Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 183/4204/21
провадження № 61-6625св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська Дніпропетровської області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року в складі колегії суддів : Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська Дніпропетровської області, третя особа - виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 02 липня 2007 року вона була прийнята на роботу до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, з 28 лютого 2008 року працювала на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома, не маючи жодного стягнення та зауваження.
Розпорядженням міського голови № 295-к від 18 травня 2021 року її було включено до атестаційної комісії з атестації директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська ОСОБА_2 . Саме з цього моменту між нею та директором склалися неприязні відносини, внаслідок чого ОСОБА_2 запропонувала їй написати заяву про звільнення, проте вона відмовилася. Отримавши відмову, ОСОБА_2 наказала написати заяву про причини її відсутності на робочому місці 24 травня 2021 року, незважаючи на те, що вона була на робочому місці в цей день та виконувала безпосередньо свою роботу.
Після цієї події вона звернулася за медичною допомогою та перебувала на лікарняному.
29 травня 2021 року, отримавши грошові кошти у більшій, ніж вона розраховувала, сумі, зателефонувала бухгалтеру територіального центру, та остання повідомила про її звільнення з роботи за прогул.
У подальшому вона звернулася до міського голови міста Новомосковська з заявою щодо свого захисту, внаслідок чого міським головою було створено комісію з розслідування фактів, викладених ОСОБА_1 щодо неправомірних дій з боку ОСОБА_2 .
Таким чином позивач зазначає, що її звільнення відбулося незаконно, 24 травня 2021 року вона виконувала свою роботу, на момент прийняття наказу про звільнення, -перебувала на лікарняному.
Крім того, вона є головою профспілкового комітету, однак її звільнення не було погоджено у відповідності до вимог статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Враховуючи наведене, позивачка просила ухвалити рішення, яким скасувати наказ № 28-К/тр від 26 травня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома"; поновити її на роботі на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 травня 2021 року по день ухвалення рішення.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано наказ № 28-К/тр від 26 травня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома".
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська.
Стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 травня 2021 року по 01 жовтня 2021 року у розмірі 37 501,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивачки з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема позивачка не вчиняла прогул, наказ про звільнення прийнятий в період її тимчасової непрацездатності та без отримання відповідної згоди профспілкового комітету організації, головою якої вона була.
Вказане рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2, як особа, яка не брала участі у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, третя особа: виконавчий комітет Новомосковської міської ради, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що після відкриття апеляційного провадження встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки фізичної особи ОСОБА_2 не вирішувалися. Відповідачем у цій справі є Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська, а ОСОБА_2 видала оскаржуваний позивачкою наказ про звільнення, перебуваючи на посаді директора вказаного центру. Тобто ОСОБА_2, будучи посадовою особою, діяла не у власних інтересах, а виключно в інтересах та як представник Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
15 липня 2022 року ОСОБА_2, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року в указаній справі, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та направити справи до апеляційного суду для продовження розгляду.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що в цій справі не порушуються права та законні інтереси ОСОБА_2 .
Зазначає, що розпорядження міського голови від 22 червня 2021 року її звільнено з посади директора Територіального центру за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Підставою для звільнення зазначено вчинення одноразового грубого порушення, а саме: незаконне та безпідставне звільнення за прогул соціального робітника ОСОБА_1 .
Своє звільнення з посади директора центру вона оскаржила в судовому порядку. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2022 року в справі № 183/5039/21 у задоволенні її позову про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Відмовляючи у задоволення позову, суд оцінював не дії відповідача (роботодавця - Територіального центру), а її особисті дії як фізичної особи.
Інші учасники справи не скористалися своїм право на подачу відзиву на касаційну скаргу
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що з 02 липня 2007 року позивачка у справі перебувала у трудових відносинах із Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) міста Новомосковська. З 28 лютого 2008 року працювала на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома.
На підставі наказу директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Новомосковської міської ради Решетняк Т. Ю. від 26 травня 2021 року № 28-К/тр ОСОБА_1 звільнено з посади соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома з 26 травня 2021 року за прогул, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.