ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 906/184/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Кравчук О. І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" та Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.09.2022 (суддя Лозинська І. В.)
і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 (головуючий суддя Саврій В. А., судді Крейбух О. Г., Павлюк І. Ю.)
у справі № 906/184/22
за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія"
про визнання недійсним договору оренди обладнання та додаткових угод,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Приведьон В. М., відповідача - Козуб Б. Ю.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство "Житомиробленерго" (далі - позивач, АТ "Житомиробленерго") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (далі - відповідач, АТ ОГХК) про визнання недійсними договору оренди обладнання від 25.10.2017 № 50/17 та додаткових угод від 25.09.2020 № 1, від 18.12.2020 № 2 та від 31.03.2021 № 3.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений договір оренди та укладені до нього додаткові угоди не відповідають типовому договору оренди індивідуально визначеного майна (нерухомого або іншого), що належить до державної власності, затверджено наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774 (в редакції чинній на момент укладення спірного договору оренди), а саме:
- договір № 50/17 містить нові розділи "4. Порядок приймання та передачі наданих послуг", "11. Оподаткування сторін", "12. Додержання сторонами антикорупційного законодавства України", "13. Обставини непереборної сили", "15. Інші умови", які відсутні у типовому договорі;
- розділ "5. Використання амортизаційних відрахувань і відновлення орендованого майна" не відповідає типовому договору;
- у розділі "6. Обов`язки орендаря" пункти договору 6.10, 6.11 не відповідають типовому договору, а пункт 6.12 залишився пустим;
- у розділі "7. Права орендаря" відсутній пункт стосовно суборенди майна; пункти 7.4, 7.5, 7.6 договору не відповідають типовому договору;
- у договорі № 50/17 відсутній пункт 10.4, який передбачено у типовому договорі;
- у розділі "16. Додатки" додаток 3 "Технічна документація на Майно (об`єкт оренди)" не відповідає типовому договору, яким передбачено додаток: "звіт про оцінку/акт оцінки Майна, що передається в оренду"; такий додаток відсутній серед додатків договору №50/17;
- пункт 14.11 договору № 50/17 не відповідає статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- договір № 50/17 не містить погодження ПАТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" на його укладання;
- договір № 50/17 укладено всупереч положення про Філію "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" ПАТ "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" та підписано неуповноваженою на те особою.
3. Також позивач вважає, що укладення зазначених додаткових угод до оспорюваного договору суперечить вимогам типового договору. Додаткові угоди від 18.12.2020 № 2 та від 31.03.2021 № 3 укладено всупереч вимогам статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ, а додаткова угода № 3 від 31.03.2021 укладена всупереч Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.
4. На переконання позивача, вищезазначені невідповідності договору №50/17 є суттєвими змінами змісту типового договору, що є порушенням частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), що, у свою чергу, є підставою для визнання недійсними договору оренди обладнання № 50/17 від 25.10.2017 та додаткових угод до нього від 25.09.2020 № 1, від 18.12.2020 № 2 та від 31.03.2021 № 3.
Короткий зміст судових рішень
5. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08.09.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, позов задоволено частково, визнано недійсним пункт 14.11 укладеного між сторонами договору оренди обладнання, такого змісту: "14.11. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 10 % від вартості майна, визначеної у звіті №170516-М про незалежну оцінку вартості майна, за користування майном за кожен день прострочення". В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
6. Мотивуючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з обставин недоведеності позивачем порушених, невизнаних або оспорених прав, свобод чи інтересів як сторони оскаржуваного договору у зв`язку з його укладенням, який в свою чергу, як встановлено судами та не заперечувалось сторонами, виконувався в повному обсязі протягом всього строку його дії, без будь-яких заперечень до його форми та змісту.
7. Наведене визнано судами самостійною підставою для відмови у визнанні в цілому недійсним оспорюваного договору та додаткових угод до нього незалежно від інших обставин, на які посилався позивач в обґрунтування підстав позову.
8. Водночас, установивши невідповідність положенням частини другої статті 785 ЦК України визначену у пункті 14.11 оспорюваного договору умову щодо відповідальності орендаря у разі невиконання обов`язку щодо повернення майна, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним цього пункту договору відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
9. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі в частині визнання недійсним пункту 14.11 договору оренди обладнання від 25.10.2017 № 50/17 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
10. Також із касаційною скаргою звернувся позивач, який просить скасувати рішення і постанову у справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)
11. Відповідач в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 13, 16, 92, 203, 215 237-239, 241, частини четвертої статті 362, частини першої статті 638, статті 627 ЦК України, частини восьмої статті 181 ГК України, статей 14, 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 03.06.2020 у справі № 318/89/18, від 11.08.2021 у справі № 926/324/20, від 27.06.2018 № 668/13907/13-ц, від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі №904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 17.06.2021 у справі №761/12692/17, від 29.05.2019 у справі № 362/3810/16-ц, від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, зокрема, щодо втручання суду в договірні відносини між сторонами оспорюваного правочину в частині визначення неустойки за несвоєчасне виконання орендарем обов`язку з повернення майна орендодавцю. На думку скаржника наведене суперечить принципу свободи договору. Також зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 щодо стандарту доказування "вірогідність доказів".
12. При цьому, на переконання скаржника, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували обставин щодо досягнення між сторонами згоди з усіх умов договору, в тому числі і не виключно істотних умов, а відтак оспорення позивачем договору оренди обладнання через 4 роки та 7 місяців після його укладення також свідчить про суперечливу поведінку останнього.
13. Окрім цього, відповідач у касаційній скарзі наголошує на безпідставному завищенні та неспівмірності задоволених судом першої інстанції витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката останнього. В цій частині доводів скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 21.01.2021 у справі №922/3812/19, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, додаткових постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)
14. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним в цілому оспорюваного договору оренди обладнання та додаткових угод до нього, зазначає про застосування судами статті 203, частини другої статті 215 ЦК України, частини четвертої статті 179 ГК України, статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 № 2269-ХІІ" без урахування висновків щодо застосування таких норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 12.03.2019 у справі № 904/2258/18, від 12.04.2018 у справі № 906/316/17 та від 11.12.2018 у справі № 921/375/17-г/14, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, зокрема, щодо підстав для недійсності оспорюваного договору внаслідок невідповідності такого договору змісту типового договору, затвердженого органом державної влади.
15. Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині визначення орендної плати не на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, а також щодо застосування статті 18 названого Закону в частині непродовження оренди на той самий строк та непроведення аукціону під час повторного продовження строку оренди державного майна.
16. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведення позивачем порушення своїх прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору, зміст якого суперечить вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та змісту типового договору, внаслідок чого позивач, зокрема, був позбавлений можливості продовжити договір на той самий строк і на тих самих умовах.
Позиція інших учасників справи
17. Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, а також відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в яких сторони просять відмовити в задоволенні касаційних скарг кожної зі сторін спору та зміст доводів яких в цілому відповідає (повторює) доводи відповідних касаційних скарг. Також до Верховного Суду від сторін надійшли відповіді на відзиви, у яких сторони просить їх врахувати.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. 25.10.2017 між Публічним акціонерним товариством "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" від імені якого виступила філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія" (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (орендар) укладено договір оренди обладнання № 50/17, згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно Публічного акціонерного товариства "Об`єднана гірничо-хімічна компанія", що перебуває на його балансі, а саме: трансформаторну підстанцію ПС 35/6 кВ "Прирейкова база", інвентарний №407/1, вартістю 261 779,00 грн згідно з висновком № 170516-М суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна на 31.05.2017, за адресою: вул. Іршанська, 7, смт Нова Борова, Хорошівський район, Житомирська область. Майно передається в оренду орендарю з метою енергозабезпечення об`єктів (прийняття та розподіл електричної енергії).
19. За умовами пунктів 2.1-2.3 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передавання майна. З дати підписання представниками сторін зазначеного акта починається обчислення строку оренди і нарахування орендної плати. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно; орендар користується ним протягом строку оренди.
20. Передача майна в оренду здійснюється за балансовою вартістю станом на дату підписання акта прийому-передачі. Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2017 року - 4 584,80 грн (пункт 3.1 договору).
21. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.3 договору).
22. Відповідно до пункту 14.1 договору, цей договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців, що діє з 25.10.2017 до 24.09.2020 включно.
23. Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань (пункт 14.2 договору).
24. За умовами пункту 14.3, 14.4 договору зміни до його умов або розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. Реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.
25. Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи (пункт 14.5 договору).
26. У разі припинення або розірвання договору майно протягом 5 (п`яти) робочих днів повертається орендарем орендодавцю з обов`язковим підписанням акта приймання-передавання про повернення майна з оренди (пункт 14.9 договору).
27. Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 10 % від вартості майна, визначеної у звіті № 170516-М про незалежну оцінку вартості майна, за користування майном за кожен день прострочення (пункт 14.11 договору).
28. 25.10.2017 сторонами підписано акт приймання-передання майна.
29. Додатковою угодою від 25.09.2020 № 1 до договору сторони погодили продовжити строк його дії до 31.12.2020.
30. У додатковій угоді від 18.12.2020 № 2 до договору сторони дійшли згоди продовжити строк його дії до 31.03.2021 включно.
31. У додатковій угоді від 31.03.2021 № 3 до договору сторони погодили внести зміни до ряду пунктів розділу 3 "Орендна плата", а також продовжити строк дії договору до 30.04.2021 включно.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
32. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
33. Судові рішення у справі оскаржується АТ ОГХК з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, АТ "Житомиробленерго" - з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
34. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
35. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
36. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
37. Викладені нижче висновки Суду щодо подібності / неподібності правовідносин у справах, на які посилаються скаржники, зі справою, що розглядається, зроблені в контексті застосування пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а також з урахуванням позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №199/8324/19, і жодним чином не підтверджують або спростовують правильність / неправильність посилання судами попередніх інстанцій на постанови (загальні висновки з них) у таких справах.
38. Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для визнання недійсними договору оренди обладнання від 25.10.2017 № 50/17 та додаткових угод від 25.09.2020 № 1, від 18.12.2020 № 2 та від 31.03.2021 № 3.
Щодо касаційної скарги АТ ОГХК
39. Як зазначалося у пункті 8 цієї постанови, підставами для часткового задоволення позову у цій справі в частині визнання недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України пункту 14.11 оспорюваного договору щодо відповідальності орендаря у разі невиконання обов`язку з повернення майна, слугували встановлені судами попередніх інстанцій обставини невідповідності цієї умови договору положенням частини другої статті 785 ЦК України.
40. Стосовно посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03.06.2020 у справі №318/89/18, колегія суддів зазначає, що правовідносини в наведеній цивільній справі пов`язані із вимогами позивачів (фізичних осіб) про стягнення з відповідача (фізичної особи) грошової компенсації вартості житлового будинку. Направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд вказав на необхідність розмежовування зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами.
41. При цьому викладаючи у справі №318/89/18 висновок щодо застосування частин другої - п`ятої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України, статті 44 Цивільного процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначив, що вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідки щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові.
42. Водночас, довід скаржника про те, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов лише в частині визнання недійсним пункту договору, який давав орендодавцю право на застосування санкцій по відношенню до орендаря у разі несвоєчасного повернення об`єкту оренди, не свідчить як про подібність правовідносин у справі №318/89/18 із правовідносинами в цій справі ні за змістовим, ні за суб`єктним та об`єктним критеріями, так і про застосування попередніми судами наведених норм права без урахування висновків, викладених у цій постанові щодо правових наслідків зловживання стороною матеріальними (цивільними) правами.
43. Касаційний господарський суд також відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 906/184/22 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 19.06.2019 у справі № 904/9795/16, від 01.10.2019 у справі № 910/8287/18, оскільки: підстави позовів у зазначених справах і у справі № 906/184/22 та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин та є суттєвими для вирішення спору, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
44. Так, у справі №668/13907/13-ц, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, предметом розгляду був позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна. Позовні вимоги у цій справі обґрунтовані, зокрема, тим, що від імені товариства договір укладений не уповноваженою на те особою - головою правління, який не мав права одноособово розпоряджатися спірним майном. При цьому правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц стосувались правозастосування приписів статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України щодо підстав для визнання недійсним договору внаслідок його укладення представником юридичної особи з перевищенням повноважень.
45. Натомість, у справі, що переглядається в оскаржуваній відповідачем частині задоволених судами вимог (визнання недійсним пункту 14.11 договору щодо майнової відповідальності орендаря), судами попередніх інстанцій положення наведених статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України не застосовувалось, оскільки в цій частині вимог правове регулювання стосувалось не порядку укладення договору, а відповідності погодженої сторонами відповідальності орендаря положенням частини другої статті 785 ЦК України.
46. Аналогічне стосується посилань скаржника і на справи №910/11079/17, № 904/2178/18, № 904/9795/16, № 910/8287/18, в яких Верховним Судом розглядались питання щодо правозастосування відповідних положень ЦК України в частині визначення підстав для недійсності правочину як такого, що укладений юридичною особою з третьою особою, з підстав порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи.
47. Наведене свідчить про очевидну неподібність правовідносин у справах № 668/13907/13-ц, №910/11079/17, №904/2178/18, №904/9795/16, №910/8287/18 та у справі, яка розглядається, з огляду на відмінні підстави позову та відмінне нормативно-правове регулювання спірних правовідносин в частині висновків судів попередніх інстанцій про недійсність пункту 14.11 оспорюваного договору.