Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 523/6605/15-ц
провадження № 61-4651св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Колесніков Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, поділ майна.
Позовну заяву мотивував тим, що з літа 2001 року став проживати разом з відповідачем ОСОБА_2 . У 2002 році разом з ОСОБА_2 заселився у будинок знайомого, розташований на АДРЕСА_1 .
У 2002 році позивач отримав від Ленінської районної адміністрації м. Одеси дозвіл на відвід земельної ділянки під будинком та приватизацію ділянки, проте документи не оформив за браком коштів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 (прізвище вказано зі слів матері), ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_4 .
Позивач зазначив, що з весни 2003 року почав будувати будинок своїми силами та за власні кошти, ОСОБА_2 займалась доглядом за дитиною.
Послався на те, що у 2003 році на своє ім`я замовив технічні умови з електропостачання та газопостачання будинку.
Будинок загальною площею 160,5 кв. м за спільні кошти побудували на осінь 2004 року, дозвільні документи на забудову та правовстановчі документи за спільною згодою оформили на відповідачку.
Будинок здали в експлуатацію і свідоцтво про право власності отримали 04 лютого 2005 року на ім`я ОСОБА_2 .
Зазначив, що з червня 2005 року зареєстрував в будинку своє місце проживання.
За час спільного проживання до будинку звели прибудову площею 161,8 кв. м, яку в експлуатацію не здали.
З липня 2014 року позивач та відповідач не проживають однією сім`єю.
Послався на те, що право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 було оформлено на ОСОБА_2, однак будинок та самочинна прибудова до нього належить їм обом на праві спільної сумісної власності як збудовані за спільні кошти за час проживання однією сім`єю, тому майно слід поділити в рівних частках.
Просив:
1. встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2001 року;
2. поділити спільне майно, а саме 68/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, припинивши право спільної сумісної власності на це майно;
3. визнати за ОСОБА_1 право власності на приміщення першого поверху будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літ. "А-2"): 1- коридор площею 9,6 кв. м, 1-3 санвузол площею 7,5 кв. м, 1-4 кухня - студія площею 38,2 кв. м, 1-6 коридор площею 5,3 кв. м, всього 60,6 кв. м;
4. визнати за ОСОБА_2 право власності на приміщення другого поверху будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літ. "А-2"): 1- коридор площею 12,3 кв. м, 1-8 жила кімната площею 19,6 кв. м, 1-9 санвузол площею 5,7 кв. м, 1-10 жила кімната площею 12,6 кв. м, 1-11 кухня площею 26,2 кв. м, всього 76,4 кв. м;
5. стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 44 056,00 грн за перевищення реальної площі, що виділяється, на 7,9 кв. м від ідеальної площі;
6. визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на частку будівельних матеріалів та обладнання загальною вартістю 1 318 000,00 грн, використані в процесі самочинного будівництва прибудови до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності кожного на будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі самочинного будівництва прибудови до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, який мотивувала тим, що за час спільного проживання за спільні кошти реконструювали будинок на АДРЕСА_1, збільшили загальну площу до 160,5 кв. м, житлову площу до 52,0 кв. м, збудовали сарай літ. "Д".
За розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради Виконавчий комітет Одеської міської ради 11 лютого 2005 року видав ОСОБА_2 свідоцтво на право приватної власності на нерухоме майно.
У 2007 році за нотаріально посвідченим договором ОСОБА_2 продала 32/100 часток спірного нерухомого майна, з якого у власність покупця з житлового будинку літ. "А" перейшла 1-2 житлова кімната житловою площею 18,6 кв. м, сарай літ. "Д".
До 68/100 часток нерухомого майна, що залишилося, самочинно звели прибудову загальною площею 161,0 кв. м, яку не здали в експлуатацію.
За час проживання однією сім`єю сторони придбали автомобіль "Mersedes-Benz E220", державний номерний знак НОМЕР_1, який ОСОБА_1 у 2015 році перереєстрував на іншу особу, та набули боргове зобов`язання у розмірі 15 000,00 дол. США перед ОСОБА_5 .
Просила суд:
1. визнати автомобіль "Mersedes-Benz E220", державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 ; спільною власністю подружжя;
2. стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 60 000,00 грн за автомобіль "Mersedes-Benz E220", державний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2 ;
3. стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 131 890,00 грн вартості стола, стільців, морозильної камери;
4. стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 187 500,00 грн боргового зобов`язання;
5. в поділі будинку АДРЕСА_1, будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі самочинного будівництва прибудови до будинку, відмовити, оскільки це є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 01 березня 2019 року Суворовський районний суд м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Встановив факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 18 липня 2014 року.
У решті позову ОСОБА_1 відмовив.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково.
Визнав автомобіль "Мersedes-Benz Е220", державний номерний знак НОМЕР_3, спільною власністю подружжя.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 60 000,00 грн компенсації вартості автомобіля "Мersedes-Benz Е220", державний номерний знак НОМЕР_3 .
У решті позову ОСОБА_2 відмовив.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що вимога ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає частковому задоволенню, а саме, починаючи з 01 січня 2004 року і до 18 липня 2014 року, оскільки лише з цього періоду наявні правові наслідки для визначення майна спільною сумісною власністю.
Зазначив, що ОСОБА_1 не довів факту прийняття участі у будівництві спірного будинку та використання будівельних матеріалів та обладнання згідно з наданими квитанціями саме для будівництва спірних приміщень.
Послався на те, що спірним транспортним засобом ОСОБА_1 розпорядився після припинення стосунків з відповідачем, отже вимога ОСОБА_2 про стягнення компенсації за 1/2 частини вартості автомобіля в розмірі 60 000,00 грн є обґрунтованою.
Вважав не доведеними зустрічні вимоги про стягнення вартості кухонних меблів та морозильної камери, стягнення коштів за грошовими зобов`язаннями та визнання 68/100 часток будинку за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 16 грудня 2021 року Одеський апеляційний суд скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу залишив без змін.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна змінив шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про визнання транспортного засобу автомобіля "Merсedes-Benz Е220", державний номерний знак НОМЕР_3, спільною власністю подружжя.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна скасував.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задовольнив частково.
Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме 68/100 часток домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. "А" загальною площею 160,5 кв. м, житловою площею 52,0 кв. м будинку АДРЕСА_1 .
Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будівельні матеріали, обладнання, використані при самочинному будівництві прибудови літ. "А-1" до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку АДРЕСА_2 .
Поділив спільне майно.
У порядку поділу спільного майна визнав за ОСОБА_2 право приватної власності на 34/100 часток домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. "А" загальною площею 160,5 кв. м, житловою площею 52,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна визнав за ОСОБА_1 право приватної власності на 34/100 часток домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. "А" загальною площею 160,5 кв. м, житловою площею 52,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна визнав за ОСОБА_2 право приватної власності на частку будівельних матеріалів, обладнання, використаних при самочинному будівництві прибудови літ. "А-1" до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. "А" загальною площею 160,5 кв. м, житловою площею 52,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна визнав за ОСОБА_1 право приватної власності на частку будівельних матеріалів, обладнання, використаних при самочинному будівництві прибудови літ. "А-1" до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. "А" загальною площею 160,5 кв. м, житловою площею 52,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинив право спільної сумісної власності на нерухоме майно, а саме 68/100 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та на будівельні матеріали, обладнання, використані при самочинному будівництві прибудови літ. "А-1" до домоволодіння.
Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що спірний транспортний засіб є рухомим майном набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання, що визначає право їх спільної сумісної власності на це майно. На час звернення до суду з вимогами щодо цього майна та, відповідно, вирішення судом спору транспортний засіб був власністю іншої особи, а тому рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог про поділ майна підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про визнання транспортного засобу спільною власністю подружжя.
Зазначив, що відомості інвентаризації нерухомого майна, відсутність проектно-дозвільної документації, тощо свідчать про те, що будинок, який станом на 1992 рік мав загальну площу 26,9 кв. м та обліковувався у складі домоволодіння, значно збільшився за рахунок самочинного будівництва (добудови, перебудови тощо).
Цей будинок фактично вперше здали в експлуатацію у лютому 2005 року з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно 11 лютого 2005 року, отже у період, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали сім`єю.
Дійшов висновку, що наведене, що відповідно до положень статті 74 СК України, визначає правовий статус даного нерухомого майна як спільної сумісної власності (іншого письмовим договором між сторони не встановили).
Виходив з того, що у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з урахуванням продажу 32/100 часток нерухомого майна, залишилось 68/100 часток нерухомого майна, та саме це нерухоме майно підлягає поділу, а частки кожного є рівними.
Вважав, що оскільки прибудова літ. "А-1" є самочинним будівництвом, спільна сумісна власність виникла на будівельні матеріали, обладнання, використані при самочинному будівництві прибудови, з відповідним правом поділу як спільного майна таких будівельних матеріалів та обладнання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_2 зазначила не врахування висновків щодо застосування статті 17 Закону України "Про власність", норм Сімейного кодексу України та Кодексу про шлюб та сім`ю України, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц;
щодо застосування статті 74 СК України, викладених у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц;
відсутність висновку Верховного Суду щодо строку позовної давності у випадку поділу майна між чоловіком та жінкою, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Касаційну скаргу мотивувала тим, що сторони не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, отже відсутні підстави для визнання права власності на половину майна.
Зазначила, що ОСОБА_1 не оспорював договір купівлі-продажу 32/100 частини домоволодіння, оскільки знав що спірний будинок побудований не за спільні кошти.
Вважає, що ОСОБА_1 не довів, що він не перебував в іншому шлюбі, а відповідачу відомо про укладення ним шлюбу у 1999 році з ОСОБА_7
ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про застосування позовної давності, оскільки ОСОБА_1 знав про оформлення будинку на неї в лютому 2005 року та пропустив строк.
Проте, суд апеляційної інстанції не взяв заяву про застосування позовної давності до уваги.
У вересні 2022 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Василенко Олексій Сергійович в інтересах ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з літа 2001 року до 18 липня 2014 року проживали разом як чоловік та дружина, спочатку в орендованому житлі, а з 2002 року на АДРЕСА_1, в самовільно зведеному будинку, який отримали в користування після ОСОБА_8 (а. с. 6-8 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився спільний син ОСОБА_3, про що Другий відділ реєстрації актів цивільного стану Суворовського районного управління юстиції м. Одеси, склав актовий запис № 21, та видав свідоцтво про народження НОМЕР_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася донька ОСОБА_4 ( актовий запис № 10511 про народження вчинив відділ ДРАЦС у м. Одесі Одеського міського управління юстиції).
Будівництво сторони розпочали в 2002 році і закінчили в 2003 році, загальна площа будинку 160,5 кв. м згідно із довідкою - характеристикою від 25 вересня 2007 року № 5654701.13 КП "ОМБТІ та РОН" (а. с. 139-140 на звороті т. 1) .
Розпорядженням від 04 лютого 2005 року № 99 Суворовська районна державна адміністрація Одеської міської ради прийняла в експлуатацію з правом приватної власності від ОСОБА_2 у житловому будинку літ. "А": 1-й поверх: 1-1 коридор, площею 9,8 кв. м, 1-2 житлове, площею 18,6 кв. м, 1-3 санвузол, площею 7,5 кв. м, 1-4 кухня, площею 9,3 кв. м, 1-5 гараж, площею 28,3 кв. м, 1-6 тамбур, площею 5,0 кв. м; ІІ-й поверх: 1-7 коридор, площею 18.7 кв. м, 1-8 житлове, площею 21,2 кв. м, 1-9 туалет, площею 0,9 кв. м, 1-10 житлове, площею 12,2 кв. м, 1-11 підсобне, площею 29,0 кв. м, загальною площею 160,5 кв. м, в т.ч. житловою площею 52,0 кв. м, а з надвірних споруд - сарай літ "Д", площею 112,0 кв. м (а. с. 145, т. 1).
11 лютого 2005 року, за розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради видав ОСОБА_2 свідоцтво про право приватної власності НОМЕР_5, зареєстроване 25 лютого 2005 року в КП "ОМБТІ та РОН" за № НОМЕР_6 в книзі 272-140 (а. с. 145 т. 1).
У червні 2005 року ОСОБА_1 зареєстрував місце проживання в будинку.
02 жовтня 2007 року ОСОБА_9 продала ОСОБА_10 32/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, що складається в цілому з одного житлового ракушечного будинку під літ. "А", загальною площею 160,5 кв. м, в тому числі житловою - 52,0 кв. м, та надвірних споруд: літ. "Д" - сарай, № 1-5- огородження, розміщені на земельній ділянці площею 1000 кв. м.
У власність ОСОБА_10 перейшли із житлового будинку під літ. "А" - 1-2 - житлове приміщення, площею 18,6 кв. м, "Д" - сарай.
На земельній ділянці є самочинно споруджена прибудова А1 до будинку АДРЕСА_1, про що проставлено відмітку в технічному паспорті від 07 липня 2011 року, в експлуатацію не введена (а. с. 150 на звороті сторона, т. 1)
11 листопада 2008 року відповідач продала ОСОБА_11 домоволодіння АДРЕСА_3, яке належало ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування.
18 липня 2008 року в реєстрі за № 2132 правочин зареєструвала в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 19 червня 2008 року за реєстраційним № 22586387 в книзі 290-194 за номером запису 42023.
Продаж домоволодіння вчинено за 982 600,00 грн, що за курсом Національного банку України складало 131 893,00 євро. Це домоволодіння продане ОСОБА_11 в розстрочку до травня 2010 року.
03 червня 2014 року позивач ОСОБА_1 купив автомобіль "Меrsedes Benz Е220", державний номерний знак НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_7 .
Згідно з довідкою-рахунком від 24 листопада 2014 року № ВІА 378005, виданою ПП "Лідер-К" 25 листопада 2014 року, позивач продав автомобіль ОСОБА_12 за 120 000,00 грн (а. с. 154).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);