Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 357/11036/21
провадження № 61-10141св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1
відповідачі: Білоцерківська міська рада Київської області, ОСОБА_2, Головне управління Держгеокадастру у Київській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренка Дмитра Костянтиновича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2022 року у складі судді Ярмоли О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня
2022 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М.,
Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив скасувати рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 28 листопада 2019 року № 4727-84-VІІ, яким було затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2, та скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:07:012:0005 шляхом припинення реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 червня 2003 року на підставі договору дарування він є власником житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Рішенням Білоцерківської міської ради від 05 травня 2005 року йому було передано у власність земельну ділянку площею 993 кв. м для обслуговування житлового будинку та 489 кв. м для садівництва, по АДРЕСА_1 . Позивач виготовив 2 державні акти в підтвердження свого права власності на вказані земельні ділянки, однак, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 06 грудня 2013 року, яке набрало законної сили, було визнано недійсними підстави набуття та саме право власності на земельну ділянку площею 0,489 га для індивідуального садівництва. Підставою для прийняття такого рішення суду стало те, що відповідачу ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 було надано дозвіл на будівництво сарая-гаража-літньої кухні. Згідно такого розпорядження було видано відповідачу дозвіл на виконання будівельних робіт №9 від 06 червня 2001 року на будівництво господарських будівель.
26 червня 2020 року позивач звернувся до Білоцерківської міської ради з питанням передачі йому земельної ділянки площею 210 кв. м для ведення особистого підсобного господарства, що була надана раніше в користування згідно рішення Білоцерківської міської ради від 28 липня 2000 року за №251. Однак, позивачу повідомили, що рішенням Білоцерківської міської ради
від 28 листопада 2019 року №4727-84-VІІ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га по АДРЕСА_1 .
Вважає, що вказаним рішенням було порушено право позивача, оскільки не було враховано, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 28 липня 2000 року № 251 було передано 210 кв. м для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_3, попередньому власнику домоволодіння. Крім того позивач зазначав, що земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:07:012:0005 (земельна ділянка, на яку затверджено технічну документацію 28 листопада 2019 року) перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:07:012:0006. Відповідачу рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 29 серпня 2000 року № 278 виділялась земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,0320 га для ведення особистого підсобного господарства, а не для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 489 кв. м.
Посилаючись на те, що земельну ділянку площею 210 кв. м без його згоди, як користувача, було переведено в інше цільове призначення та передано у власність іншій особі, що є порушенням його прав, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із відсутності доказів накладення меж належної позивачу земельної ділянки на межі земельної ділянки ОСОБА_2, відсутності даних щодо фактичного користування спірною земельною ділянкою, а також даних про наявне право у позивача на користування земельною ділянкою, яка була передана ОСОБА_2, у зв`язку із чим дійшли висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 28 листопада 2019 року № 4727-84-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки комунальної власності у власність ОСОБА_2" було порушено його права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Овчаренка Д. К. на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Овчаренко Д. К., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 724/1127/17, провадження № 61-14949св19, від 12 лютого 2020 року у справі № 826/19769/16, провадження № К/9901/791/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним.
Проте, судами попередніх інстанцій не враховано, що площа земельної ділянки 489 кв. м та технічна документація, на підставі якої проводилась реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, скасовані рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 06 грудня 2013 року, проте рішенням Білоцерківської міської ради від 28 листопада 2019 року № 4727-84-VII "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки комунальної власності у власність громадянину ОСОБА_2" затверджено новий проект землеустрою із нескасованим кадастровим номером, чим порушено вимоги Закону України "Про Державний земельний кадастр", в якому частиною 7 статті 16 передбачено, що скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці.
Відповідно до частини 6 статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Проте, в даній справі, реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не скасована, не скасований і кадастровий номер та супроводжуюча його інформація не перенесена до архіву з належним закриттям поземельної книги, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру
від 28 лютого 2018 року та від 07 червня 2022 року.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування укладеного між ним та ОСОБА_4 04 червня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Київської області Кушнір Н. Б.
Рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 28 липня 2000 року за № 251 громадянину ОСОБА_3, проживаючому по
АДРЕСА_1, було передано в постійне користування земельну ділянку площею 1000 кв. м для обслуговування житлового будинку та
210 кв. м для ведення особистого підсобного господарства.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суд Київської області
від 06 грудня 2013 року у справі № 357/8406/13 за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, ОСОБА_1, відділу Держземагентства
в м. Біла Церква визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 05 серпня 2005 року № 306 в частині передачі
ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 489 кв. м та затвердження виготовленої "Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадян України в межах Білоцерківської міської ради", а також площу земельної ділянки для ведення садівництва 489 кв. м, передану у власність ОСОБА_1 .
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №313918, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 05 серпня 2005 року за № 306, на земельну ділянку площею 0,0489 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_1, 30 січня 2006 року. Вказане рішення суду набрало законно сили після перегляду справи судом касаційної інстанції 06 вересня 2017 року.
З мотивувальної частині рішення вбачається, що підставою визнання недійсними рішення Білоцерківської міської ради від 05 серпня 2005 року
№ 306 та виданих на його підставі державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 стало порушення прав ОСОБА_2 щодо користування земельною ділянкою для ведення особистого підсобного господарства, на якій зведений об`єкт будівництва.
Цим рішенням також було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради №278 від 29 серпня 2000 року ОСОБА_2 виділено в постійне користування земельну ділянку площею 0,0320 га по АДРЕСА_1, та 06 червня
2001 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво сарая-гаража-літньої кухні. 30 січня 2006 року був виготовлений технічний план на садибний будинок по АДРЕСА_1 . В 2010 був виготовлений кадастровий план виділеної ОСОБА_2 земельної ділянки, згідно якого площа ділянки склала 0,0491 га, складено опис меж суміжних користувачів.
Крім того, рішенням Київського окружного адміністративного суду
від 09 вересня 2019 року у справі № 320/6635/18 за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, було встановлено, що рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 18 грудня 2014 року №1356-67-VІ, яким надано ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки площею 0,0489 га, є чинним та таким, що вичерпало свою дію виконанням. Суд зобов`язав Білоцерківську міську раду Київської області розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки комунальної власності ОСОБА_2 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,
12 березня 2018 року було скасовано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0489 га, з кадастровим номером 3210300000:07:012:0005.
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду
від 09 вересня 2019 року у справі № 320/6635/18, рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 28 листопада 2019 року №4727-84-VІІ "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки комунальної власності у власність ОСОБА_2" було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0489 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3210300000:07:012:0005.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.