Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 523/10510/17
провадження № 61-10310св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуАкціонерного товариства "Райффайзен Банк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року у складі судді Кисельова В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від
13 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ "Райффайзен Банк" про визнання недійсним кредитного та іпотечного договору.
Позов мотивований тим, що в 2012 року йому стало відомо про існування кредитного договору № 014/83361/82/86775 від 11 грудня 2007 року, укладеного з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в якому позивач вказаний як позичальник кредитних коштів. Про факт укладення кредитного договору та існування заборгованості за нібито здійснене позивачем користування кредитними коштами, позивач, який постійно не проживає на території України у зв`язку з роз`їзним характером роботи (є моряком та працює на суднах, які здійснюють плавання за межами виключної (морської) економічної зони України), довідався через п`ять років після укладення відповідачем та представником за довіреністю позивача вказаного договору.
Відповідно до умов цього договору, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути грошові кошти (суму кредиту) у розмірі 60 996,00 дол. США, а також сплатити проценти, комісію та тарифи кредитора за користування кредитними коштами.
Позивач вважає, що факт укладення та сам кредитний договір
№ 014/83361/82/86775 від 11 грудня 2007 року є таким, що суперечить приписам законодавства та є проявом зловмисної домовленості представника позивача та відповідача, здійсненого з метою неправомірної наживи та завдання матеріальної шкоди позивачу.
Враховуючи тривале перебування за межами території України у зв`язку з роз`їзним характером роботи, а саме з: 23 жовтня 2012 pоку пo 14 лютого
2013 року; 23 листопада 2013 року по 24 травня 2014 року; 13 травня 2015 року по 17 жовтня 2015 року; 22 квітня 2016 року по 28 серпня 2016 року; 31 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року, з підстав незалежних від волі позивача строк для подачі позовної заяви для відновлення своїх порушених прав і свобод був пропущений. Однак, позивач просить поновити йому строки позовної давності, оскільки у зв`язку з характером роботи, наявністю кримінального провадження не мав можливості звернутись до суду. Окрім того він розрахував, що за наслідками розслідування кримінального провадження його права будуть відновлені.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив:
визнати недійсним кредитний договір № 014/83361/82/86775 від
11 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_1, в інтересах якого діяла ОСОБА_2, та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль";
визнати недійсним договір іпотеки від 11 грудня 2007 року та договір поруки від 11 грудня 2007 року, укладені на забезпечення виконання кредитного договору № 014/83361/82/86775 від 11 грудня 2007 року щодо квартири АДРЕСА_1 ;
скасувати обтяження за реєстраційним номером № 626204702 від
11 грудня 2007 року, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, підстава обтяження: договір іпотеки № 4434 від 11 грудня 2007 року, об`єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 ;
скасувати обтяження за реєстраційним номером № 6203910 від 11 грудня 2007 року, тип обтяження: іпотека, підстава обтяження: договір іпотеки № 4434 від 11 грудня 2007 року, об`єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності щодо пред`явлення позовних вимог до АТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору № 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року та договору поруки та іпотеки від 11 грудня 2007 року.
Визнано недійсним кредитний договір № 014/83361/82/86755 від 11 грудня
2007 року, який був укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" ("Кредитор") та ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єсіної Л. М. 22 вересня 2007 року, № у реєстрі 4692, від імені ОСОБА_1 "Позичальник", відповідно до якого Кредитор надає Позичальнику кредит у розмірі 60 996 дол. США.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки
№ 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року, який був укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" ("Кредитор") та ОСОБА_2, залишено без задоволення.
Визнано недійсним договір іпотеки від 11 грудня 2007 року, який був укладений між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" ("Іпотекодержатель") та ОСОБА_1 ("Боржник"), ОСОБА_2 ("Іпотекодавцями"), відповідно до якого, в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
№ 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року була передана в іпотеку - квартира АДРЕСА_2, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Пепеляшковою А. О., у реєстрі № 4434.
Знято заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_2, яка була накладена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Пепеляшковою А. О. 11 грудня
2007 року у реєстрі № 106, реєстраційні номера № 626204702 від 11 грудня
2007 року, № 6203910 від 11 грудня 2007 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з аналізу змісту довіреності від 22 вересня 2007 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником та не вбачається, що він її уповноважив укладати від його імені кредитні договори, а також отримувати кошти в кредит. Вказана обставина також була встановлена в ухвалі Апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2013 року по справі № 22-ц/785/754/13. Підпис від імені ОСОБА_1 в заяві на отримання кредиту в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 05 грудня 2007 року, а також в анкеті-заяви на отримання кредиту під заставу від 04 грудня 2017 року виконаний саме ОСОБА_2 на підставі довіреності від 02 вересня
2007 року. Тому укладений 11 грудня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єсіної Л. М.
22 вересня 2007 року, у реєстрі № 4692 від імені ОСОБА_1 кредитний договір № 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року, відповідно до якого Кредитор надає Позичальнику кредит у розмірі 60 996,00 дол. США, вчинений ОСОБА_2 в порушення вимог частин другої, третьої статті 238 ЦК України, а також не відповідав волевиявленню ОСОБА_1, який не уповноважував на вчинення відповідного правочину, а також не виявляв бажання його укладати.
ОСОБА_1 не укладав кредитний договір № 014/83361/82/86755 від
11 грудня 2007 року з ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", кошти у розмірі 60 996,00 дол. США, не отримував. Ці кошти отримала безпосередньо ОСОБА_2 . Доказів того, що кошти у розмірі 60 996 доларів США, які були отримані ОСОБА_2 були використані в інтереси сім`ї матеріали справи на містять.
Для укладення договору іпотеки відповідно до частини третьої статті 65 СК України необхідно було отримати письмову згоду подружжя на його укладення. Однак фактично такої згоди не було отримано, оскільки договір іпотеки був підписаний ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 . Таким чином, цей договір укладений ОСОБА_2 в порушення вимог частин другої, третьої статті 238 ЦК України, частини третьої статті 65 СК України, оскільки він не відповідав волевиявленню ОСОБА_1, він не уповноважував на вчинення відповідного правочину, а також не виявляв бажання його укладати, а тому повинний бути визнаний недійсним на підставі частини першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
В зв`язку з тим, що суд визнає недійсним договір іпотеки, то підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача щодо зняття заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_2, яка булі накладені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - Пепеляшковою А. О. 11 грудня 2007 року у реєстрі № 106, реєстраційні номера № 626204702 від 11 грудня 2007 року, № 6203910 від 11 грудня
2007 року.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 216 ЦК України суд не може зобов`язати ОСОБА_1 повернути АТ "Райффайзен Банк" кошти у розмірі 60 996,00 дол. США, відповідно до умов кредитного договору
№ 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року.
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем після померлої ОСОБА_2, як її чоловік.
АТ "Райффайзен Банк" з метою відшкодування збитків, які пов`язані з недійсністю кредитного договору та договору іпотеки, має право звертися відповідно до частини четвертої статті 1231 ЦК України та частини першої статті 1282 ЦК з відповідними вимогами до ОСОБА_1, який є спадкоємцем померлої ОСОБА_2
ОСОБА_1 не укладав, а також не надав згоди на укладення кредитного договору, договору поруки та іпотеки. Відомостей про те, що ОСОБА_1 особисто сплачував платежі відповідно до умов кредитного договору матеріали справи не містять, а також такі докази не надавали представники відповідача.
В заяві про застосування позовної давності, яка була подана представником відповідача, є посилання на те, що ОСОБА_1 дізнався про імовірне порушення свого права 26 вересня 2012 року, коли прибув в судове засідання.
Суд вважав, що позовна давність пропущена з поважних причин, оскільки позивачу не було відомо про існування спірних договорів, він звертався до правоохоронних органів, розраховуючи на можливість поновлення його прав у кримінальному провадженні, оскаржував судові рішення в апеляційному порядку, звертався із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Окрім того, позивач постійно наполягав на тому, що йому нічого не було відомо про існування спірних договорів, що він не погоджував їх укладення. Суд також враховав тривалі службові відрядження позивача.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що з аналізу змісту довіреності від 22 вересня 2007 року вбачається, що
ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником та не вбачається, що він її уповноважив укладати від його імені кредитні договори, а також отримувати кошти в кредит. Тому на підставі частин першої, третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, необхідно визнати недійсним кредитний договір № 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року.
Квартира АДРЕСА_2 відповідно до статті 60 СК України була спільною сумісною власністю подружжя
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згоди подружжя не було отримано, оскільки договір іпотеки був підписаний ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 . Тому цей договір був укладений ОСОБА_2 в порушення вимог частин другої, третьої статті 238 ЦК України, частини третьої статті 65 СК України, оскільки він не відповідав волевиявленню ОСОБА_1, останній не уповноважував дружину на вчинення відповідного правочину, а також не виявляв бажання його укладати.
Також апеляційний суд погодився з висновком про наявність правових підстав для поновлення позивачу позовної давності, оскільки існували об`єктивні обставини, які не дали можливості ОСОБА_1 своєчасно звернутись до суду за захистом порушеного права.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2022 року АТ "Райффайзен Банк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати судові рішення повністю, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що згідно з матеріалами справи
ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права 11 грудня 2007 року.
26 вересня 2012 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси по справі № 1527/2-6716/11 позовну заяву ПАТ "Райффайзен Банк" задоволено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Одеської обласної дирекції заборгованість за кредитом на загальну суму 1 607 774,27 грн та судові витрати в розмірі 3 073,00 грн. ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність кредитних зобов`язань під час розгляду справи № 1527/2-6716/11. З моменту першої явки в судове засідання 23 липня 2012 року до винесення рішення 26 вересня 2012 року, позичальник не був позбавлений можливості подати зустрічний позов в межах позовної давності. В день винесення судового рішення 26 вересня 2012 року ОСОБА_1 особисто приймав участь в справи та зазначив, що він згоден погасити заборгованість по тілу кредиту, але відсотки та пеню не має можливості сплачувати, про що зазначено в рішенні суду по справі № 1527/2-6716/11.
Факт укладання кредитного договору на підставі довіреності вже досліджувався судом, що є підставою звільнення від доказування, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України. Рішенням Суворовського районного суду
м. Одеси по справі № 1527/2- 6716/11 від 26 вересня 2012 року не прийнято до уваги заперечення відповідача ОСОБА_1, оскільки вони не ґрунтувалось на нормах закону, а видача кредиту здійснювалася на підставі довіреності, виданої відповідачем своїй дружині ОСОБА_2 22 вересня 2007 року.
Кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки оформлені згідно вимог цивільного законодавства, скріплені підписами працівника Банку та печатками з однієї сторони і підписами позичальника з іншої, що є безперечним підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договорів та їх укладення. Таким чином, Банк та позичальник, підписавши кредитний договір та договір іпотеки, встановили факт досягнення згоди між собою, щодо всіх істотних умов кредитного договору.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 27 квітня 1984 року, що правильно встановив суд першої інстанції. Проте, суд помилково дійшов висновку, що для укладання договору іпотеки була необхідна письмова згода подружжя, оскільки між подружжям існували правовідносини спільної сумісної власності. Відповідно до пункту 1.2. договору іпотеки було засвідчено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - подружжя. З договору іпотеки вбачається, що іпотекодавцем - є ОСОБА_2 та іпотечне майно належить дружині позивача на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, яке видано 28 березня 2007 року.
Відповідно до частини третьої статі 368 ЦК України (редакція від 14 червня
2007 року, станом на дату укладення договору іпотеки від 11 грудня 2007 року), майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Станом на дату укладення договору іпотеки, діяв СК в редакції від 16 січня 2007 року. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Поза увагою суду залишилися докази, які були надані Банком на виконання ухвали про витребування доказів від 21 грудня 2020 року. Банком подане клопотання про долучення оригіналу кредитного договору, оригіналу кредитної справи та оригіналу договору про виконання постійного доручення на перерахування коштів з поточного рахунку від 11 липня 2012 року, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 особисто здійснив платіж в погашення кредиту згідно КД № 014/83361/82/ НОМЕР_1 в сумі 3 000,00 дол США. Цей документ засвідчено особистим підписом ОСОБА_1 .
У січні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в яких просив оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Вказує, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2012 року позовом Банку задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 1 607 774,27 грн. Саме 26 вересня 2012 року ОСОБА_1 вперше прибув у судове засідання та дізнався про існування кредитного договору та договору іпотеки. Не погодившись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 січня 2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня
2012 року залишено без змін. Після відмови у захисті прав у апеляційній інстанції, ОСОБА_1 21 червня 2013 року звернувся із заявою про кримінальне правопорушення. В рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12013170490003988 проведена судова почеркознавча експертиза (висновок № 98-п від 18 квітня 2014 року). За результатами її проведення було встановлено, що підпис від імені
ОСОБА_1 на ксерокопії посвідчення особи моряка, ксерокопії його паспорту, підпис у заяві - анкеті на отримання кредиту від імені ОСОБА_1, підпис в умовах кредитування від імені ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1, а іншими особами.
Дізнавшись про зазначені обставини, ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня
2012 року за нововиявленими обставинами. Ухвалою Суворовського районного суду від 27 січня 2015 року у задоволенні заяви про перегляд рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня2012 року відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року ухвала Суворовського районного суду від 27 січня 2015 року залишена без змін.
Крім цього, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого
2020 року була скасована постанова слідчого Суворовського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області від 13 грудня 2013 року про закриття кримінального провадження. Досудове розслідування за вказаним кримінальним провадженням тривало на час розгляду цивільної справи в суді, що підтверджується ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29 травня 2020 року.
Отже, узагальнюючи викладене: довіреність від 12 вересня 2007 року не уповноважувала ОСОБА_2 на отримання кредиту від імені ОСОБА_1 ; підписи в документах, які стали підставою для видачі кредиту та оформлення кредитного договору виконані не ОСОБА_1 ; кредитний договір
№ 014/83361/82/86775 від 11 грудня 2007 року та договір іпотеки нерухомого майна підписувала дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 не надавав згоду ОСОБА_2 на передачу майна в іпотеку.
В матеріалах справи є витяг з ЄРДР від 26 червня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є потерпілим у кримінальному провадженні.
Очевидно, що перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного й розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів у порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладання виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи, визначені предметом та підстав позову, й позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах. Вказані висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі
№ 902/326/16 та від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 904/1080/19.6.14 та від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 910/10963/19.
Таким чином, помилка у обраному способі захисту не може бути підставою для покладення на позивача значних майнових збитків.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі; відмовлено у задоволенні клопотання АТ "Райффайзен Банк" про зупинення виконання судових рішень.
В ухвалі Верховного Суду вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушили норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, у якій зазначено, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17, у якій зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц, у якій зроблено висновок, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна, від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц, у якій зазначено, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суди попередніх інстанцій не врахували преюдиційні обставини, встановлені у справі № 1527/2-6716/11, а саме про обізнаність відповідача з 2012 року про укладення його дружиною кредитного договору, не досліджено інші докази на підтвердження зазначеної обставини).
03 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Райффайзен Банк" про визнання недійсними кредитного та іпотечного договору, зняття заборони відчуження на квартиру реєстраційні номери № 626204702 від 11 грудня
2007 року, № 6203910 від 11 грудня 2007 року, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 11 грудня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єсіної Л. М. 22 вересня 2007 року, від імені ОСОБА_1 укладений кредитний договір
№ 014/83361/82/86755 від 11 грудня 2007 року, відповідно до якого кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 60 996,00 дол США.