Постанова
Іменем України
23 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 188/1542/20
провадження № 61-11857св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: Орган опіки та піклування Української сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання їх сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги мотивувала тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з лютого 2016 року до березня 2020 року, від якого мають спільного сина ОСОБА_3, 2016 року народження. Після розірвання шлюбу з відповідачем син залишився проживати разом із нею в місті Першотравенську Дніпропетровської області.
Зазначала, що з травня 2020 року винайняла житло, працевлаштувалась та зайнялася оформленням сина до дитячого садочка "Берізка", піклувалася про нього, створила всі необхідні умови для нормального фізичного та психологічного його розвитку дитини. Оскільки відповідач добровільно допомоги на утримання сина не надавав, вона змушена була звернутися до суду про стягнення з нього аліментів у примусовому порядку.
При цьому вона не заперечувала проти спілкування та побачення сина з батьком, тому 01 серпня 2020 року відповідач на декілька днів забрав його за місцем свого проживання в с. Українське Петропавлівського району й з того часу додому не повернув.
По факту викрадення дитини вона звернулась до поліції, де їй пояснили про необхідність вирішення спору в судовому порядку.
Після її звернення з позовом ОСОБА_2 заборонив їй наближатися до сина і лише після втручання представників поліції та органу опіки і піклування дозволив спілкування у його присутності.
Вказувала, що на теперішній час син ОСОБА_3 не ходить до дитячого садочка, не отримує якісного фізичного та морального розвитку, підготовки до навчання у школі, позбавлений можливості спілкування з однолітками.
Посилаючись на та, що батько негативно впливає на загальний розвиток дитини, просила встановити місце проживання малолітнього сина з матір`ю.
У червні 2021 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із батьком.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 їх відносини погіршились й остання 09 травня 2020 року переїхала на постійне місце проживання у м. Першотравенськ Дніпропетровської області, забравши із собою їх спільного сина ОСОБА_3 .
Вказував, що колишня дружина приховувала свою нову адресу, обмежувала їх спілкування з дитиною, при зустрічах син скаржився, що йому боязко залишатися з мамою і його обмежують в дитячих розвагах, тому 01 серпня 2020 року він забрав його та не повернув матері.
Він жодним чином не перешкоджає спілкуванню сина з матір`ю, але остання не проявляє такого бажання, вимагаючи лише переїзду дитини за місцем її проживання. На підставі судового наказу ОСОБА_1 отримувала аліменти на утримання сина й після його скасування кошти не повернула, що свідчить про її матеріальну зацікавленість у визначенні місця проживання сина.
Зазначав, що займається його вихованням, спілкується на різні теми, по можливості відвідують заклади для розвитку та відпочинку дітей, а тому дитина бажає проживати разом із ним.
На теперішній час вони з сином проживають у будинку його батька, в якій є окрема кімната для нього з окремим ліжком, власним столиком для навчання, ігор, розвитку. Окрім того він має у власності квартиру в с. Українське Синельниківського району Дніпропетровської області, постійний заробіток за місцем роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ГЛУСКО РІТЕЙЛ", який складається із щомісячної заробітної плати в розмірі близько 10 000,00 гривень, та отримує пенсію по інвалідності в розмірі 2 100,00 гривень, чого достатньо для забезпечення потреб сина.
Також зазначав, що на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, за станом здоров`я має змогу виховувати сина, спиртними напоями не зловживає, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно, добре ставиться до сина, постійно слідкує за станом його здоров`я, розвитком, виховує та піклується про нього, між ниминалагоджений психологічний контакт, присутня прив`язаність один до одного.
Натомість його колишня дружина тимчасово проживає на орендованій квартирі, власного житла не має, лише з середини весни 2021 року працевлаштувалася. Її заробітку вистачає лише на оплату витрат на утримання орендованого житла та власних потреб, а отже відсутні можливості забезпечувати потреби дитини.
ОСОБА_1 не слідкувала за станом здоров`я сина, його розвитком, вихованням, не піклувалася про нього, у результаті у неї з сином зруйнований психологічний контакт.
Посилаючись на наведене, просив задовольнити його позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2022 року у складі судді Курочкіної О. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції аргументовано тим, що обидва батьки мають необхідні умови для проживання дитини, малолітній ОСОБА_3 однаково ставиться до батьків і любить їх обох, але бажає проживати з батьком, почувається там більш природно і захищено. Крім того, суд виходив із того, що за час перебування дитини у батька ОСОБА_1 добровільно не підтримувала його фінансово. Суд вважав, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, оскільки забезпечує розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. При цьому позивачка має не лише право, а й усі можливості для спілкування з сином, участі у його вихованні та забезпеченні.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2022 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено.
Визначено місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не навів обставин, які б були достатніми для прийняття рішення про розлучення дитини зі своєю матір`ю. Зокрема, ним не доведено неналежне виконання матір`ю дитини батьківських обов`язків, судом встановлено небайдуже ставлення ОСОБА_1 до сина та бажання бути разом із ним. Таким чином, враховуючи вік дитини та з урахуванням виключно її інтересів, апеляційний суд вважав, що саме мати в найбільшій мірі може сприяти більш гармонійному розвитку малолітньої дитини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 листопада 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 лютого 2020 року в справі № 574/886/18, від 06 червня 2019 року в справі № 495/2106/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 608/190/18, від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 204/8432/19, від 23 грудня 2019 року в справі № 552/4608/18, від 21 травня 2020 року в справі № 587/2134/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.
ОСОБА_1 без його згоди покинула постійне місце проживання, забравши сина, переїхала до м. Першотравенська Дніпропетровської області.
Колишня дружина до листопада 2021 року на мала взагалі заробітку, після чого працевлаштувалася та з того часу має постійний дохід, що складається із заробітної плати в розмірі близько 5 000,00 гривень. Отримуваного нею заробітку недостатньо навіть для забезпечення власних потреб. Він має постійний заробіток, з ними проживає його батько (дідусь дитини), який також отримує пенсію. Отже його дохід є стабільним та достатнім для забезпечення потреб як дитини, так і особистих.
У житловому будинку, де він проживає з сином, є окрема кімната з власним ліжком, власними меблями, куточком для розваг, власною оргтехнікою, є їжа та особисті речі дитини в достатку.
Висновок органу опіки та піклування Української сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області щодо доцільності визначення місця проживання дитини з батьком є більш справедливим та відповідає вимогам законодавства щодо його складення, адже представники органу безпосередньо вивчали умови проживання дитини, спілкування з батьком, дідом, іншими особами, соціумом, мали змогу вивчити та почути особисто від нього його ставлення як до батька, так і матері. В той час як представники органу опіки та піклування Першотрванської міської ради Дніпропетровської області склали власний протилежний висновок, який базується лише на умовах проживання матері, при цьому жодної інформації щодо ставлення дитини до батьків чи умов проживання особисто від дитини вони не отримували, що ставить під сумнів сам висновок.
Отже всі обставини, що мають бути визначальними для вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини у відповідності до статті 161 СК України безумовно свідчать на користь батька.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 188/1542/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Орган опіки та піклування Української сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 лютого 2016 року, який розірваний на підставі рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20 липня 2020 року.
Сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення батьків проживав разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.
Згідно з довідкою Комунального дошкільного навчального закладу "Берізка" ОСОБА_3 зарахований до дитячого садка з 02 вересня 2020 року.
У серпні 2020 року, після перебування сина у батька, останній не повернув його за місцем проживання матері, залишивши у себе.
Згідно з актом обстеження від 06 жовтня 2020 року малолітній ОСОБА_3, 2016 року народження, проживає з батьком із 01 серпня 2020 року по АДРЕСА_1 .
Відповідно до талону-повідомлення від 20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до поліції з приводу того, що ОСОБА_2 не віддає їй сина.
14 вересня 2020 року Петропавлівським районним судом видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення від дня пред`явлення заяви, тобто з 05 серпня 2020 року і до досягнення сином повноліття. Зазначений наказ скасованоухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2020 року на підставі заяви ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Української сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської від 24 вересня 2021 року доцільно визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_2 .
Органом опіки та піклування ВК Петропавлівської міської ради 28 вересня 2021 року розглянуто питання щодо можливості проживання малолітньої дитини сторін з одним із батьків та, враховуючи інтереси дитини, зроблено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_1 .
Також суди встановили, що обидва батьки мають необхідні умови для проживання дитини, працевлаштовані, отримують заробітну плату, а малолітній ОСОБА_6 однаково ставиться до батьків і любить їх обох.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 14 лютого 2020 року в справі № 574/886/18, від 06 червня 2019 року в справі № 495/2106/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 608/190/18, від 21 липня 2021 року в справі № 404/3499/17, від 22 грудня 2021 року в справі № 204/8432/19, від 23 грудня 2019 року в справі № 552/4608/18, від 21 травня 2020 року в справі № 587/2134/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.