Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 518/275/18
провадження № 61-11237св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чорного Олексія Віталійовича на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 28 квітня 2022 року у складі судді Гончар І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 57 643 862,85 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ним за договором позики
від 21 лютого 2015 року була надана позика ОСОБА_2 в сумі 55 716 988,00 грн, що на дату надання позики по курсу НБУ складало еквівалент 2 000 000,00 доларів США, строком на 10 місяців до 28 грудня 2015 року (пункти 3.2 та 4.1 договору позики).
Факт отримання відповідачем суми позики від позивача підтверджується також розпискою про отримання позики від 21 лютого 2015 року.
Посилаючись на те, що відповідач свої зобовязання не виконав, борг не повернув, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму основної заборгованості та 3% річних у загальному розмірі 2 129 205,48 доларів США, що станом на 21 лютого 2018 року еквівалентно 57 643 862,85 грн.
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики неукладеним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що як вбачається з порівняльного аналізу підпису, який здійснено на договорі позики, та підпису, який здійснено на паспорті ОСОБА_2, вони вчинені різними особами та зовсім не схожі між собою. До того ж, спірний договір не підписувався позивачем ОСОБА_1 та грошові кошти від позивача він не отримував.
Також зазначав, що ОСОБА_1 є публічною особою, представником народу у органах місцевого самоврядування - депутатом Одеської обласної ради, і відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язаний щорічно подавати декларації про доходи.
З аналізу декларацій ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки не вбачається наявності жодних позичених коштів третім особам, тим більш у такому великому розмірі. Однак, як в декларації 2016 року, так і в декларації 2017 року, відповідна колонка є незаповненою.
Також звертав увагу на те, що договір, який наданий на підтвердження існування заборгованості, є помальованим клаптиком паперу, з виправленнями та не відповідає формі договору, яка встановлена Цивільним кодексом України.
З огляду на вказане ОСОБА_2 просив визнати договір позики
від 21 лютого 2015 року неукладеним, оскільки він підписаний не
ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 28 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 57 643 862, 85 грн.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики неукладеним, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в розписці та в договорі позики стоїть підпис ОСОБА_2, що підтверджено висновками судово-почеркознавчих експертиз, відповідно кошти були передані, тобто договір позики був укладений і підстави визнавати його неукладеним відсутні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Чорного О. В. на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 28 квітня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Чорний О. В., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 листопада2021 року у справі № 705/3275/18, провадження № 61-12851св21, від 08 липня
2019 року у справі № 524/4946/16-ц, провадження № 61-20376св18, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, від 30 червня 2020 року у справі № 487/94/17, провадження № 38225св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що і в договорі позики, і в розписці від 21 лютого 2015 року зазначено, що в позику передаються та позичальником отримано саме 2 000 000,00 доларів США, проте в позовній заяві та при наданні пояснень позивач зазначав, що в позику передано саме
55 716 988,00 грн. Посилання на визначення еквіваленту в іноземній валюті не відповідає фактичним обставинам справи.
Вважає, що наданий позивачем договір позики про надання в борг 2 000 000,00 доларів США не може бути належним доказом факту надання позики в розмірі 55 716 988,00 грн, а тому позивачем не надано суду жодних належних і допустимих доказів для підтвердження факту передачі відповідачу в позику саме 55 716 988,00 грн.
Також зазначає, що судами неправомірно застосовано до спірних правовідносин положення частини другої статті 533 ЦК України.
Судами не враховано, що розписка про отримання 2 000 000,00 доларів США не містить зобовʼязання позичальника повернути кошти, а містить лише відсилання на договір позики від 21 лютого 2015 року, отже зі змісту розписки не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг.
Крім того, судами попередніх інстанцій неправомірно прийнято відмову свідка ОСОБА_3 від надання пояснень в судовому засіданні. Суди, визнавши доцільність допиту свідка, фактично неправомірно позбавили сторону відповідача можливості поставити запитання свідку відносно відомих йому фактичних обставин.
Також зазначає, що договір доручення від 19 лютого 2015 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є неукладеним, оскільки позивач не видав ОСОБА_3 довіреність, хоча для вчинення юридичних дій її наявність є обов`язковою.
Тому, в силу неукладеності договору доручення від 19 лютого 2015 року, неукладеним є і договір позики від 21 лютого 2015 року та відповідна розписка.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 лютого 2015 року
між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 2 000 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю так ж суму грошових коштів.
Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою, підписаною позичальником в момент передачі йому суми позики, яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору позики).
Сума позики за договором складає 2 000 000,00 доларів США (пункт 2.1 договору).
Відповідно до пункту 3.2 договору позики строк, на який надається позика позичальнику, складає 10 місяців з моменту передачі позикодавцем грошових коштів.
Після закінчення терміну, вказаного в пункті 3.2 договору, позичальник зобов`язаний повернути суму позики до 28 грудня 2015 року (пункт 4.1 договору позики).
Згідно з пунктом 4.3 договору після повернення позики в повному обсязі позикодавець повинен повернути позичальнику розписку. У випадку неможливості повернення розписки позикодавець повинен вказати про це в розписці, яку він видає.
Факт отримання ОСОБА_2 суми позики від ОСОБА_1 у розмірі 2 000 000,00 доларів США підтверджується також розпискою про отримання позики від 21 лютого 2015 року.
Згідно висновку експерта судово-технічної експертизи документів Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України № 19-6144/6145 від 26 листопада 2019 року надані на експертизу документи є оригіналами, а не електорофотокопіями. Друковані тексти, рукописні записи, що розміщені у наданих на експертизу документах, змінам у вигляді підчистки, травлення, додруковці (дописці) не піддавались. Підписи, що розміщені у графах (рядках) наданих на експертизу документів виконані без використання технічних прийомів (засобів) та без попередньої технічної підготовки.
Згідно висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України № 19-6035 від 26 грудня 2019 року підписи від імені ОСОБА_2 в розписці про отримання грошової позики від 21 лютого 2015 року та договорі грошового займу від 21 лютого 2015 року в графі "Директор" виконані самим ОСОБА_2 .
Згідно висновку експертів судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України № 20-4642 повторної комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 24 грудня 2020 року підписи від імені ОСОБА_2 у договорі позики у нижній правій частині лицьової сторони першого аркушу, у нижній середній частині зворотної сторони першого аркушу та на зворотному боці другого аркушу від 21 лютого 2015 року та розписці від 21 лютого 2015 року виконані самим ОСОБА_2 .
Згідно висновку експерта додаткової судово-технічної експертизи Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України № 20-4629 від 30 грудня 2020 року надані на експертизу документи є оригіналами, а не електорофотокопіями. Друковані тексти, рукописні записи, що розміщені у наданих на експертизу документах змінам у вигляді підчистки, травлення, додруковці (дописці) не піддавались. Підписи, що розміщені у графах (рядках) наданих на експертизу документів виконані без використання технічних прийомів (засобів) та без попередньої технічної підготовки.
Згідно висновку експертів Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз міністерства юстиції України за результатами проведення судово-технічної експертизи документів рукописні записи у договорі доручення, датованому 19 лютого 2015 року, виконані кульковими ручками, спорядженими пастами різних відтінків синьо-фіолетового кольору. У договорі доручення, датованому 19 лютого
2015 року, відсутні ознаки штучного зістарювання документів. Рукописний текст у договорі доручення, датованому 19 лютого
2015 року, виконаний раніше жовтня 2016 року. Більш точно встановити період виконання досліджуваних записів не представляється можливим у межах наданих зразків з урахуванням похибки наявних методик дослідження штрихів рукописних записів та підписів. Виконання рукописних записів у договорі доручення, датованому 19 лютого
2015 року, у зазначену в документі дату 19 лютого 2015 року не виключається.
Дані висновки підтверджені поясненнями експертів в судовому засіданні О. Посільського та Т. Ліхвара .
З наданих в судовому засіданні пояснень ОСОБА_1 встановлено, що ним особисто вранці 21 лютого 2015 року були передані ОСОБА_2 в присутності свого брата - ОСОБА_3 на території належної ОСОБА_2 виробничої бази грошові кошти в гривнях. Але через те, що бланки договору позики та розписки його брат забув в офісі в м. Одеса, тому він передав гроші в смт. Ширяєво, тому що сам мав їхати в м. Київ. Його брат ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поїхали в м. Одеса, де в офісному приміщені підписали договір позики та розписку про отримання грошових коштів. Його брат підписав договір позики та розписку на підставі договору доручення від 19 лютого 2015 року, який був завчасно укладений між ним та його братом, оскільки він планував виїзд у відрядження до м. Київ.
Викликаний в судове засідання свідок ОСОБА_3 відмовився від давання показань, згідно статті 63 Конституції України та статті 71 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.