Постанова
Іменем України
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 755/1228/17
провадження № 61-1992св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Старкпром",
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Джуринська Людмила Володимирівна, ОСОБА_2,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у складі судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сержанюка А. С., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкпром" (далі - ТОВ "Старкпром"), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) - державний реєстратор Джуринська Л. В., ОСОБА_2, про скасування запису про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору іпотеки.
Свої вимоги обґрунтовувала, тим що 26 січня 2007 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - ВАТ "Кредобанк") укладено іпотечний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пашинною В. В. за № 70. Іпотекою забезпечувалося виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 січня 2007 року № 10, укладеним між нею і ВАТ "Кредобанк". Предметом іпотеки є майнові права на земельну ділянку АДРЕСА_1, що належали їй на праві приватної власності. У січні 2017 року до неї звернулися невідомі особи, які повідомили про те, що 29 грудня 2016 року ТОВ "Старкпром" набуло право власності на вказану вище земельну ділянку. Зазначала, що 29 грудня 2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Джуринською Л. В. проведено державну реєстрацію права власності відповідача на цю земельну ділянку; право власності набуто товариством на підставі договору іпотеки, серія та номер 70, виданий 26 січня 2007 року приватним нотаріусом КМНО Пашинною В. В., договору про відступлення прав за договором іпотеки № 2359, виданого 27 травня 2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (далі - ЛМНО) Новосад О. П., договору про відступлення прав за договором іпотеки № 2365, виданого 27 травня 2016 року приватним нотаріусом ЛМНО Новосад О. П. Станом на 30 грудня 2016 року вона не отримувала від відповідача вимогу про усунення порушення, що суперечить вимогам статті 35 Закону України "Про іпотеку".
У зв`язку з наведеним просила:
- скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 18428244 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 з кадастровим номером 8000000000:66:598:0030, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним укладений ТОВ "Старкпром" та ОСОБА_2 договір іпотеки від 13 січня 2017 року № 56 на земельну ділянку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом
Джуринською Л. В. 13 січня 2017 року та зареєстрований у реєстрі за № 33422972.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано арешт, накладений на земельну ділянку за адресою: місто Київ, ДВРЗ садове товариство, земельна ділянка НОМЕР_1, площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:66:598:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1139732980000), яка належить ТОВ "Старкпром", відповідно до договору відступлення прав за договором іпотеки від 27 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Новосад О. П.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що позивачка не вчинила дії щодо погашення заборгованості, а наданими доказами підтверджено сплив
30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, тому ТОВ "Старкпром" не порушено вимоги частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок). Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, ТОВ "Старкпром" надало нотаріусу передбачені Порядком документи, тому відсутні підстави для відмови у державній реєстрації. Державна реєстрація права власності предмета іпотеки за ТОВ "Старкпром" проведена з додержанням норм чинного законодавства. Оскільки реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "Старкпром" була здійснена на підставі укладеного іпотечного договору та відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" і Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому відсутні підстави для скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком про відмову у задоволенні позову, вказавши, що суд першої інстанцій дійшов такого висновку, правильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, та з дотриманням норм процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року скасовано та передано справу № 755/1228/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не дослідив наявні в матеріалах справи докази та не перевірив, чи існував на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ТОВ "Старкпром" арешт, а тому зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вказав, що:
- позивачка не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим договором іпотеки, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 2 442 367,73 грн, а тому у відповідача виникло право на задоволення своїх вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом прийняття його у власність;
- рішення про реєстрацію права власності за ТОВ "Старкпром" на предмет іпотеки прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства. Для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки ТОВ "Старкпром" надало державному реєстратору усі необхідні документи, зокрема, і докази того, що 13 червня 2016 року ОСОБА_1 отримала вимогу про повернення боргу за кредитним договором, у якій її було попереджено про те, що у разі її невиконання товариство вправі звернути стягнення на предмет іпотеки;
- колегія суддів відхилила посилання позивачки на те, що вона знала про письмову вимогу про повернення боргу, проте в той час вона перебувала в місцях позбавлення волі, оскільки це не свідчить про порушення процедури позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивачка не надала доказів виконання нею вимог пункту 9.1. кредитного договору про повідомлення банку зміну місця проживання, інших обставин, здатних вплинути на виконання ним зобов`язань за цим договором, протягом трьох днів з моменту настання таких обставин;
- відповідно до витягу за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 192758867 та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 77527661 щодо майна: земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:66:598:0030, інформація щодо накладення арешту відсутня. У зв`язку з цим доводи позивачки про незаконність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, оскільки на момент звернення стягнення на предмет іпотеки в державному реєстрі існувала заборона на відчуження - арешт нерухомого майна, є необґрунтованими;
- вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 13 січня 2017 року є похідною від необґрунтованої вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права власності, а тому також задоволенню не підлягає.
Аргументи учасників
У лютому 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
- у постанові від 01 квітня 2020 року Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги належний та допустимий доказ існування заборони станом на дату проведення реєстраційної дії - інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єкту нерухомого майна від 10 січня 2017 року (т. 1, а. с. 13-14), в якій вказується про наявність в реєстрі заборони на нерухоме майно (арешт) - земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030, станом на 10 січня 2017 року, яка зареєстрована 12 серпня 2009 року на підставі постанови СВ Києво- Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області К.С. № 13-3556 від 10 серпня 2009 року;
- однак при новому розгляді даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність заборон станом на дату проведення реєстраційної дії з посиланням на витяг за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна від 30 грудня 2016 року за № 192758867 та інформаційну довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30 грудня 2016 року за № 77527661 щодо майна: земельна ділянка: кадастровий номер 8000000000:66:598:0030, які відсутні в матеріалах справи;
- вважає, що вона надала усі належні та допустимі докази, які підтверджують факт існування заборони станом на дату проведення реєстраційної дії, а саме арешт, накладений на земельну ділянку АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:66:598:0030, станом на 10 січня 2017 року, яка зареєстрована 12 серпня 2009 року на підставі постанови СВ Києво-Святошинського РВ ГУМВС України в Київській області К.С. № 13-3556 від 10 серпня 2009 року (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єкту нерухомого майна від 10 січня 2017 року (т. 1, а. с. 13-14)).
У квітні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ "Старкпром" надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову; стягнути із відповідача на користь позивача сплачені судові витрати. Товариство виконало усі вимоги чинного законодавства при зверненні до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. На момент реєстрації права власності за ТОВ "Старкпром" не було жодних обтяжень на нерухоме майно, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 січня 2017 року № 78593528 (т. 1 а. с. 186-188). Вважає, що позивачка обрала неефективний спосіб поновлення порушеного права. Матеріали справи не містять жодних допустимих доказів на підтвердження доводів позивачки щодо існування обтяження та містять ряд інформаційних довідок, отриманих відповідно до вимог закону, у тому числі самою ж позивачкою, які це спростовують. Крім того, починаючи з 01 січня 2016 року на законодавчому рівні встановлено, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
У квітні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій вона вказує на помилковість посилань представника відповідача на ненадання нею належних доказів на підтвердження наявності обтяження на момент реєстрації права власності на спірну нерухомість. Такі твердження відповідача спростовуються вказівками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 квітня 2020 року у даній справі, а саме те, що, серед іншого, апеляційному суду належить оцінити інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2017 року № 77864637, в якій міститься запис про обтяження на іпотечне майно.
У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшло пояснення, додатково доповнене 14 січня 2022 року, у якому вона зазначає, що вона надала суду інформацію з Державаного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність зареєстрованого арешту на спірну земельну ділянку, яка не була врахована при відмові у задоволенні позову. Відповідно до витягу від 30 грудня 2016 року № 192758867 приватний нотаріус Джуринська Л. В. провела пошук на обтяження прав на земельну ділянку за неправильним кадастровим номером 8000000000:66:798:0030.
У серпні 2022 року від ОСОБА_1 надійшло пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, доповнене 19 вересня 2022 року, у якому вона вказує, що приватний нотаріус Джуринська Л. В. повинна була відмовити ТОВ "Старкпром" у реєстрації права власності на предмет іпотеки у зв`язку з наявністю обтяження на земельну ділянку, накладеного у межах кримінального провадження.
У вересні 2022 року від представника ТОВ "Старкпром" надійшли додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, у яких він зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, позивачка не довела, що внаслідок проведених реєстраційних дій були порушені її права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 755/1228/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 26 січня 2007 року між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 10, за умовами якого банк видав позичальнику кредит у розмірі 85 000,00 доларів США строком до 01 січня 2027 року на придбання нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,0620 га в АДРЕСА_3 (с/т "ДВРЗ").
Того ж дня, 26 січня 2007 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ "Кредобанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пашиною В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 70, відповідно до умов якого предметом іпотеки є майнові права на земельну ділянку площею 0,0620 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (с/т "ДВРЗ"), яка стане власністю іпотекодавця після оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку.
У договорі іпотеки від 26 січня 2007 року № 70 сторони обумовили
випадки набуття іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.1.);
що:
іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена протягом 30 днів, - звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.2.);
у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки предмету іпотеки на день придбання. У разі, якщо ціна предмету іпотеки, який передається іпотекодержателю у власність, є меншою від суми заборгованості, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна іпотекодавця. Витрати на проведення експертної оцінки предмету іпотеки покладаються на іпотекодавця. Рішення про прийняття у власність предмету іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмету іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем (пункт 5.4.1.);
усі повідомлення між сторонами здійснюються в письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм (пункт 8.7.).
26 травня 2016 року між ВАТ "Кредобанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 26 січня 2007 року № 10 та договором іпотеки.
27 травня 2016 року між ТОВ "Факторингова компанія "Укрфінресурс" та ТОВ "Старкпром" укладено договір про відступлення прав за договорами кредиту та іпотеки.
Позичальник не виконала умови кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 08 червня 2016 року становила 2 442 367,73 грн.
13 червня 2016 року ОСОБА_1 отримала вимогу ТОВ "Старкпром" про повернення боргу за кредитним договором від 26 січня 2007 року № 10, у якій вказано, що у разі невиконання вимоги компанія має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
30 грудня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Джуринською Л. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за яким за ТОВ "Старкпром" зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку (предмет іпотеки).
13 січня 2017 року ТОВ "Старкпром" та ОСОБА_2 . Уклали договір іпотеки № 56 на земельну ділянку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Джуринською Л. В. 13 січня 2017 року та зареєстрований у реєстрі за № 33422972.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Щодо скасування запису про державну реєстрацію права власності
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі
№ 21-357а14 зроблено висновок, що "наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. У справі, що розглядається, суди встановили, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну будівлю за Банком було прийнято 05 квітня 2013 року - у момент, коли в Єдиному реєстрі заборон були наявні записи про заборону відчуження вказаного вище нерухомого майна на підставі постанови слідчого ГСУ МВС від 17 серпня 2012 року".
У постанові Верховного Суду України від 19 травня 2015 року у справі
№ 21-121а15 зроблено висновок, що "наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14)".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).