповідно до вимог процесуального закону дослідили зібрані у справі докази. Суди обґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань позивача. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 13 лютого 1993 року до 12 листопада 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Між ОСОБА_6, ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_2
з другої сторони 22 грудня 2005 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання набула у власність квартиру
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_8 та ОСОБА_4 05 грудня 2008 року уклали договір
купівлі-продажу, відповідно до якого останній набув у власність квартиру
АДРЕСА_2 .
Згідно з договором дарування від 31 січня 2013 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_5 . Відчужувана квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16 липня
2004 року.
Вказані договори є чинними та не оспорювалися, зокрема, позивачем.
Земельна ділянка площею 0,15 га на АДРЕСА_7, кадастровий номер якої 3222481201:01:00560121, була отримана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області
від 07 серпня 2008 року.
Автомобіль Audi А8 належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 31 березня 2009 року. Вказаний автомобіль придбано у період шлюбу.
Квартиру АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2 за 1 439 250 грн на підставі договору купівлі-продажу
від 22 грудня 2005 року, тобто під час її перебування у шлюбі з позивачем.
Акціонерний комерційний банк "ТАС-Комерцбанк" (далі - АКБ
"ТАС-Комерцбанк") і ОСОБА_2 22 грудня 2005 року уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит
у розмірі 250 000 дол. США для придбання квартири на строк з 22 грудня 2005 року до 22 грудня 2015 року.
Із заяви на видачу готівки від 22 грудня 2005 року вбачається, що 22 грудня 2005 року ОСОБА_2 отримала кредитні кошти у розмірі 250 000 дол. США, що було еквівалентно 1 262 500 грн.
Кредитні зобов`язання були забезпечені договором іпотеки від 22 грудня 2005 року, предметом якого виступила квартира АДРЕСА_1 .
Крім того, 14 липня 2006 року ОСОБА_2 на підставі договору
купівлі-продажу відчужила квартиру
АДРЕСА_3 ОСОБА_9 за 487 232 грн, які як продавець отримала у момент підписання цього договору. Квартира
АДРЕСА_3 належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05 грудня 2001 року. Договір дарування
від 05 грудня 2001 року не оскаржувався.
Відповідно до копії квитанції від 14 липня 2006 року та копії платіжного доручення від 14 липня 2006 року у день укладення договору
купівлі-продажу квартири від 14 липня 2006 року ОСОБА_2 внесено на рахунок банку 82 625 дол. США, що було еквівалентно 417 256,25 грн,
у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Згідно з листом-повідомленням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Омега Банк" як правонаступника АКБ "ТАС-Комерцбанк" від 10 січня
2018 року ОСОБА_2 (під час шлюбу з позивачем) повністю погашено заборгованість за кредитним договором.
Апеляційний суд встановив, що квартиру АДРЕСА_1 частково придбано за особисті кошти ОСОБА_2, розмір яких становить 417 256,35 грн. Частки подружжя
в указаній квартирі становлять: 71/200 - ОСОБА_1, 129/200 -
ОСОБА_2 .
Суди також встановили, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази наявності коштів у розміру 300 000 дол. США, які б підлягали поділу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.