Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 760/3709/18
провадження № 61-11880св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - керівникКиївської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - Київська міська рада,
треті особи: ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року у складі судді Букіної О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Шахової О. В., Вербової І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року керівник Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, витребування майна і скасування рішення про державну реєстрацію.
Вимоги мотивував тим, що Київською місцевою прокуратурою № 9 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні
№ 12017100090001176 від 02 лютого 2017 року порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України за фактом заволодіння шахрайським шляхом невстановленими особами у невстановлений час об`єктом нерухомості - квартирою АДРЕСА_1, в якій проживала ОСОБА_4 .
Первинна реєстрація на зазначену квартиру проведена за ОСОБА_4 на підставі довідки № 28, виданої ЖБК "Зв`язківець" 07 травня 1996 року.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, померла приблизно 20 травня 2016 року та захоронена за державний кошт.
Відповідно до інформації Дев`ятої Київської нотаріальної контори № 6337/01-16 від 03 листопада 2017 року та інформаційної довідки № 49722767 від
03 листопада 2017 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась. Згідно листа Солом`янського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану №10437/16.11-09 від 09 листопада 2017 року не виявлено актових записів, які б підтверджували родинні відносини відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та актових записів про шлюб та народження її дітей.
ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 31 грудня 1974 року по 19 грудня 2016 року (знята з реєстраційного обліку на підставі свідоцтва про смерть) та інших зареєстрованих осіб за даною адресою не має.
Тобто, на цей час відсутні спадкоємці за заповітом і за законом, а також особи, які усунені від права на спадкування чи мали б право на спадщину, але не прийняли чи відмовились від її прийняття. Тому квартира АДРЕСА_1 має бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Проте, 30 серпня 2016 року спірна квартира зареєстрована державним реєстратором Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на праві власності за ОСОБА_1 . Підставою для такої реєстрації зазначено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В. за реєстровим № 1469 від 25 червня
2009 року, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала спірну квартиру ОСОБА_1 .
Київським державним нотаріальним архівом 09 листопада 2017 року повідомлено, що у справі № 02-33 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій" том № 2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Грицаєнко В. В. від 25 червня 2009 року за реєстровим № 1469 відсутній запис про посвідчення договору дарування чи купівлі - продажу будь-якого майна. За реєстровим № 1469 від 25 червня 2009 року міститься запис про засвідчення вірності однієї копії акту прийому передачі приміщення. Відповідно до листів Київського державного нотаріального архіву № 167/01-21 від 16 січня 2018 року, №151/01-21 від 13 лютого 2017 року у справі № 02-33 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій" том № 2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В. міститься запис від 25 червня 2009 року за реєстровим № 1470 про посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, сторонами договору є ТОВ "СЕРВІК" (продавець) та ОСОБА_5 (покупець). При посвідченні цього договору використано чотири спеціальних бланки нотаріальних документів, одним з яких є бланк серії ВМЕ № 287941.
21 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер 7815, виданий 21 грудня 2016 року, та проведено державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 (рішення
№ 33054292 від 21 грудня 2016 року).
Відповідно до інформації Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації № 108-1071 від 22 січня 2018 року станом на 20 січня 2018 року, за адресою: АДРЕСА_2 відсутня реєстрація фізичних осіб.
Договір дарування квартири № 1469 від 25 червня 2009 року порушує право власності територіальної громади на майно, яке в силу відумерлості спадщини повинно перейти у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
Враховуючи, що Київською міською радою, якій в силу наслідків відумерлості спадщини має належати спірна квартира, рішення про відчуження спірного майна не приймалися, а тому не було волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_2 на підставі статті 388 ЦК України на користь Київської міської ради, як власника та розпорядника майна територіальної громади міста Києва.
Прокурор просив:
визнати недійсним договір дарування квартири від 25 червня 2009 року
№ 1469, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що складається з нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 ;
витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади
м. Києва в особі Київської міської ради нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 ;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 33054292 від 21 грудня 2016 року, відповідно до якого
21 грудня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до Київської міської ради в інтересах держави в особі якої діє Київська місцева прокуратура № 9, треті особи: ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О., ОСОБА_3, про визнання права власності.
Зустрічний позов мотивований тим, що 11 грудня 2016 року прийняв у власність (купив), а ОСОБА_1 передав у власність (продав) квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. за реєстровим № 7815, на підставі якого 21 грудня 2016 року зареєстроване право власності на спірну квартиру.
Він придбав спірну квартиру 21 грудня 2016 року за відплатним договором, сплативши за неї 635 280,00 грн та його право власності зареєстровано у встановленому законом порядку. Він не знав і не міг знати про наявність будь-яких перешкод до вчинення правочину за яким придбав спірну квартиру, у тому числі що ОСОБА_1 не мав права її відчужувати, а тому відповідно до статті 330 ЦК України, вважає, що є добросовісним набувачем.
Просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, а у первісному позові відмовити.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року, первісний позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 25 червня 2009 № 1469, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Визнано квартиру АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та передано дану квартиру у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Витребувано квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 33054292 від 21 грудня 2016 року, відповідно до якого 21 грудня
2016 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою:
АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Прокуратури м. Києва судовий збір у розмірі 7 407,60 грн з кожного.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору дарування не було дотримано нотаріальної форми правочину, та як наслідок волевиявлення власника ОСОБА_4 на відчуження спірного нерухомого майна було відсутнє, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.
Цей позов до суду подано з дотриманням строку, визначеного статтею 1277 ЦК України, тому суд приходить до висновку про задоволення позову і в частині визнання квартири АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_4 та передання даної квартири у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
Враховуючи висновок суду про недійсність договору дарування спірної квартири від 25 червня 2009 року №1469, відумерлість спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 та відповідно належність такого спадкового майна Київській міській раді в силу закону, суд приходить також до висновку про витребування спірної квартири у ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Київської міської ради.
Витребування майна з володіння ОСОБА_2 відповідає критерію законності, оскільки таке витребування здійснюється на підставі норм статті 388 ЦК України у зв`язку з безпідставним заволодінням майном територіальної громади. Норми ЦК України відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, сумніви відповідача у правильності тлумачення та застосування цих норм не можуть свідчити про незаконність втручання в право на мирне володіння майном.
Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації. Враховуючи внесення 21 грудня 2016 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, суд вважав за можливе скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно № 33054292 від 21 грудня 2016 року.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про те, що первинний правочин, тобто договір дарування від 26 вересня 2006 року є недійсним, відповідно ОСОБА_1 не мав права на відчуження спірної квартири та як наслідок про витребування майна від ОСОБА_2 на користь Київської міської ради, правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну квартиру відсутні.
Крім того, Київська міська рада не оспорює виникнення у ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно на підставі договору купівлі- продажу від
21 грудня 2016 року, як і відсутні докази оспорення, невизнання цього права з боку відповідача ОСОБА_1, а тому відсутні підстави задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку статті 392 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що у зв`язку з визнанням недійсним договору дарування квартири від 25 червня 2009 року № 1469, укладеного між ОСОБА_4 та
ОСОБА_1, ОСОБА_1 без достатньої правової підстави відчужив спірне майно ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 як добросовісний набувач спірної квартири набув право власності на неї на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2016 року і тому вона не може бути витребувана відповідно до статті 388 ЦК України є необґрунтованими. Матеріали справи свідчать про те, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу ОСОБА_1, як підставу набуття права власності на вказану квартиру було зазначено "договір купівлі-продажу", хоча фактично на руках у нього був "договір дарування", який у подальшому за рішенням суду визнано недійсним. Вказану обставину при укладанні спірного договору ОСОБА_2 мав реальну можливість перевіряти, незважаючи на те, що він є юридично необізнаною особою. Тому безпідставними є посилання в апеляційній скарзі на чисельні рішення Європейського суду з прав людини щодо втручання держави в право особи на мирне володіння майном, оскільки ОСОБА_2 мав реальну можливість самостійно з`ясувати підставу набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_1, в зв`язку з чим вказане втручання прокуратури є обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції істотно порушує права та законні інтереси ОСОБА_2, оскільки в подальшому він, як добросовісний набувач не зможе отримати відшкодування понесених витрат на придбання квартири враховуючи, що ОСОБА_1 виїхав за межі України, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки він не позбавлений можливості звернутися до ОСОБА_1 про відшкодування відповідної шкоди.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору дарування квартири не оскаржувалось, тому судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення в частині: визнання квартири відумерлою спадщиною та передачі у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради; витребування спірної квартири від нього; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно про його право власності на квартиру; відмови у задоволенні його зустрічного позову про визнання права власності; стягнення з нього судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог прокурора відмовити, його зустрічний позов задовольнити, в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 8, 330, 388, 1222, 1268, 1277 ЦК України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 2, 10, частин першої-третьої статті 89, частини першої статті 264, частини четвертої статті 265, статті 263, частини першої статті 382 ЦПК України. ОСОБА_2 як добросовісний набувач спірної квартири набув право власності на неї на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2016 року.
Відсутні правові підстави для застосування статті 388 ЦК України у вказаних правовідносинах, оскільки Київська міська рада не є спадкоємцем відповідно до статті 1222 ЦК України, а тому квартира їй не належить з часу відкриття спадщини. На момент набуття Київською міською радою права подати заяву про визнання спадщини ОСОБА_4 відумерлою, він вже п`ять місяців був законним власником цієї квартири на підставі статті 330 ЦК України.
Суд першої інстанції застосував закон, із застосуванням якого погодився й суд апеляційної інстанції, зокрема частину другу статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який не підлягає застосуванню, оскільки запис про його право власності на спірну квартиру внесений не на підставі недійсного договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а на підставі відплатного договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2016 року, укладеного між ним та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. за реєстровим № 7815 за 635 280,00 грн, тому право власності на квартиру зареєстроване за ним у встановленому законом порядку.
Як добросовісний набувач він набув право власності на спірну квартиру відповідно до статті 330 ЦК України і вона не може бути витребувана у нього.
ОСОБА_1 29 жовтня 2017 року виїхав за межі України і вже не повернеться, оскільки наявне відкрите кримінальне провадження за особливо тяжким злочином, передбаченим частиною четвертою статті 190 КК України. Тому він позбавляється права власності на квартиру, яке набув за відплатним договором купівлі-продажу, без компенсації, і не може розраховувати ні на отримання іншого житла від держави, ні на відшкодування понесених ним витрат на придбання квартири. Тому залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується, що додатково підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року клопотання
ОСОБА_2 про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги задоволено, визначивши його у розмірі 2 712 грн; відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалізазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня
2019 року у справі № 521/8368/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог прокурора до ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою, витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію права та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення з нього судового збору. Тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася, спадкоємців в порядку закону чи заповіту у ОСОБА_4 немає.
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.
30 серпня 2016 року спірна квартира зареєстрована державним реєстратором комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на праві власності за
ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири від 25 червня
2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В. за реєстровим № 1469.
У справі №02-33 "Реєстр для реєстрації нотаріальних дій" том № 2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В. від
25 червня 2009 року за реєстровим № 1469 відсутній запис про посвідчення договору дарування чи купівлі-продажу будь-якого майна. За реєстровим
№ 1469 від 25 червня 2009 року міститься запис про засвідчення вірності однієї копії акту прийому-передачі приміщення. Також міститься запис від 25 червня 2009 року за реєстровим № 1470 про посвідчення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, сторонами договору є ТОВ "СЕРВІК" (продавець) та ОСОБА_5 (покупець). При посвідченні цього договору використано чотири спеціальних бланки нотаріальних документів, одним з яких є бланк серії ВМЕ
№ 28794.
21 грудня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р. О. за реєстровим номером 7815.
21 грудня 2016 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р. О. внесений запис про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1012247180000.
Київською місцевою прокуратурою № 9 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12017100090001176 від 02 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України за фактом заволодіння шахрайським шляхом невстановленими особами у невстановлений час об`єктом нерухомості - квартирою АДРЕСА_1, в якій проживала
ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.