ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 683/1507/16-к
провадження № 51-8872км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, виправданих ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42015240000000133, за обвинуваченням,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Сербинівка Старокостянтинівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК);
ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Глухова Сумської області, жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК,
за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на хвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2022 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2018 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нимкримінального правопорушення; ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 369 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачувалися у вчиненні таких злочинів.
Так, ОСОБА_8, працюючи відповідно до наказу Державної реєстраційної служби України від 21 червня 2012 року №350/к на посаді начальника реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області, маючи 12-й ранг та 6-ту категорію державного службовця, займаючи відповідальне становище, за детально викладених у обвинувальному акті обставин прийняв пропозицію й одержав від фахівця з набору та утримання землі ТОВ "Енселко Агро" ОСОБА_9, а останній відповідно надав неправомірну вигоду за прийняття з порушенням вимог нормативних актів ним ( ОСОБА_8 ) та підпорядкованими йому працівниками реєстраційної служби наданих ОСОБА_9 заяв ТОВ "Енселко Агро" про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень і внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Протягом листопада 2015 року ОСОБА_8 у своєму службовому кабінеті в приміщенні реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції, розташованому на вул. Острозького, 66 у м. Старокостянтинові, одержав, а ОСОБА_9 відповідно надав йому неправомірну вигоду: 04 листопада 2015 року - в сумі 9600 грн, 9 листопада 2015 року - в сумі 18 600 грн та 20 листопада 2015 року - в сумі 11 300 грн, а загалом - на суму 39 500 грн.
Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 7 серпня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції й призначено новий розгляд в цьому суді.
Згідно з ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 березня 2021 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 3 листопада 2021 року зазначену ухвалу апеляційного суду скасовано.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 10 травня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у кримінальному провадженні, просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 10 травня 2022 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги:
- правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року та від 3 листопада 2021 року відповідно до яких, на думку прокурора, органом досудового розслідування в межах вимог КПК проведено обшуки, а слідчим суддею під час розгляду клопотань на проведення цих обшуків правомірно винесено ухали про надання дозволу на їх проведення;
- вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 3 листопада 2021 року про необхідність надання оцінки рішенням слідчого судді від 21 листопада 2015 року, якими узаконено обшуки у службовому кабінеті ОСОБА_8 та в його автомобілі, з урахуванням Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30;
- що ухвали апеляційного суду про надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів не є доказами у кримінальному провадженні, а лише підтверджують їх допустимість. Зокрема, місцевим судом досліджено довідку апеляційного суду Хмельницької області №08-26р від 16 березня 2016 року, відповідно до якої ухвалами слідчого судді апеляційного суду надавалися дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, та довідку цього ж суду від 1 лютого 2017 року №08-08р, надану на запит захисника, відповідно до якої ухвалою слідчого судді №2098цт стосовно ОСОБА_8 надавався дозвіл на проведення оперативно-розшукових заходів, однак відомості про вид та термін дозволу суд надати не може, оскільки матеріали знищені відповідно до акту №4 від 30 грудня 2015 року. Крім того, судом досліджено лист начальника відділу прокуратури Хмельницької області №21-698вн-16 від 13 березня 2016 року, з якого вбачається, що за результатами перевірки дотримання законності заведення оперативно-розшукової справи № 41, вчинення по ній оперативно-розшукових заходів та її закриття, порушень вимог законодавства не виявлено;
- що місцевий суд, зазначивши в ухвалі про те, що ряд протоколів про проведення НСРД складено в один і той же період часу і одним працівником, тому вони є недопустимими, залишив поза увагою, що норми чинного законодавства не містять таких заборон. Крім того, згідно з показаннями свідка ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції складення протоколів за результатами проведення вищезазначених заходів здійснювалося одночасно у зв`язку із необхідністю перевірки розмов осіб, причетних до кримінального правопорушення та їх точного відображення у протоколах, які складалися окремо стосовно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших осіб.
Також прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:
- необґрунтовано визнав недопустимими доказами протоколи від 24 жовтня 2015 року за результатами проведення оперативно-розшукових дій, проведених в рамках оперативно-розшукової справи № 41 від 6 травня 2015 року, що не відповідає вимогам статей 89, 99 КПК та Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". Оперативно-розшукова справа № 41 була заведена законно, а протоколи, складені за результатами оперативно-розшукових заходів, згідно з положеннями статей 84, 99 КПК є доказами, що підтверджують факт і обставини вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень;
- усупереч матеріалам кримінального провадження зазначив про відсутність будь-яких доказів про те, що ухвалою слідчого судді апеляційного суду надавався дозвіл на проникнення до робочого кабінету ОСОБА_8 з метою облаштування аудіо-, відеоконтролю за робочим місцем,
- зазначив, що отримавши 22 жовтня 2015 року дозвіл слідчого судді на проведення цього НСРД працівники оперативного підрозділу не проникали до службового кабінету ОСОБА_8 з метою встановлення технічних засобів аудіо-, відеоконтролю, а продовжили користуватися технічними засобами, які були встановлені під час проведення оперативно-розшукових заходів без відповідного дозволу слідчого судді;
- зазначивши, що протоколи НСРД є недопустимими, у тому числі і через те, що стороною обвинувачення порушено вимоги ст. 290 КПК в частині ознайомлення сторони захисту з ухвалами апеляційного суду Хмельницької області, не врахував висновки про застосування норм права, викладені упостанові Великої Палати Верховного суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43 кс 19). Крім цього, не було враховано, що під час виконання вимог ст. 290 КПК від сторони захисту не надходило клопотань про відкриття зазначених процесуальних документів;
- вибірково, упереджено підійшов до аналізу та оцінки доказів обвинувачення. У порушення ст. ст. 94, 374 КПК всебічно, повно та неупереджено не дослідив всіх обставин кримінального провадження, у судовому рішенні не зазначив мотиви, з яких відкинув окремі докази обвинувачення;
- мав усі підстави для визнання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винуватими і постановлення обвинувального вироку, оскільки стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які у своїй сукупності доводять винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень. Таким чином, суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, допустив істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що згідно з пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставами для скасування судового рішення судом касаційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Від захисників ОСОБА_7 в інтересах виправданого ОСОБА_8, ОСОБА_12 в інтересах виправданого ОСОБА_9, а також від виправданого ОСОБА_8 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора.
У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою та просила її задовольнити.
Захисники та виправдані просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Суд першої інстанції в цілому дотримався зазначених вимог закону під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9, при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.
З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Дотримався місцевий суд також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування і надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було висунуто обвинувачення, місцевий суд, навівши аналіз усіх досліджених доказів, у цілому дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнати винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень з призначенням відповідного покарання. При цьому прокурор вважав, що вирок місцевого суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів провадження в порядку ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції повторно дослідив частину доказів та надав оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_8, ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що відсутні достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а також вичерпані можливості збирання додаткових доказів, на підставі чого визнав доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.