Постанова
Іменем України
24 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 334/3022/18
провадження № 61-7175св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зестафонська-18-А",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року у складі судді Ісакова Д. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Зестафонська-18-А" (далі - ОСББ "Зестафонська-18-А") про скасування наказу про звільнення, зобов`язання видати наказ про звільнення, здійснення відповідного запису до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з липня 2016 року вона була обрана головою правління ОСББ "Зестафонська-18-А" на підставі рішення установчих зборів та призначена на відповідну посаду згідно з наказом від 09 листопада 2016 року № 1.
На загальних зборах ОСББ, що відбулися 28 січня 2018 року, одним із питань порядку денного було переобрання правління ОСББ. У лютому 2018 року до неї звернулася ОСОБА_2 та повідомила про необхідність передання документів у зв`язку з переобранням нового складу правління.
Позивач зазначила, що з наказом про звільнення її не ознайомили, трудову книжку не видали.
Пізніше, при ознайомленні з відзивом на позовну заяву вона дізналася, що ОСББ видало наказ про її звільнення від 13 лютого 2018 року № 1-ОС.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 13 лютого 2018 року № 1-ОС про її звільнення без формування причини звільнення відповідно до норм КЗпП України; зобов`язати голову правління ОСББ "Зестафонська-18-А" Короленко Л. І. видати наказ про її звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України з 13 лютого 2018 року; зобов`язати голову правління ОСББ "Зестафонська-18-А" Короленко Л. І. внести відповідний запис до її трудової книжки, де вказати, що вона звільнена з посади голови правління ОСББ "Зестафонська-18-А" за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з припиненням повноважень 13 лютого 2018 року; зобов`язати голову правління ОСББ "Зестафонська-18-А" Короленко Л. І. видати їй належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з ОСББ "Зестафонська-18-А" на її користь невиплачену вихідну допомогу у сумі 20 400 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 56 949,84 грн, моральну шкоду у сумі 5 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення про припинення повноважень позивача прийнято загальними зборами "Зестафонська-18-А" з дотриманням норм чинного законодавства. Загальними зборами ОСББ роботу голови правління ОСОБА_3 було визнано незадовільною, тому було обрано новий склад правління. Отже, видаючи наказ про звільнення, ОСББ діяло відповідно до вимог чинного трудового законодавства, видавши наказ від 13 лютого 2018 року № 1-ОС, яким її було звільнено згідно з рішенням загальних зборів, що кореспондується з пунктом 9 статті 36 КЗпП України, а, отже, за таких обставин відповідно до статті 44 КЗпП не передбачено виплату вихідної допомоги працівнику. Факти затримки у видачі трудової книжки та вини роботодавця в цьому належними та допустимими доказами доведено не було.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСББ "Зестафонська-18-А" про скасування наказу про звільнення, зобов`язання видати наказ про звільнення, здійснення відповідного запису до трудової книжки та її видачі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, вихідної допомоги, моральної шкоди закрито.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спір у цій справі пов`язаний з реалізацією загальними зборами ОСББ права на управління юридичною особою шляхом прийняття компетентним органом рішень про звільнення членів виконавчого органу, про обрання іншого складу органу управління, а предметом спору є поновлення права позивача, тому наявні ознаки корпоративності спору сторін у цій справі, що віднесено до господарської юрисдикції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про віднесення цього спору до господарської юрисдикції, оскільки ним нею не оскаржуються дії органу управління юридичної особи, тобто спір не є корпоративним, а стосується, на її думку, виключно трудових прав.
Посилається на практику Верховного Суду та вказує, що існують суперечливі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції подібних спорів.
Також наводить доводи по суті порушення її трудових прав.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року ОСББ "Зестафонська-18-А" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому погоджується з її доводами щодо юрисдикції цього спору загальним судам, проте заперечує проти посилань на незаконне звільнення, тому просить залишити касаційну скаргу в частині оскарження рішення суду першої інстанції без задоволення, а його рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
06 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачено пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Статті 124, 125 Конституції України визначають, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, відносин та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.