Постанова
Іменем України
28 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 205/8049/20
провадження № 61-10163св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішенняЛенінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2022 рокуу складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Друга Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та недійсним, скасування реєстрації заповіту.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4, після смерті якого відкрилася спадщина на частку квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач є непрацездатним, має безстрокову інвалідність 1 групи з 1998 року, у зв`язку із чим йому належить право на обов`язкову частку у спадщині.
10 червня 2020 року він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і дізнався, що 10 липня 2012 року батько залишив заповіт на частку квартиру АДРЕСА_1 на свого іншого сина - ОСОБА_2, який є відповідачем у справі.
Позивач вважає, що заповіт від 10 липня 2012 року є нікчемним та недійсним, оскільки, при його посвідченні нотаріусом не було роз`яснено заповідачу зміст статі 1241 Цивільного кодексу України, тобто положення про права деяких визначених законом осіб на обов`язкову частку у спадщині.
Окрім цього, вказаний заповіт було посвідчено та зареєстровано із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки заповідачем не було подано заяву про державну реєстрацію заповіту та не сплачено відповідний реєстраційний збір.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати недійсним та нікчемним заповіт ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л. 10 липня 2012 року, зареєстрований в реєстрі під № 2- 724, та скасувати реєстрацію заповіту ОСОБА_4 від 10 липня 2012 року, зареєстрованого у спадковому реєстрі за № 53067684 та в реєстрі нотаріальних дій за № 2-274.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимога позову провизнання заповіту нікчемним не є належним способом захисту прав.
Також місцевий суд вказав, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам щодо його форми та змісту, встановленим статтею 1247 Цивільного кодексу України, є нотаріально посвідченим, особисто підписаний заповідачем та містить його волевиявлення.
При цьому суд зазначив, що наявність дійсного заповіту не перешкоджає позивачеві у реалізації його права на обов`язкову частку у спадщині, як і наявність обов`язкової частки у спадщині не може позбавляти заповідача права на складання заповіту на ім`я іншої особи.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про скасування реєстрації заповіту, суд виходив з їх необгрунтваності, зазначивши, що заповіт було посвідчено органом нотаріату, який мав комп`ютерний доступ до бази даних Реєстру, що виключає необхідність підписання та подання заповідачем відповідної письмової заяви про реєстрацію заповіту.
При цьому, спростовуючи посилання позивача про несплату реєстраційного збору заповідачем, суд зазначив, що відповідно до Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, зберігання таких квитанцій у матеріалах нотаріального діловодства не передбачено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11 жовтня 2022 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
10 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_4
10 липня 2012 року державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2, згідно з яким заповідач заповів останньому все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати після смерті і на що він за законом матиме право.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 05 червня 2020 року.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належну йому частку квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 1 групи.
10 червня 2020 року за заявою позивача ОСОБА_3 державним нотаріусом Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л. було заведено спадкову справу № 332/2020 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
Також заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подав відповідач ОСОБА_2, який є спадкоємцем першої черги.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і право на їх зміну, скасування.
Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.