ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 803/1724/16
касаційне провадження № К/9901/39417/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14.12.2016 (суддя Дмитрук В.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017 (головуючий суддя - Глушко І.В., судді - Большакова О.О., Гуляк В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-Баїв" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Волинській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2016 №0017271201.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що предметом камеральної перевірки може бути лише правильність складання податкових декларацій, а не перевірка дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання. Камеральна перевірка проведена Інспекцією з порушенням строків проведення такої перевірки, встановлених Податковим кодексом України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а відтак податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції є протиправним.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 14.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2017, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 15.11.2016 №0017271201.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених платником податків у податкових деклараціях (розрахунках) у контролюючого органу під час проведення камеральної перевірки Товариства не було правових підстав для встановлення дотримання строків сплати узгодженого грошового зобов`язання з податку на додану вартість, відтак, прийняте за результатами такої перевірки податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню як таке, що прийняте без належних для цього правових підстав.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 04.07.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 4, 20, 126 ПК України, статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи). Скаржник вважає, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність у контролюючого органу повноважень проводити камеральну перевірку з питань дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов`язань та визначати суми таких зобов`язань. Доводить, що в межах строків, визначених статтею 102 ПК України контролюючий орган має право проводити камеральні перевірки з питань дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобов`язань. Зазначає, що судами не враховані висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 09.02.2016 у справі №21-538а14, від 18.08.2014 у справі №21-279а14.
Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.07.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував справу із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.02.2023 прийняв касаційну скаргу відповідача до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 28.02.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що Товариством 17.11.2014 подано до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, а 16.01.2015 - податкову декларацію з податку на додану вартість за 12 місяців 2014 року.
Контролюючим органом проведено камеральну перевірку дотримання граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання Товариством за період з 17.11.2014 по 04.02.2016, за наслідками якої складено акт від 18.10.2016 №5022/12.1/38815285 (далі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення платником вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, а саме: не забезпечено своєчасність сплати узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість протягом граничного терміну: в сумі 69455,00 грн з граничним терміном сплати до 30.01.2015, фактично сплачено 04.02.2015; в сумі 472120,00 грн з граничним терміном сплати до 30.01.2015, фактично сплачено 03.02.2015; в сумі 16695,00 грн з граничним терміном сплати до 30.11.2014, фактично сплачено 01.12.2014.
За висновками акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2016 №0017271201, яким до Товариства застосовано штрафні санкції у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу в розмірі 55827,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 20.1.4 статті 20 ПК України (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, ПК України) встановлено право контролюючих органів проводити перевірки платників податків.
Даною нормою визначено, що ці перевірки повинні проводитися в порядку, встановленому ПК України.
Відповідно до пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.
Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).