Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 2-5541/12
провадження № 61-7427св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Чорноморський банк розвитку та реконструкції",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року під головуванням судді Куренкової Є. С. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А. та касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" Матвієнка Андрія Анатолійовича на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" (далі - ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", банк) звернулося до суду з позовною заявою до відповідачів в якій просило;
- розірвати кредитний договір від 25 березня 2008 року № 1306/252/238;
- стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 1 750 999,67 грн, яка складається з: поточної заборгованості за кредитом - 1 199 975 грн; простроченої заборгованості за кредитом - 95 800 грн, прострочених відсотків - 270 325,46 грн, пені - 34 661,71 грн, штрафу - 150 237,50 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1306/252/238, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 1 502 375 грн на придбання земельної ділянки строком на 10 років, тобто з 25 березня 2008 року до 25 березня 2028 року зі сплатою за користування кредитними коштами 18 % річних.
У той же день з ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 1306/252/238-п1, відповідно до якого, останній взяв на себе солідарне зобов`язання перед банком за належне виконання вказаного кредитного договору.
Крім того, 25 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір іпотеки належного на праві приватної власності останньому домоволодіння, що складається з житлового будинку (літ. А-1), колодязя (літ. Б) та каналізаційної ями (літ. Г), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 268,7 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 21 грудня 2012 року позов ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2008 року у розмірі 1 199 975 грн.
У рахунок погашення заборгованості звернув стягнення на користь ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" на предмет іпотеки - домоволодіння, що складається з житлового будинку (літ "А-1"), колодязя (літера "Б") та каналізаційної ями (літера "Г") за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 268,7 кв. м, яке розташоване на земельній ділянці, виділеній для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0846 кв. м, що належить ОСОБА_1 шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його реалізації згідно експертної оцінки шляхом проведення прилюдних торгів.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши боржнику обумовлену суму коштів, а відповідачі належно не виконують своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, тому з них солідарно слід стягнути заборгованість за договором та звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості.
У квітні 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року та клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2014 року ОСОБА_1 поновлено строк оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 про закриття провадження за апеляційними скаргами ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року у справі за позовом ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року скасовано.
Апеляційне провадження за апеляційними скаргами ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року у вказаній цивільній справі закрито.
Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року (провадження № 61-37663св18) касаційну скаргу ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" задоволено.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" задоволено.
Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовної вимоги щодо розірвання кредитного договору від 25 березня 2008 року № 1306/252/238 відмовлено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 1306/252/238 у розмірі 1 295 775 грн, відсотки за користування кредитом у розмірі 201 283,19 грн, пеню у розмірі 13 021,96 грн.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Верховний Суд постановою від 09 вересня 2020 року (провадження № 61-7885св20) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 04 березня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Приймаючи постанову касаційний суд зазначав, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що на аркушах справи 10 - 13 (том 1) міститься розрахунок кредитної заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року, а на аркушах справи 119 - 120 (том 1) міститься розрахунок кредитної заборгованості за кредитним договором від 09 вересня 2010 року.
Погоджуючись з розміром кредитної заборгованості, апеляційний суд не вказав, який саме розрахунок він мав на увазі, не ідентифікував кредитні договори. Зазначене має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки за доводами касаційної скарги ОСОБА_1 уклав з позивачем ще два кредитні договори, які є діючими, а саме № 16/2004 від 26 липня 2004 року та № 144/182/62 від 22 липня 2015 року.
У зв`язку із цим вказав, що апеляційному суду слід уточнити розмір кредитної заборгованості.
Аналізуючи обставини відступлення права вимоги Верховний Суд вказував, що суд апеляційної інстанції визнаючи договір відступлення права вимоги належно укладеним не звернув увагу на положення статті 204 ЦК України, яка передбачає презумпцію правомірності правочину, а такий договір сторонами не оспорено. Крім того, дійсність договору про відступлення права вимоги уже була предметом судового розгляду у справі № 753/21194/14-ц та у справі № 761/6666/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Боспор-Інвест" про визнання кредитного договору недійсним. Апеляційний суд у порушення вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не визнав вказані обставини преюдиційними, не навівши належного обґрунтування.
Касаційний суд погодився із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки таких вимог до суду першої інстанції не заявлялось.
Київський апеляційний суд постановою від 02 червня 2022 року апеляційну скаргу ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" задовольнив частково.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 грудня 2012 року скасував та ухвалив нове рішення.
Відмовив у розірванні кредитного договору від 25 березня 2008 року № 1306/252/238.
Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" заборгованість за кредитним договором № 1306/252/238 від 25 березня 2008 року у сумі 1 295 775 грн та відсотки за користування у розмірі 201 283,19 грн, пеню у розмірі 13 021,96 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Приймаючи постанову про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено розмір заборгованості позичальника за тілом кредиту у розмірі 1 295 775 грн, що складається з простроченої заборгованості у розмірі 95 800 грн та поточної заборгованості - 1 199 975 грн.
Врахувавши правову природу вказаних грошових коштів, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції помилково з посиланням на положення статей 551, 616 ЦК України, зменшив суму основного боргу за кредитом, що підлягала стягненню з позичальника з 1 295 775 грн до 1 199 975 грн.
Щодо стягнення відсотків, апеляційний суд виходив з того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Врахувавши, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 1306/252/238, та час, з якого у позивача виник обов`язок виконати пред`явлену вимогу про дострокове повернення кредиту (24 грудня 2011 року), апеляційний суд вважав, що стягненню підлягають: відсотки за період користування кредитними коштами з 10 березня 2011 року по 24 грудня 2011 року, у розмірі 18%, що становить згідно з розрахунком 201 283,19 грн та пеня за період з 10 березня 2011 року по 24 грудня 2011 року у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить згідно з розрахунком 13 021,96 грн.
Також вважав, що підстави для стягнення відсотків за користування грошовими коштами та пені за період з 24 грудня 2011 року по 18 квітня 2012 року відсутні.
Разом із тим апеляційний суд вважав, що оскільки штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором (п.п. 4.1., 4.2. кредитного договору) є неможливим та свідчить про недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому підстави для стягнення штрафу за порушення вимог договору у розмірі 150 237,50 грн відсутні.
Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу апеляційний суд зазначав, що дослідивши зміст заперечень відповідачів, він не вважає цитування змісту правової норми щодо спеціальної позовної давності (стаття 258 ЦК України) власне заявою про її застосування до вимог про стягнення пені та штрафу, а отже не вбачає підстав для її задоволення.
Також апеляційний суд, встановивши, що додатковими договорами до кредитного договору розмір відсотків за користування кредитом, кінцевий термін повернення кредиту та графік погашення - не змінено, вважав, що поручителем належними та допустимими доказами не доведено фактичне збільшення обсягу його відповідальності у зв`язку зі змінами, внесеними до кредитного договору, щодо зміни терміну внесення окремих чергових платежів.
Дійшовши вищенаведених висновків апеляційний суд вважав, що поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник ОСОБА_1, включаючи сплату основного боргу - 1 295 775 грн, відсотків - 201 283,19 грн, пені - 13 021,96 грн.
Крім того суд апеляційної інстанції, вказував, що оскільки погіршення фінансового стану позичальника не є належною підставою для розірвання договору, тому позов у цій частині задоволенню не підлягає. Встановивши, що вимог про звернення стягнення на заставлене майно позивач до суду не заявляв, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду в цій частині також.
Щодо правонаступництва суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 17 червня 2014 року між ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" та ТОВ "Боспор-Інвест" (яке 28 грудня 2019 року змінило назву на ТОВ "ТІКАУА") укладено договір відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, згідно з яким первісний кредитор - ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" відступив новому кредитору - ТОВ "Боспор-Інвест" право вимоги за кредитними договорами.
В акті прийому-передачі зазначено про передачу ТОВ "Боспор-Інвест" кредитного договору № 1306/252/238 від 25 березня 2008 року, укладеного між ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" та ОСОБА_1 .
Крім того, дійсність договору про відступлення права вимоги уже була предметом судового розгляду у справі № 753/21194/14-ц та у справі № 761/6666/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Боспор-Інвест" про визнання кредитного договору недійсним.
У зв`язку з цим апеляційним судом 20 січня 2022 року на адресу ТОВ "ТІКАУА" (до зміни назви - ТОВ "Боспор-Інвест") направлено лист із пропозицією надати письмові пояснення щодо можливості залучення ТОВ "Боспор-Інвест" (яке 28 грудня 2019 року змінило назву на ТОВ "ТІКАУА") до участі у справі в якості позивача. Однак, відповіді на вказаний лист до Київського апеляційного суду не надійшло.
За таких обставин апеляційний суд вважав, що підстави для залучення ТОВ "Боспор-Інвест" до участі у справі у якості позивача відсутні.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
02 серпня 2022 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Чорноморський банк реконструкції та розвитку" Матвієнко А. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року в якій просив змінити мотивувальну частину оскарженої постанови з підстав, вказаних у касаційній скарзі.
03 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 грудня 2012 рокута постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник ПАТ "Чорноморський банк реконструкції та розвитку" у поданій касаційній скарзі зазначає, що банк не оскаржує постанову апеляційного суду у резолютивній частині натомість вказує, що мотивувальна частина постанови підлягає зміні з таких підстав.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки про застосування норм права, викладені Верховним Судом у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц та від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц.
Також зазначає, що мотивувальна частина постанови (сторінка 15) містить такі відомості: "Судом встановлено, що 17 червня 2014 року між ПАТ "ЧБРР" та ТОВ "Боспор-Інвест" (яке 28 грудня 2019 року змінило назву на ТОВ "ТІКАУА") укладено договір відступлення права вимоги та відступлення прав кредитора, згідно з яким первісний кредитор - ПАТ "ЧБРР" відступив новому кредитору - ТОВ "Боспор-Інвест" право вимоги за кредитними договорами.
В акті прийому-передачі зазначено про передачу ТОВ "Боспор-Інвест" кредитного договору № 1306/252/238 від 25 березня 2008 року, укладеного між ПАТ "ЧБРР" та ОСОБА_1 .
Крім того, дійсність договору про відступлення права вимоги уже була предметом судового розгляду у справі № 753/21194/14-ц та у справі № 761/6666/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Боспор-Інвест" про визнання кредитного договору недійсним."
На думку представника банку, вказані відомості не відповідають дійсності, суперечать матеріалам справи та позиції банку, яким апеляційним судом не надано жодної оцінки, адже наявність копій договору про відступлення права вимоги від 17 червня 2014 року, повідомлення про відступлення права вимоги, датованого червнем 2014 року та акта прийому-передачі до договору від 17 червня 2014 року без належного засвідчення оригіналів цих документів є недопустимими доказами, а тому висновок апеляційного суду про відступлення ПАТ "Чорноморський банк реконструкції та розвитку" на користь ТОВ "Боспор-Інвест" права вимоги за кредитним договором не створює правових наслідків для цієї справи.
Крім того представник банку зазначає також те, що посилання суду апеляційної інстанції на судові рішення у справах № 753/21194/14-ц та № 761/6666/19 не створює правових наслідків для цієї справи.
В матеріалах відсутня копія ухвали суду першої інстанції від 01 грудня 2014 року з прізвищем ОСОБИ_2 (справа № 753/21194/14-ц), а із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що вказана ухвала місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржувалась. Питання про укладення чи неукладення договору відступлення прав вимоги предметом розгляду цієї справи не було, адже справа не розглядалась.
Вважає посилання на обставини, встановлені у справі № 761/6666/19 помилковими також, оскільки в матеріалах справи відсутня копія рішення суду від 06 травня 2019 року з прізвищем ОСОБИ_1. Позивач до розгляду цієї справи не залучений.
Разом із тим представник банку вказує, що суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги наявність судових рішень, які є преюдиційними у цій справі: № 753/1126/19 та № 753/22043/19.
Представник відповідача ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 204/3486/16, де передбачено, що після направлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором право кредитодавця нараховувати передбачені ним відсотки припиняється. Вимогу про дострокове стягнення заборгованості позичальником було отримано 29 листопада 2011 року, а 26 січня 2012 року було здійснено платіж в сумі 10 000 грн, який було зараховано як сплату відсотків.
Також судами не було враховано правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 644/11575/15-ц та від 21 квітня 2021 року у справі № 759/14193/15-ц та вказує, що попри обов`язковість встановлення всіх фактичних обставин справи апеляційний суд не звернув увагу на ту обставину, що у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості. Погоджуючись із розміром кредитної заборгованості апеляційний суд не вказав, який саме розрахунок він мав на увазі та не ідентифікував кредитні договори.
Аргументом касаційної скарги відповідача є також те, що апеляційний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 534//1809/16-ц та від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 адже 17 червня 2014 року право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ "Боспор-Інвест", а тому сплата коштів за кредитним договором новому кредитору не може вважатись належним виконанням зобов`язань.
Касаційна скарга також містить доводи про те, що апеляційний суд не звернув уваги на строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, який є преклюзивним та не звернув уваги на ту обставину, що заборгованість за кредитним договором виникла у березні 2011 року, натомість із позовом банк звернувся лише 18 квітня 2012 року.
Представник відповідача також зазначає, що апеляційний суд не застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 638/13683/15-ц. Досудового порядку врегулювання спору банк не застосував, а претензія, яка була направлена на адреси відповідачів не є вимогою про дострокове повернення кредитних коштів.
Також суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 759/14193/15-ц та розглянув справу без оригіналів кредитного договору та договору поруки, що позбавило можливості встановити реальність існування договірних відносин.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дарницького районного суду м. Києва.
Цивільна справа № 2-5541/12 надійшла до Верховного Суду 18 жовтня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 березня 2008 року між Акціонерним комерційним банком "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", правонаступником якого є ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1306/252/238, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 1 502 375 грн із кінцевим терміном повернення до 24 березня 2028 року включно та за користування кредитом він сплачує 18 % річних у валюті кредиту.
Позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредитних коштів щомісячно згідно з графіком погашення, що встановлений у додатку № 1 до договору та є його невід`ємною частиною (п. 4.1. кредитного договору) (а. с. 7, 10-16 том 1).
Видача позивачем кредитних коштів позичальнику у розмірі 1 502 375 грн підтверджуються касовим ордером № 36005 (заява на отримання готівки) від 25 березня 2008 року (а. с. 23 том 1).
Факт отримання кредитних коштів у вказаному розмірі позичальником не спростовано.
Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, починаючи з березня 2011 року по 18 квітня 2012 року прострочена заборгованість наростаючим підсумком за повернення кредитних коштів становить 95 800 грн, поточна заборгованість за кредитом - 1 199 975 грн, всього заборгованість позичальника по тілу кредиту - 1 295 775 грн.
Вказана заборгованість за тілом кредиту підтверджується меморіальними ордерами № 23712 від 11 березня 2011 року, № 35494 від 12 квітня 2011 року (а. с. 29, 30 том 1), № 46390 від 11 травня 2011 року, № 61398 від 14 червня 2011 року, № 73016 від 12 липня 2011 року, № 84256 від 11 серпня 2011 року, № 96995 від 13 вересня 2011 року, № 107334 від 11 жовтня 2011 року, № 122858 від 11 листопада 2011 року, № 135306 від 15 грудня 2011 року, № 2842 від 16 січня 2012 року, № 11227 від 13 лютого 2012 року, № 20141 від 14 березня 2012 року, № 23576 від 23 березня 2012 року, № 29100 від 11 квітня 2012 року (а. с. 28, 32-43 том 1) та розрахунком заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" за кредитним договором № 1306/252/238 від 25 березня 2008 року станом на 18 квітня 2012 року включно (а. с. 195, 196 том 1).
При цьому, в обґрунтування позовних вимог, позивачем до суду першої інстанції надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", за кредитним договором від 09 вересня 2010 року № 1306/252/238 станом на 18 квітня 2012 року.
04 квітня 2014 року ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" до Апеляційного суду міста Києва подано клопотання до якого додано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 1306/252/238 станом на 12 вересня 2013 року включно.
Апеляційним судом встановлено, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, починаючи з березня 2011 року по 18 квітня 2012 року заборгованість по відсоткам за користування кредитом становить 270 325, 46 грн.
Вказана заборгованість по відсоткам за користування кредитом підтверджується меморіальними ордерами № 35574 від 12 квітня 2011 року, № 47745 від 13 травня 2011 року, № 61863 від 15 червня 2011 року, № 76082 від 20 липня 2011 року, № 99707 від 20 вересня 2011 року, № 115178 від 31 жовтня 2011 року, № 124675 від 16 листопада 2011 року, № 132730 від 07 грудня 2011 року, № 4689 від 23 січня 2012 року, № 11230 від 13 лютого 2012 року, № 23576 від 23 березня 2012 року, № 29103 від 11 квітня 2012 року та розрахунком заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" за кредитним договором № 1306/252/238 від 25 березня 2008 року станом на 18 квітня 2012 року включно (а. с. 28-32, 119-120 том 1).
Відповідно до п. 5.5. кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення усіх коштів у разі затримання відповідачем щонайменше на один календарний місяць погашення кредитних коштів та/чи сплати відсотків або сплати щомісячного платежу (а. с. 6-9 том 1).
Письмова вимога від 24 листопада 2011 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 348 855,63 грн в тому числі: заборгованість по тілу кредиту станом на 24 листопада 2011 року - 64 300 грн, поточна заборгованість - 1 231 475 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом 181 821,57 грн, пеня - 16 746,56 грн, штрафні санкції - 2 854 512,50 грн направлена на адресу боржника та поручителя та отримана боржником 29 листопада 2011 року (а. с. 24-26 том 1).
Боржнику пропонувалося у 30-тиденний строк після отримання вказаної вимоги, погасити існуючу заборгованість.
Вказана вимога залишена боржником без задоволення.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" підлягає задоволенню, а касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).