ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 520/14053/19
касаційне провадження № К/9901/32336/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року (головуючий суддя - Заічко О.В.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Калиновський В.А; судді - Сіренко О.І., Кононенко З.О.)
у справі № 520/14053/19
за позовом Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин"
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2019 року Державне підприємство "Харківський завод шампанських вин" (далі - ДП "Харківський завод шампанських вин"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування рішень від 09 грудня 2019 року № 0000063202, від 09 грудня 2019 року № 0000133202, від 09 грудня 2019 року № 0000113202, від 09 грудня 2019 року № 0000173202, від 09 грудня 2019 року № 0000143202, від 09 грудня 2019 року № 0000053202, від 09 грудня 2019 року № 0000073202, від 09 грудня 2019 року № 0000043202, від 09 грудня 2019 року № 0000123202, від 09 грудня 2019 року № 0000083202, від 09 грудня 2019 року № 0000153202, від 09 грудня 2019 року № 0000093202, від 09 грудня 2019 року № 0000163202, від 09 грудня 2019 року № 0000103202 про застосування фінансових санкцій.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 28 квітня 2020 року адміністративний позов задовольнив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДПС у Харківській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що позивачем невірно відображено дані у звітах за формою № 2-РС "Звіт про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв" та за формою № 1-ОА "Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі", що мало наслідком заниження обсягів реалізації та унеможливило контроль за достовірністю нарахування акцизного податку.
Верховний Суд ухвалою від 19 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Харківській області.
11 лютого 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
08 листопада 2021 року ГУ ДПС у Харківській області заявлено клопотання про заміну відповідача - ГУ ДПС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.
Також у зазначеному клопотанні контролюючий орган просить закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а тому, враховуючи правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), ця справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки спори за позовами боржника до контролюючого органу про визнання протиправними та скасування рішень підвідомчі господарському суду у справі про банкрутство цього боржника.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами з`ясовано, що відповідачем проведено фактичну перевірку ДП "Харківський завод шампанських вин", за результатами якої складено акт від 18 листопада 2019 року № 793/20-40-32-02-08/30590422.
Перевіркою встановлено порушення платником вимог частини третьої статті 16 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 481/95-ВР) з огляду на подання звітів за січень - жовтень 2019 року за формою № 2-РС "Звіт про обсяги виробництва та реалізації алкогольних напоїв" та за формою № 1-ОА "Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у оптовій мережі" з недостовірними даними.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 09 грудня 2019 року прийнято рішення: № 0000063202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000133202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000113202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000173202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000143202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000053202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000073202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000043202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000123202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000083202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000153202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000093202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000163202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн; № 0000103202, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження у справі Суд зазначає, що питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.
Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Отже, положення абзацу другого частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення Європейського суду з прав людини є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
У практиці Європейського суду з прав людини проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти Росії", заява № 13151/04, п. 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти Росії", зава № 8269/02, п. 38).