Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 127/6494/21
провадження № 61-4192св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору та похідних договорів припиненими.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 грудня 2014 року між сторонами укладено кредитний договір № SAMDN52000200433148.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року № 127/10212/16-ц стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" кредитну заборгованість в розмірі 27 284,83 грн.
Постановою державного виконавця № 56551957 від 01 липня 2020 року було закінчене виконання виконавчого листа у згаданій справі у зв`язку зі сплатою боржником ОСОБА_1 заборгованості, виконавчого збору та судових витрат.
Похідними від кредитного договору є угода № SAMDN33000718683645 від 10 серпня 2011 року та угода № SAMDN33000743996865 від 13 квітня 2015 року.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, однак, АТ КБ "ПриватБанк" продовжує нараховувати заборгованість за кредитним договором.
Позивач вказує, що він не підписував Умови та Правила надання банківських послуг, згідно з якими АТ КБ "ПриватБанк" може самостійно встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування, які є додатком до підписаної ним анкети-заяви, а також не підписував витяг із Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна", тому вважає, що Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", а також витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки "Універсальна" не можна вважати складовими частинами укладеного між позивачем та банком кредитного договору.
У підписаній ним анкеті-заяві не зазначена процентна ставка, а також відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. При укладенні договору з позивачем банк не дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати припиненими кредитний договір № SAMDN52000200433148 від 06 грудня 2014 року, укладений між ним та АК КБ "ПриватБанк", та похідні від цього кредитного договору - угоду № SAMDN33000718683645 від 10 серпня 2011 року та угоду № SAMDN33000743996865 від 13 квітня 2015 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада
2021 року у складі судді Вохмінової О. С. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач не звернувся до відповідача із заявою про припинення дії договору від 06 грудня 2014 року, то дія договору продовжилась, а отже продовжились його зобов`язання, а відтак позивач не довів факт повного припинення зобов`язання перед відповідачем, який нараховував відсотки за користування кредитом.
Суд вказав, що у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання за кредитом боржник несе відповідальність за статтею 625 ЦК України.
Також суд дійшов висновку про недоведеність позивачем тієї обставини, що угоди від 10 серпня 2011 року та від 13 квітня 2015 року є похідними від угоди від 06 грудня 2014 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року скасовано рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання припиненим кредитного договору від 06 грудня 2014 року та ухвалено нове рішення у цій частині про часткове задоволення цієї позовної вимоги.
Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за договором "Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання послуг продукта кредитних карт" від 06 грудня 2014 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував положення частини другої статті 1050 ЦК України, не застосував її до спірних правовідносин, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що кредитний договір (Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості) продовжив свою дію, оскільки позичальник усупереч положенням договору не подав банку заяву про його припинення.
Апеляційний суд вказав, що строк дії кредитного договору закінчився у день звернення банку до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове повернення тіла кредиту та нарахованих відсотків разом із пенею у 2016 році.
Враховуючи, що ОСОБА_1 погасив всю заборгованість перед банком за рішенням суду, проти чого не заперечував банк, апеляційний суд вважав, що зобов`язання за договором "Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання послуг продукта кредитних карт" від 06 грудня 2014 припинилося внаслідок його виконання.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні вимоги про припинення договору керувався положеннями статті 625 ЦК України, якою встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, однак у цій справі до спірних правовідносин неможливо застосовувати положення вказаної статті, як підставу для відмови в задоволенні такої вимоги, оскільки договірні зобов`язання ОСОБА_1 за тілом кредиту, відсотками та договірними штрафними санкціями припинилися через їх виконання, а умови статті 625 ЦК України - це зобов`язання (в разі їх наявності), які базуються на нормі закону.
Право кредитодавця на отримання від позичальника штрафних санкцій, які передбачені законом, не може протистояти договірним зобов`язанням, які виконані в повному обсязі.
Апеляційним судом враховано, що такого способу захисту порушеного права як визнання припиненим кредитного договору нормами ЦК України не передбачено, однак це не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні такої вимоги, адже одним із основних принципів цивільного судочинства є верховенство права і, дослідивши практику Верховного Суду у справах з аналогічними правовідносинами, вбачається, що Верховний Суд не акцентував увагу у тих справах на неналежний спосіб захисту, обраний позивачем (визнання припиненим договору), і залишав без змін рішення судів попередніх інстанцій, які розглядали справи з такими вимогами і визнавали припиненими договори.
Тому, врахувавши сталу судову практику Верховного Суду, апеляційний суд вважав, що слід задовольнити заявлені позовні вимоги в інший спосіб - шляхом визнання припиненими зобов`язання.
Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення вимог про припинення похідних від договору "Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання послуг продукта кредитних карт", оскільки наявність таких не доведена при розгляді цієї справи, а за відсутності цих договорів не можливо встановити правовідносини, які виникли між сторонами на підставі них.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року та залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 листопада 2021 року.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 910/11249/17, та у постановах Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-2096цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15.
Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання.
Апеляційним судом не враховано, що погашення заборгованості за судовим рішенням, ухваленим у 2016 році, відбулось лише у 2020 році, а тому банк мав право нараховувати заборгованість за кредитом після звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Враховуючи наявність заборгованості за кредитним договором, а саме внаслідок несвоєчасного виконання рішення суду, відсутні правові підстави для визнання зобов`язань за кредитним договором припиненими.
Провадження у суді касаційної інстанції
27 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження постановиВінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року, а касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
22 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Відмовлено АТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2022 року до закінчення касаційного провадження.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Розпорядженням Верховного Суду від 18 січня 2023 року, у зв`язку з перебуванням судді Черняк Ю. В. у відпустці, пов`язаною з вагітністю та пологами, призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2023 року, зазначену справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Мартєв С. Ю., Фаловська І. М.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
Угода укладена з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № SAMDN52000075396339 від 06 лютого 2013 року, шляхом надання ОСОБА_1 строкового кредиту у розмірі 14 246,90 грн на 24 місяці - з 06 грудня 2014 року по 31 грудня 2016 року, та було встановлено кредитну лінію на платіжну карту у розмірі 14 246,90 грн в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Погашення заборгованості здійснюється в такому порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом у розмірі 712,91 грн для погашення заборгованості по кредиту.
ОСОБА_1 в угоді підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт разом із запропонованими ПАТ КБ "ПриватБанк" Умовами та правилами, Тарифами складають між ним та банком кредитний договір (а.с. 17-39).
У матеріалах справи міститься копія заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року (справа № 127/10212/16-ц) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 06 грудня 2014 року.
З матеріалів витребуваної ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 лютого 2022 року цивільної справи № 127/10212/16-ц встановлено, що 16 травня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла у останнього у зв`язку з неналежним виконанням умов Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 06 грудня 2014 року.
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року, яке набрало законної сили 23 грудня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість у розмірі 27 284,83 грн, яка складається з: 14 246,90 грн - заборгованість за кредитом; 3 514,84 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 978,18 грн - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 1 544,91 грн - штраф (фіксована частина) та судовий збір - 1 378, 00 грн.
Відповідно до постанови державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Кулявцева О. С. про закінчення виконавчого провадження від 01 липня 2020 року у ВП № 56551957, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 127/10212/16-ц від 02 березня 2017 року закінчено у зв`язку зі сплатою заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (а.с. 12).
Факт сплати підтверджується квитанцією АТ "Таскомбанк" № ПН1331302 від 30 червня 2020 року про сплату боргу у розмірі 30 497,80 грн (а.с. 13).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав про те, що він здійснив погашення заборгованості, стягнутої за рішення суду, враховуючи, що банк скористався правом дострокового стягнення заборгованості, а тому кредитні зобов`язання є припиненими.
Із матеріалів справи видно, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року (справа № 127/10212/16-ц), яке набрало законної сили 23 грудня 2016року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, яка укладена 06 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", у розмірі 27 284,83 грн, яка складається з: 14 246,90 грн - заборгованість за кредитом; 3 514,84 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 7 978,18 грн - заборгованість за комісією за користуванням кредитом; 1 544,91 грн - штраф (фіксована частина) та судовий збір - 1 378, 00 грн.
Відповідно до постанови державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Кулявцева О. С. про закінчення виконавчого провадження від 01 липня 2020 року у ВП № 56551957, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 127/10212/16-ц від 02 березня 2017 року закінчено у зв`язку зі сплатою заборгованості, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (а.с. 12).
Факт сплати підтверджується квитанцією АТ "Таскомбанк" № ПН1331302 від 30 червня 2020 року про сплату боргу у розмірі 30 497,80 грн (а.с. 13).
Враховуючи наявність судового рішення у справі № 127/10212/16-ц, яке набрало законної сили, дії банку щодо нарахування ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, пені та штрафів є неправомірними.
На думку колегії суддів Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача у цій частині.
Кредитор (банк) має право (за наявності підстав) на отримання компенсаційних виплат відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак банк має звернутись із такими вимогами до боржника, а не самовільно здійснювати такі нарахування.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач виконав зобов`язання за договором банківського обслуговування у повному обсязі, підстави вважати зобов`язання невиконаним відсутні, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення зобов`язань за таким договором.
Подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) та від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21).
За таких обставин із моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2016 року (справа № 127/10212/16-ц)про стягнення заборгованості за кредитом, зобов`язання позивача за цим договором припинилися.
У силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).
Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 рокуу справі № 910/14224/20, провадження № 12-20гс22).