ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 260/1898/22
адміністративне провадження № К/990/36977/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І, Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 (колегія суддів: Шевчук С.М., Кухтей Р.В., Нос С.П.) у справі № 260/1898/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, суд -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо невиплати нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 240 254,00 грн.;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь позивача нараховану, але не виплачену заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 240 254,00 грн.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 позов задоволено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 у справі № 260/1898/22 скасовано.
Ухвалено постанову, якою провадження у справі № 260/1898/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів закрито.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач подала касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та справу направити на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
В касаційній скарзі позивач посилається на постанову Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 440/6001/21, де спірні правовідносини є подібними, а предметом касаційного перегляду була ухвала про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, яким передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Вказує, що предмет та підстави позову у заявленій справі відрізняються від наведених у справі № 260/3115/21, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Також вказує, що судом допущено порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, оскільки сума пенсії у розмірі 240 254,00 грн. не виплачена, що призводить до погіршення матеріальних умов неповнолітньої дитини.
Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2023 відкрито касаційне провадження.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до ч.19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII призначена і виплачується пенсія у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за померлим чоловіком ОСОБА_3 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 260/3115/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо обмеження пенсії її максимальним розміром при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_2, по втраті годувальника з 01.10.2020.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити з 01.10.2020 перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2, у розмірі 60% від суми заробітної плати померлого батька ОСОБА_3, відповідно до довідки про розмір заробітної плати Закарпатської обласної прокуратури №269-вих.2020 від 28.12.2020, без застосування обмежень її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.
Відповідачем на адресу позивача було надіслано лист від 18.01.2022 за № 0700-0305-8/1881, в якому зазначено, що ГУ ПФУ в Закарпатській області виконало рішення суду № 260/3115/21 від 25.08.2021. Зокрема з 01.10.2020 проведено перерахунок пенсії у розмірі 60% від суми місячної заробітної плати без обмеження граничним розміром, на підставі довідки Закарпатської обласної прокуратури від 28.12.2020 № 269-вих.2020. В результаті проведеного перерахунку, розмір пенсії з 01.10.2020 становить 33106,50 грн. Різниця в пенсії за період з 01.10.2020 по 31.01.2022 в сумі 240254,00 грн., облікована органами Пенсійного фонду України та буде виплачена після надходження коштів з Державного бюджету України.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої, але не виплаченої заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 240 254,00 грн., позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що гарантовані законом виплати неможливо поставити в залежність від видатків бюджету, а тому невиплата пенсії в повному обсязі порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право мирно володіти своїм майном.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі апеляційний суд дійшов висновку, що предметом спору у цій справі є саме невиконання/неналежне виконання органом державної влади судового рішення у справі № 260/3115/21. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України або звернутись із відповідною заявою в порядку судового контролю за виконанням рішення суду. Суд вказав, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати відповідача виконати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у справі № 260/3115/21, на підставі якого позивачу здійснено перерахунок пенсії та донараховано 240254,00 гривень.
Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та 16.02.2019 у справі № 816/2016/17.