Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 757/1623/20-ц
провадження № 61-5846св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів та стягнення пені, посилаючись на те, що 13 лютого 2014 року через систему дистанційного обслуговування "Приват24", перебуваючи на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), він відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), на який перерахував грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США з належного йому в банку рахунку № НОМЕР_2 . Навесні 2014 року у зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та міста Севастополя його рахунок було заблоковано. З метою отримання належних йому коштів та нарахованих за ними відсотків він неодноразово звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогами поновити йому доступ до рахунку, на що банк не реагував. 13 квітня 2017 року він надіслав заяву до головного офісу ПАТ "КБ "ПриватБанк", в якій вимагав перевести суму вкладу в розмірі 30 000 доларів США та нараховані відсотки на належний йому рахунок. У зв`язку з тим, що зазначену заяву банк залишив без задоволення, він був змушений звернутися до суду з відповідним позовом. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року у справі № 757/51774/17-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року, було стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь суму депозитного вкладу, розміщеного на рахунку № НОМЕР_1, в розмірі 30 000 доларів США, нараховані відсотки за період з 13 лютого до 12 березня 2014 року в розмірі 184,10 доларів США, ненараховані відсотки за період з 13 березня 2014 року до 24 квітня 2017 року в розмірі 7 489,32 доларів США, ненараховані відсотки за період з 25 квітня до 03 травня 2017 року в розмірі 7,40 доларів США, ненараховані відсотки за період з 04 травня 2017 року до 07 серпня 2018 року в розмірі 3,79 доларів США, три відсотки річних за період з 25 квітня 2017 року до 07 серпня 2018 року в розмірі 31 440,96 грн. Вважає, що відповідач повинен сплатити йому пеню за прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладу та відсотків на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 14 січня 2019 року по 14 січня 2020 року (в межах спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені, тобто за один останній рік до дня подання позову) в розмірі 412 646,47 доларів США. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на свою користь зазначену суму грошових коштів.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року у складі судді Ільєвої Т. Г. позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 1 044 994,24 грн за кожен день прострочення по депозитному рахунку № 26357623727115, на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", у вигляді сплати пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. З огляду на порушення відповідачем прав позивача на повернення внесеного грошового вкладу для захисту права споживача фінансових послуг з банку необхідно стягнути передбачену Законом України "Про захист прав споживачів" пеню за депозитом та відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зменшити її розмір до суми неповернутого вкладу та відсотків. При цьому пеня підлягає стягненню в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 серпня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 224 774,84 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід тлумачити так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має обчислюватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені слід вважати розмір відсотків на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені. Однак, обчислюючи розмір пені, суд першої інстанції включив у базу нарахування не лише відсотки, а й суму вкладу. Отже, в даному випадку розмір пені, який підлягає нарахуванню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", становить 84 146,48 доларів США ((184,10 доларів США +7 489,32 доларів США +7,40 доларів США +3,79 доларів США) х 3 % х 365 днів). Водночас, враховуючи, що розмір пені (84 146,48 доларів США) значно перевищує суму невиплачених банком відсотків за вкладом (7 684,61 доларів США), на підставі частини третьої статті 551 ЦК України пеня підлягає зменшенню до суми неповернутих відсотків - 7 684,61 доларів США, що за курсом НБУ на 07 червня 2022 року становить 224 774,84 грн. Доводи представника відповідача про необхідність врахування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, не заслуговують на увагу, оскільки, на відміну від вказаної справи, в цій справі не ухвалювалося рішення суду про розірвання між сторонами договору банківського вкладу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
У червні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), АТ КБ "ПриватБанк" вказало, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 757/26746/17-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 369/7118/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19. В цій справі положення частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється Закон України "Про захист прав споживачів", а тому пеня на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується.
У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
31 серпня 2022 року справа № 757/1623/20-ц надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 20 січня 2023 року у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаної з вагітністю і пологами, призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року матеріали справи № 757/1623/20-ц передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Судами встановлено, що 13 лютого 2014 року через систему дистанційного обслуговування "Приват24", перебуваючи на території АР Крим, ОСОБА_1 відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "ПриватБанк", на який перерахував грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США з належного йому в банку рахунку № НОМЕР_2 .
13 квітня 2017 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся з листом до голови правління АТ КБ "ПриватБанк", в якому просив повернути йому грошову суму в розмірі 30 000 доларів США шляхом перерахування з депозитного рахунку № НОМЕР_1, відкритого через банківську систему "Приват24", на картковий рахунок № НОМЕР_3 або видати через касу відділення банку. В листі позивач також просив надати відомості щодо нарахованих відсотків на суму вкладу, виписки за рахунками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .
Розглянувши звернення позивача, АТ КБ "ПриватБанк" листом від 08 травня 2017 року, посилаючись на те, що вимушене припинення діяльності банку на території АР Крим і міста Севастополя призвело до втрати можливості здійснювати банківську діяльність та незаконного вилучення майна банку, яке знаходилося на окупованій території, фактичної конфіскації частини його майнового комплексу, повідомило, що в банку відсутній доступ до первинної документації за вищезгаданими рахунками, тому надати будь-яку інформацію не є можливим.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року у справі № 757/51774/17-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року, стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу, розміщеного на рахунку № НОМЕР_1, в розмірі 30 000 доларів США, нараховані відсотки за період з 13 лютого до 12 березня 2014 року в розмірі 184,10 доларів США, ненараховані відсотки за період з 13 березня 2014 року до 24 квітня 2017 року в розмірі 7 489,32 доларів США, ненараховані відсотки за період з 25 квітня до 03 травня 2017 року в розмірі 7,40 доларів США, ненараховані відсотки за період з 04 травня 2017 року до 07 серпня 2018 року в розмірі 3,79 доларів США, три відсотки річних за період з 25 квітня 2017 року до 07 серпня 2018 року в розмірі 31 440,96 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач повинен сплатити йому пеню за прострочення виконання зобов`язання з повернення вкладу та відсотків на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 14 січня 2019 року по 14 січня 2020 року (в межах спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені, тобто за один останній рік до дня подання позову) в розмірі 412 646,47 доларів США.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
Відповідно до статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Згідно зі статтею 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.
У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Таким чином, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
Правова позиція про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань і має наслідком настання відповідальності, визначеної частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
У загальноприйнятому розумінні поняття "вартість послуги" - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за наданому останнім послугу.
При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного, розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 "Банківський вклад" глави 71 та параграфа 1 "Загальні положення про банківський рахунок" глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.
Отже, з урахуванням розширеного змісту поняття "послуга", прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.
Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Разом із тим, дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".